1. Предмет регулювання та методи господарського права.

Господарське право – це система норм, які регулюють господарські відносини, тобто ті відносини у які вступають підприємства, установи, організації у ході своєї господарської діяльності. Отже, господарські відносини у сфері економіки складають предмет регулювання господарського права. Предмет господарського права визначається за допомогою двох основних категорій:

1. Народне господарство – сукупність підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, у тому числі особистих підсобних господарств, які розташовані і діють в певних територіальних межах (на території України) і творять систему суспільного виробництва, обміну, розподілу і споживання. Також це сукупність усіх галузей та сфер господарювання даної території.

2. Господарська діяльність (згідно з ст. 3 ГК України від 16.01.2003 р.) – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів, з метою одержання прибутку – це підприємництво. Може провадитись і некомерційна господарська діяльність, яка не має на меті одержання прибутку.

Методи господарського права – це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на діяльність суб’єктів господарювання. Методи господарського права базуються на двох основних принципах:

1. Загальнодозвільний – означає «дозволено все, що не заборонено законом». Він стосується виключно діяльності окремих підприємств, фірм, компаній і т. д.

2. Спеціальнозобов’язуючий – означає «дозволено те, що встановлено законом». Цей принцип стосується виключно діяльності державних установ, організацій, які здійснюють функції управління економікою (ДПА України, АМК України, ФДМ України тощо).

Основні методи господарського права:

1. Метод автономних рішень суб’єктів господарювання.

Існують рішення, які суб’єкти господарювання приймають самостійно: яким видом діяльності займатися, в якій організаційно-правовій формі організовувати бізнес, що виробляти, кого наймати на роботу та ін.

2. Метод владних приписів (заборон, засторог закону).

Законодавство накладає певні обмеження на здійснення господарської діяльності, наприклад, що стосується процедур ліцензування, патентування тощо.

3. Метод рекомендацій.

Держава в особі уповноважених органів надає суб’єктам господарювання певні рекомендації щодо удосконалення їх діяльності, вирішення окремих господарських проблем. А суб’єкти господарювання вже на свій власний розсуд використовують їх.

4. Договірний метод.

У ході своєї діяльності суб’єкти господарювання вступають у майнові договірні правовідносини з іншими суб’єктами як рівноправні сторони на основі вільного волевиявлення своїх інтересів.

2. Господарські правовідносини, їх види та ознаки.

У сфері економіки виникають різноманітні відносини, пов’язані з господарською діяльністю:

1. Держава в особі уповноважених органів здійснює функції управління економікою, і відносини які складаються між останніми і конкретними суб’єктами господарювання називаються управлінськими (адміністративними) і регулюються адміністративним правом.

2. У ході своєї діяльності суб’єкти господарювання використовують найману працю, і відносини, пов’язані з її використанням, оплатою тощо називаються трудовими і регулюється трудовим правом.

3. У ході своєї діяльності суб’єкти господарювання використовують різного роду природні ресурси, і відносини пов’язані з їх використанням, збереженням називаються природоохоронними і регулюються різними галузями природоохоронного права (земельним, повітряним, лісовим, водним).

4. У результаті своєї діяльності суб’єкти господарювання одержують прибуток, і відносини, пов’язані з його використанням, розпорядженням, зі сплатою обов’язкових платежів, податків до бюджету, називаються фінансовими та регулюється фінансовим правом.

5. У ході господарської діяльності виникають і майнові відносини між суб’єктами господарювання та споживачами стосовно задоволення потреб останніх в продукції, роботах, послугах. Ці відносини називаються цивільними і регулюються цивільним правом.

Усі перераховані вище відносини становлять базу для формування господарських відносин.

Отже, господарські відносини – це майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання (підприємствами, фірмами, компаніями тощо) у ході здійснення їх господарської діяльності, та відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Ознаки господарських відносин:

Обмежене коло суб’єктів господарських правовідносин – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

- суб’єкти господарювання, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки тощо);

- суб’єкти організаційно-господарських повноважень, які здійснюють управління господарською діяльністю, у тому числі організацію такої діяльності (до них належать господарські та функціональні міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, холдингові компанії, власники майна підприємств, інші державні і недержавні органи, які здійснюють функції управління економікою тощо);

- державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (робіт, послуг).

Залежно від форми власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані суб’єкти господарських правовідносин. Наявність у господарських відносинах організаційного та майнового елементу.

Це означає, що підставою для виникнення господарських правовідносин між господарюючими суб’єктами та їх контрагентами є наявність у них відповідного майна для здійснення цих відносин (майно може закріплюватися за суб’єктами господарських відносин на праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві господарського відання (державне та комунальне комерційне підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (може застосовуватись до будь-якого суб’єкта господарських відносин)) та процес їх організації на основі актів планування (планів економічного і соціального розвитку, бізнес-планів, стратегій розвитку підприємства).

Матеріальний зміст даних відносин – це суспільне виробництво і реалізація продукції (робіт, послуг).

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками:

1) за характером правовідносин розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва і реалізації продукції, надання послуг, виконання робіт);

- відносини щодо управління господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

2) за взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

- горизонтальні, учасники яких знаходяться у рівноправному становищі;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

3) за сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають в середині господарюючої організації між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські, які виникають між юридично самостійними суб’єктами господарювання.

4) за галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і діють, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського господарства;

- у галузі будівництва;

- у галузі транспорту;

- у сфері страхування;

- у сфері ЗЕД тощо.

Отже, господарське право – це комплексна галузь, в якій поєднуються норми різних галузей права (адміністративного, трудового, природоохоронного, фінансового, цивільного), що регулюють діяльність суб’єктів господарювання.