4.Бульбоплідні ― картопля з родини пасльонових (Solanaceae); батат з родини березкових (Convolvulaceae).

Картопля — цінний продукт харчування. Картоплю культивують як на полях, так і на присадибних ділянках. Вона має важливе значення в раціоні харчування всіх груп населення. На городах України під неї відводять до 70 % площ.Бульби катоплі широко використовують у різноманітних галузях промисловості для виробництва крохмалю, спирту, молочної кислоти, ацетону. З одиниці посівної площі картоплі можна отримати в три рази більше крохмалю, ніж із зернових культур, а отже, більше спирту. Культура придатна для виробництва біоетанолу. Бульби — сировина для виробництва медичних, фармакологічних і харчових продуктів. Сік із бульб картоплі має антиацидні, протизапальні, ранозагоювальні, спазмолітичні й сечогінні властивості; він сприяє зниженню артеріального тиску (дія ацетилхоліну), нормалізує функцію кишечника. Бата́т або солодка картопля (Ipomoea batatas L.) — багаторічна трав'яниста рослина родини берізкових. Походить з Південної Америки. В країнах з помірним кліматом батат вирощують як однорічну рослину для одержання кореневих бульб, які за хімічним складом близькі до картоплі, але багатші на вуглеводи (до 30 %), в тому числі цукри (2—6 %).Вміст крохмалю в бульбах 72 %.Бульби споживають печеними, смаженими, вареними і консервованими, переробляють на крохмаль, патоку та інше. Стебла і відходи бульб згодовують худобі. В СРСР батат культивувався з 1933, переважно в республіках Середньої Азії, на чорноморському узбережжі Кавказу і на півдні України. Урожайність — 30—40 т/га і більше. Розмножують батат паростками і відрізками пагонів, які одержують пророщуванням бульб у парниках.

5.Цибулинні ― цибуля-ріпка, цибуля-шалот, цибуля-порей, цибуля-шніт, цибуля багатоярусна, часник з родини цибулинних (Alliaceae).

Цибуля ріпчаста — найбільш поширений вид цибулі. Цибуля ріпчаста містить ефірну олію (до 30 мг%), вітамін С, рибофлавін, тіамін, каротиноїди, фітинову, лимонну і яблучну кислоти, цукри (глюкоза, фруктоза, сахароза), флавоноїди, сполуки K, Fe, Mn, Zn, Co. При споживанні 80-100 г цибулі зеленої можна повністю задовольнити добову потребу організму у вітаміні С. Цибулю зелену використовують в свіжому вигляді разом з цибулиною, яка проросла (довжина пера не менш ніж 20 см).

Цибуля-шалот - пряний овоч, дворічна трав'яниста рослина сімейства цибулевих. Вона менш гостра на смак в порівнянні з ріпчастою цибулею і більш ароматна і запашна в порівнянні з цибулею-пореєм.В їжу вживають цибулини і листя (зелені пір'я) цибулі-шалот в свіжому, пасерованому, відвареному, солоному і маринованому вигляді. Цибуля-шалот - це цибуля гурманів, тому що вона соковита, ніжна і не заглушає смак і аромат основного блюда або соусу. Невипадково цей вид цибулі вельми популярний у французькій кухні і знаменитий на весь світ цибулевий суп тут готують тільки з цибулі-шалот. Цибуля-шалот за хімічним складом схожа з ріпчастою цибулею, а за деякими корисними речовинами, навіть, багатша «родича». У цибулі-шалот багато аскорбінової кислоти, солей калію, фосфору, заліза, нікелю, титану, германію, вітамінів групи В, РР, каротину, вітаміну Е, ефірних масел і фітонцидів. Регулярне вживання цибулі-шалот рекомендується для дієтичного харчування, профілактики та лікування простуд, захворювань травного тракту та серцево-судинної системи.

Цибуля-порей відрізняється високим вмістом солей калія, кальцію, заліза, фосфору, сірки, магнію. У рослині є ефірне масло, до складу якого входять сірка, білкові речовини, вітаміни — аскорбінова і нікотинова кислоти, тіамін, рибофлавін, каротин. Містить 40 мг% аскорбінової кислоти, 2 мг% каротину, 6% цукру. На 2-3-й рік галузиться, утворюючи на підземному пагіні до 40 гілок. Порей володіє коштовною властивістю, якою не володіють жодні інші овочеві культури: при зберіганні кількість аскорбінової кислоти у вибіленій частині підвищується більш, ніж в півтора рази. У їжу використовують потовщене стебло і листя у свіжому, сушеному і тушкованому вигляді. Порей позитивно впливає на діяльність печінки, корисний при захворюванні на ревматизм і подагру.

