Сприймання руху та почуття рівноваги

за Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. —

СПб: Питер, 2004. — 558 с.

Д. Ли та Е. Аронсон досліджували особливості відчуття руху та почуття

рівноваги у дітей віком 14–16 місяців. В експерименті взяли участь сім малю-

ків, з трьома експеримент було припинено з причини сильного стресу. Діти по

черзі поміщалися у спеціальний апарат — кімнату з рухомою стелею та стіна-

ми. Дослідники припускали, що рух кімнати вперед (на дитину) або назад (від

дитини) викличе «оптичний ефект руху» і дитина буде сприймати простір як

в ситуації, коли вона рухає головою (рухається) вперед або назад. В результа-

ті, якщо кімната рухатиметься на дитину або від неї, — то вона нахилиться

або впаде вперед чи назад відповідно.

Кожна дитина брала участь у серії з 20 впливів (змін простору). Кожен нас-

тупний вплив був протилежним попередньому: вперед-назад / назад-вперед. Для

двох дітей серія починалася з руху кімнати вперед, для двох інших — назад.

\ Втрата рівноваги дітьми у прогнозованому напрямку реєструвалася у 82 %

випадків. Було виділено три види втрати рівноваги: качання (26 % спроб);

хитання (23 % проб) та падіння (33 % проб).

Експериментальні дослідження особистості

Когнітивний дисонанс

за Хок Р. 40 исследований, которые потрясли психологию. Секреты

выдающихся экспериментов. — СПб.: ПраймЕврознак, 2003. —

416 с.

Л. Фестенгер та Дж. Карлсміт досліджували особливості поведінки лю-

дей в ситуації, коли вони вимушені говорити та робити не те, що думають —

в ситуації когнітивного дисонансу. 70 студентам факультету психології було

запропоновано взяти участь у дослідженні ефективності діяльності людини.

Справжня мета експерименту не повідомлялася.

Учасники експерименту мали виконувати нудну монотонну і нецікаву

роботу: спочатку вони протягом перших 30 хвилин мали однією рукою перек-

ладати котушки з таці на стіл, протягом наступних 30 хвилин — повертати на

чверть оберту фішки. Потому усіх учасників випадковим чином розподілили

на три групи. Учасників контрольної групи відразу по завершенню виконання

завдань опитували про їх ставлення до діяльності та емоційний стан. З учас-

никами двох інших груп дослідник проводив індивідуальні бесіди. Він пояс-

нював учасникам, що в експерименті задіяно дві групи: студентам групи А, до

якої належить і співбесідник попередньо не повідомляють про характер зав-

дання, тоді як зі студентами групи Б проводиться попередня бесіда, в якій

один із аспірантів розповідає яку діяльність і як треба виконувати. Наголошу-

валося, що учасники групи Б інформовані про майбутню діяльність як про ці-

каву і захопливу. Потому експериментатор повідомляв, що аспірант, який ін-

формує студентів групи Б, не зміг сьогодні прийти і просив кожного з учасни-

ків взяти його функції на себе. Студентам однієї групи така робота оплачува-

лася у розмірі $1, іншої — $20.

Після завершення роботи студенти відповідали на питання опитувальни-

ка: чи корисною, цікавою та важливою була для них робота з перекладання

котушок та повертання фішок.

В результаті було встановлено, що студентам, яким заплатили по $1

робота сподобалася набагато більше, ніж студентам, яким платили по $20 і

студентам, яким взагалі не потрібно було брехати (учасникам контрольної

групи).