- •14000–26000 Гц) та інші шуми, зокрема звук метроному. Після чого проводи-
- •Особливості пригадування подій
- •Мислене тренування
- •Сприймання руху та почуття рівноваги
- •Надання допомоги в ситуації дефіциту часу
- •Негативний вплив на розвиток дитини
- •7 Місяців стимуляція і активність дітей були обмежені: вони не могли сі-
- •Порівняння об’єктів, представлених іменами
- •Контроль за ситуацією
- •Міжгрупове сприймання та взаємодія в умовах змагання
- •Тиск групи та дії проти особистості
- •20 До 50 років. Експериментальна ситуація була такою: для участі запрошува-
- •Допомагати чи не допомагати
- •Оволодіння навичками розв’язання соціальних проблем
- •28 %, При наявності медикаментозної терапії — 18 %.
- •Дослідження манії накопичування
- •Вплив атрибутивного стилю на соціальну поведінку
- •Вплив гнучкого графіку роботи на рівень абсентеїзму та плинності кадрів
- •Повідомлення про ціни на продукти
20 До 50 років. Експериментальна ситуація була такою: для участі запрошува-
лися добровольці (участь оплачувалася в розмірі $4,5), яким пояснювалося, що
в експерименті будуть задіяні 4 учасника, кожен з яких буде виконувати певну
роль: три «учителя» та один «учень» (роль була записана на листку паперу, що
витягувався учасником зі шляпи). Насправді доброволець міг витягнути лише
листок із написом «учитель 3», всі інші учасники — підставні особи. Усім учас-
никам пояснювалось завдання: «учня» потрібно карати за неправильні відпові-
ді на тест парних асоціацій ударами току інтенсивністю від 15 до 450 вольт (з
інтервалом в 15 вольт); «вчителя» самостійно вирішують якою має бути сила
удару (обирається найслабший із ударів запропонованих трьома «учителями»);
«учитель 3» (наївний досліджуваний) вносить свою пропозицію останнім. Та-
ким чином, саме він вирішує як карати «учня». Після отримання завдання «уч-
ня», незважаючи на скарги на хворе серце, уводять в іншу кімнату.
Підставні вчителі пропонують піднімати інтенсивність удару на один
порядок при кожній неправильній відповіді. «Вчителі» можуть чути реакції
«учня» на удари током (реакції записані на аудіоплівку). Він не проявляє жод-
них негативних реакцій до удару 75 вольт, після цього удару «учень» вперше
промовляє «Ой», поступово скарги посилюються: 120 вольт — крик про біль;
150 — прохання звільнити від участі в експерименті, бо хворе серце; 180
вольт — крик про те, що біль неможливо терпіти; 285 вольт — справжній
вереск від болю; 300 вольт — вереск і відмова відповідати на питання; 330
вольт — голосний вереск, з проханням випустити.
Автором проводилися опитування, в яких взяли участь 110 осіб-
представників різних професій, які зазначили, що жоден з них не дійшов би до
рівня 300 вольт, більшість зупинилися на рівні 135 вольт.
Виявилося, що близько 60% досліджуваних дійшли до крайньої відміт-
ки — 450 вольт при покаранні «учня» за неправильні відповіді, незважаючи
на його крики та прохання.
Експерименти з вивчення феноменів особистісного впливу та
міжособистісної взаємодії
Експеримент в метро
за Милграм С. Р. Эксперимент в социальной психологии. — СПб.:
Питер, 2000. — 336 с.
С. Мілгрем описує експеримент проведений у співавторстві з Дж. Сабі-
ні. Дослідники вивчали проблеми порушення соціальних норм, перевіряли чи
поступатимуться місцем пасажири метро, якщо їх про це просто попросити
(порушення соціальних традицій).
Особами, які просили, щоб їм поступилися місцем, були студенти-психо-
логи. Вони працювали у парах: один висловлював прохання, інший занотову-
вав реакції пасажирів. Дослідження проводилося із пасажирами кількох ліній
Нью-Йоркського метро. Експериментатори звертались виключно до представ-
ників своєї раси: чоловіка і жінки молодших 40 років (за візуальною оцінкою)
та чоловіка і жінки старших 40 років. Фіксувався час дня, лінія метро та наз-
ва найближчої станції. Прохання висловлювалося лише за умови, коли всі міс-
ця для сидіння були зайняті.
Авторами були розроблені чотири ситуації звернення: звичайне прохан-
ня без жодного пояснення причин («Вибачте, чи не поступитеся Ви місцем?»);
прохання за несуттєвої причини («Вибачте, чи не поступитеся Ви місцем, ме-
ні дуже незручно читати стоячи?»); прохання після попередньої розмови із су-
сідом-експериментатором (звернення до сусіда: «Може попросити щоб посту-
пилися місцем? Як вважаєте це буде нормально?»; звернення до пасажира:
«Вибачте, чи не поступитеся Ви місцем?»); письмове прохання (у блокноті за-
писувалася фраза: «Вибачте, чи не поступитеся Ви місцем? Дякую»).
У результаті було встановлено, що найчастіше пасажири поступалися
місцем у ситуаціях звичайного та письмового звернень (56 та 50 % випадків від-
повідно), тоді як у інших двох ситуаціях процент був значно нижчий (37,2 % —
у ситуації незначної причини та 26,8 % — у ситуації попередньої розмови). Та-
кі результати автори пояснили тим, що якщо має місце прохання за несуттєвої
причини, то спосіб відмови формулюється відразу; якщо ж причина не пояс-
нюється, то люди можуть думати, що вона є важливою, так само, як і в ситу-
ації письмового звернення.