Цибуля-шніт – це багаторічна рослина. Холодостійка, заввишки 20-35 см. У молодому віці листки ніжні, ароматні, приємного напівгострого смаку, багаті вітаміном С та каротином. Культура вимоглива до родючості грунтів. Висівати насіння на глибину 2-3 см, норма висіву – 0,4-0,5 г/м2. Гарний медонос.

Цибуля-багатоярусна багата вітаміном С, найбільша кількість якого припадає на листя. Є також каротин, вітаміни В1, В2, РР. Повітряні цибулинки містять багато цукрів, до 14%. Як всі види лука , багатоярусний містить ефірні масла. Вона має високі фітонцидні властивості і застосовується як протівоспалітел'ное засіб при простудних та інших захворюваннях. Добре дезінфікує шлунково-кишковий тракт, лікує гіпертонію. Використовується як полівітамінний рослина.

Часник. У медицині застосовують препарати з цибулин часнику — настоянку часнику і спиртовий витяг (аллілсат), які підсилюють моторну та секреторну функції шлунково-кишкового тракту, і ін. лікарські засоби. Призначають всередину для придушення процесів гниття і бродіння в кишечнику (при атонії кишечника і колітах), а також при гіпертонії і атеросклерозі. Доведена противірусна дія часнику, зокрема, часник допомагає запобігти грипу. У цибулинах міститься 35-42 % сухих речовин, зокрема 6,0-7,9 % білків, 7,0-28% вітамінів, 0,5 % цукрів, 20-27 % полісахаридів.Смак і запах часнику обумовлені наявністю ефірного масла (0,23-0,74 %), в якій міститься алліцин і інші органічні сполуки сульфідної групи (фітонциди).

6.Листкові, або зеленні,― салат-латук, салат-ендивій, салатний цикорій (вітлуф) з родини айстрових (Asteraceae); шпинат, листкові буряки, або мангольд, з родини лободових (Chenopodiaceae); кріп, кмин, коріандр, ганус, кервель з родини селерових (Apiaceae); крес-салат, ріпак, листкова гірчиця з родини капустяних (Brassicaceae); майоран однорічний, чабер, васильки з родини ясноткових (Lamiaceae); огірочник, або огіркова трава, з родини шорстколистих (); портулак з родини портулакових (Portulacaceae).

З давніх часів салат латук використовують як харчову та лікарську рослину. Вживають листя салату у свіжому та вареному виді, чи на додаток до інших страв. Існує також страва з такою самою назвою, що здебільшого готується із овочів. Салати малокалорійні але багаті мінеральними речовинами і вітамінами групи B, PP, каротином, а вітаміну С в ньому майже стільки ж, як і в яблуках. Крім того, у салаті міститься більше, ніж в інших овочах, вітамінів Е і К. Латук посівний збуджує апетит, покращує травлення, має легкі проносні й сечогінні властивості. У вигляді салату рослину корисно вживати при ожирінні, особливо, коли воно супроводиться діабетом, при атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, при нормо- і гіпохромних анеміях та при туберкульозі, вагітним жінкам і виснаженим хворим. Настій свіжого листя застосовують як заспокійливий, протиспазматичний, анестезуючий і снотворний засіб, а настій плодів — як засіб, що підвищує секрецію молока у матерів-годувальниць. Свіжим соком лікують тиреоїдит і тиреотоксикоз. У гомеопатії препарати з соку латуку посівного призначають при захворюваннях серцево-судинної системи. Протипоказано вживати салат при подагрі й нирковокам'яній хворобі (при уратних і оксалатних каменях), при загостренні гострих і хронічних колітів та ентероколітів з вираженими порушеннями травлення (диспептичні явища).

Шпинат. Листя шпинату багаті мінеральними солями (калій, кальцій), вітамінами (А, С, В1, В2, В3, У6, D, E, K, P, PP), провітаміном А, каротином, солями заліза, йоду, є фолієва кислота. Особливість вітамінів С и А в шпинату - вони не руйнуються при варінні. За вмістом заліза ця культура займає перше місце серед овочів, а за вмістом білка поступається тільки бобовим культурам (білок у шпинату за своїми властивостями подібний з білком коров'ячого молока). Цілющі властивості шпинату відзначені були давно. Його вживання в їжу допомагає в лікуванні: туберкульозу, цукрового діабету, анемії, хвороб ясен і зубів, шлунково-кишкового тракту (він прекрасно виводить шлаки). В його листках знайдено калій, який проявляє сечогінну дію, а також холін. В шпинаті виявлено велику кількість щавелевої кислоти, особливо після цвітіння, яка зв'язує кальцій. Ці з'єднання залишаються в організмі, тому шпинат потрібно вживати в їжу до цвітіння і тільки у вареному виді. Листя рослини відварюють, тушкують, використовують в якості начинки до пирогів, яєчні, подають як закуску, для виготовлення соусів, пюре й ін. Гарний шпинат у тушкованому виді з іншими овочами, ще його можна консервувати. Страви зі шпинату варто відразу використовувати в їжу, тому що при їхньому зберіганні з азотнокислих солей, що знаходяться в цій культурі, утворюються шкідливі для організму азотисті солі.

Листкові буряки або мангольд. Продуктивна цінність рослини — це листки і черешки. Листки їдять сирими (в салатах)та відвареними, використовують для приготування голубців та перших страв. З листя готують борщі, супи, салати, вінегрети, холодники бутерброди. Черешки відварюють у підсоленій воді і обсмажують з маслом і сухарями; тушкують, маринують, засолюють (як цвітну капусту). Листя квасять окремо або разом з капустою. Листки містять зовсім мало щавлевої кислоти, і мангольд корисніший цим від шпинату. Мангольд благотворно впливає на діяльність серця, печінки, нирок, шлунка, лімфатичної системи, процеси кровотворення та росту, обмін речовин. Підвищується стійкість організму проти застуди у разі систематичного вживання мангольда.Мангольд — на перших місцях серед рослин, рекомендованих фахівцями для лікування кишечнику і товстої кишки, лімфатичних залоз, нирок, щитоподібної залози, селезінки та підшлункової залози.

Кмин. Відвар плодів використовують при атонії і болях у кишечнику, метеоризмі, для підсилення функції підшлункової залози, підвищення тонусу й перистальтики кишечника, зниження в ньому процесів бродіння і гниття. Ефірну олію використовують для ароматизації лікарських препаратів. Насіння кмину звичайного давно відоме людині як лікувальний засіб і прянощі. Неодмінний компонент української кухні. Плоди кмину звичайного широко використовують також у харчовій і парфумерній промисловостях.

Кервель. Був відомий ще у III столітті до н. е. давнім грекам та римлянам, які використовували кервель як супову приправу та додавали його у соуси. І понині кервель вважається цінною пряносмаковою рослиною за тонкий анісовий запах і великий вміст вітамінів. Як приправу використовують молоді ніжні листя, зібрані до цвітіння. Щоб збільшити вихід листя збирачі постійно зривають квіткові бруньки. Свіже листя додають до салатів, супів, м'ясних страв, страв з яєць, творогу, баранини та смаженої риби, часто використовують для ароматизації оцету. Широкого використання набув кервель і в народній медицині, зокрема при лікуванні розладів шлунку, хвороб нирок, запамороченні, захворюваннях дихальних шляхів, сечового міхура, туберкульозі, а також при висипах на шкірі. Молоді листки кервеля, зібрані до цвітіння, містять ефірні масла, глікозиди, каротин, вітамін C, мінеральні солі магнію та калію.

Чабер. В медицині надземну частину застосовують як бактерицидний, спазмолітичний, потогінний, протигнильний, глистогінний засіб. Зовнішньо ефективний при дерматитах, від укусів комах (місця змащують свіжим соком). Великі дози чебрецю діють абортивне. В харчовій промисловості застосовують при солінні огірків і томатів, як приправу до супів, м'ясних, грибних, рибних блюд та салатів, що ароматизує страву. В парфумерно-косметичній промисловості використовують олію, яка входить до композицій одеколонів і духів. У бджільництві вважається добрим медоносом. Біологічні особливості Однорічна, рідше дворічна, трав'яниста теплолюбива і світлолюбива рослина. Цвіте в липні-серпні. Розмножується насінням.

Огірочник або огіркова трава. Листки за смаком та запахом нагадують огірки, через що рослина й дістала назву. Вони містять білки, що легко засвоюються, цілющі слизові і дубильні речовини, сапоніни, смоли, кремнієву кислоту, вітаміни; солі калію, фосфору, кальцію, літію. Завдяки такому багатому складу стає зрозумілим використання огірочника у закритих системах для харчування космонавтів. При систематичному використанні огіркової трави стимулюється робота капілярів, зміцнюється нервова й серцево-судинна системи, поліпшується настрій, усувається меланхолія й песимізм, ослаблюється запалення при простудних захворюваннях дихальних та сечових шляхів, зникають шкіряні висипи, виводиться зайва вода, лікується ревматизм та подагра. Дуже корисний огірочник при захворюванні печінки, нирок, серцевої системи з водянкою та як кровоочисний засіб. Використовують усю рослину у розетковій стадії і на початку стеблування свіжою для салатів та приправ. У старшому віці листки зривають і використовують, як і шпинат, у вареному, тушкованому, смаженому вигляді, для приготування супів, закусок, гарнірів. Шорстке опушення викликає потребу подрібнювати продукт. Використовують траву при солінні огірків та у різних маринадах, додають до савойської та червоноголової капусти, різноманітних соусів, вершкового масла, сиру, сметани, кефіру, використовують для приготування фаршу, холодних борщів. З свіжих квіток виготовляють освіжаючі напої, використовують їх для ароматизації оцту та в зацукрованому вигляді у кондитерських виробах. Заготовляти огіркову траву про запас не можна, бо вона швидко втрачає свої харчові й поживні якості.

7.Багаторічні ― щавель, ревінь з родини гречкових (Polygonaceae); спаржа з родини спаржевих (Asparagaceae); хрін, катран з родини капустяних (Brassicaceae); естрагон, артишок, скорцонера з родини айстрових (Asteraceae); фенхель, любисток з родини селерових (Apiaceae); м’ята перцева, майоран багаторічний, чабер з родини ясноткових (Lamiaceae).

Шавель. Молоді листочки цієї рослини використовують для лікування самих різних захворювань, завдяки його унікальному складу. Щавель містить вітаміни C, K, E, вітаміни ряду B, біотваней, β-каротин, ефірні олії, дубильну, щавлеву, пирогаллову і інші кислоти. Також в щавлі присутні мінеральні елементи: магній, кальцій, фосфор, залізо та ін. Вживання щавлю позбавляє від цинги, авітамінозів, анемії. Завдяки високому вмісту вітаміну C, посилюється всмоктування заліза, і як наслідок піднімається гемоглобін в крові. Щавель у великих дозах можна застосовувати як проносне, а в малих – як що закріплює. При гастриті із слабким виділенням шлункового соку вживання підвищує кислотність і нормалізує травлення. Невеликі дози щавлевого соку виявляють жовчогінну дію на організм. Народна медицина радить використовувати настої з листя і коріння рослини як кровоспинний і протизапальний засіб. Зелені частини, і плоди щавлю мають в’яжучі, знеболюючі, протизапальні і антитоксичні властивості. Відвар молодих листочків покращує жовчовиділення, функціонування печінки і кишковика, діє як протиотрута при окремих отруєннях. Відвар коріння щавлю виліковує криваві проноси, болі в попереку і ревматизм. Щавель використовують для лікування коліту, ентероколітів, захворювань ЖКТ і геморою. Великий запас вітамінів (зокрема аскорбінової кислоти) дозволяє вирішити проблеми з весняними авітамінозами. Молоді зелені листочки рослини перекривають велику частину дефіциту вітамінів. Щавель успішно використовують для лікування серця і кровоносних судин. Щавлева кислота виводить з організму шкідливий холестерин, підтримує м’язи і нерви в тонусі. Щавель використовують для позбавлення від проблем, що виникають під час менопаузи, : він попереджає маткові кровотечі, зменшує потовиділення, заспокоює головні болі, приводить в норму артеріальний тиск. Вітаміни групи B, що входять до складу щавлю, нормалізують роботу нервової системи і бере участь в оновленні клітин. Рослинні волокна стимулюють роботу кишковика, виводять з організму токсини і шлаки.

Тархун — холодостійка рослина, добре росте на легких плодючих вапнякових грунтах, в міру зволожених. Розмножується пагонами чи поділом куща, рідко насінням. В зелені тархуна міститься у великій кількості ефірна олія, вітаміни С, Р, каротин, рутин, смоли. Тархун здавна використовують як тонізуючий, бактерицидний, протицинговий та сечогінний засіб. Рекомендують його для покращання роботи шлунка та обміну речовин, для профілактики та лікування авітамінозу, а також як протиглистний засіб. Серед спецій тархун вважається однією із кращих. Хоча він із роду полинових, від нього не відчувається ніякої гіркоти. Його додають для ароматизації оцту та гірчиці. Використовують при солінні огірків, томатів, баклажанів, грибів, патисонів. Також його використовують при приготуванні тонізуючих напоїв.

З давніх давен майоран був відомий як лікарський засіб та прянощі. Його використовували для лікування нервових захворювань, як тонізуючий, протикатаральний та антисептичний засіб. Зараз в народній медицині майоран застосовують як шлунковий та протицинговий засіб, від безсоння та мігрені, при хворобах дихальних шляхів. Рекомендують її і при депресії та астмі. В їжу використовують листя та квіткові бруньки в свіжому, сушеному чи тушкованому стані. Це прекрасна приправа для страв із м'яса, грибів, до супів, салатів та напоїв. Майораном часто замінюють перець та інші прянощі. Оцет, настояний на листках майорану протягом 5—7 діб набуває приємного аромату. Декілька крапель такого оцту нададуть пікантності будь-якому салату. Майоран покращує смакові якості солоних та маринованих огірків, томатів, патисонів, кабачків. Ефірна олія використовується для ароматизації безалкогольних напоїв та в кулінарії.