Експерименти в загальній психології та психофізіології

Експериментальні дослідження психофізіологічних функцій

Умовнорефлекторне дослідження ролі різних відділів внутрішнього

вуха у слуховому сприйманні

за Гальперин С. И., Татарский А. Э. Методики исследования высшей нерв

ной деятельности человека и животных. Учебн. пособие для студен

тов биол. специальностей унтов. — М.: Высшая школа, 1973. — 444 с.

С. І. Гальперін та А. Е. Татарський описують експерименти Л. Андрєєва,

які ставили на меті вивчення ролі різних відділів внутрішнього вуха собак у

слуховому сприйманні. У піддослідної собаки попередньо вироблялись умов-

ні харчові рефлекси на чисті тони (від 50 гц та вище до верхньої межі слуху

14000–26000 Гц) та інші шуми, зокрема звук метроному. Після чого проводи-

лася операція з повного руйнування завитка одного вуха. В результаті пору-

шується сприйняття локалізації звуку, хоча його гострота, а також харчові

умовні рефлекси не змінюються. Далі поступово руйнують Кортієв орган на

іншій стороні. Внаслідок такої операції спостерігається повна глухота в пер-

ші 2–3 дні. Слух частково відновлюється протягом 2–3 місяців, однак стає не-

можливим сприймання окремих тонів. Якщо Кортієв орган ушкоджено ближ-

че до верхівки завитка — випадають тони з низькою частотою, якщо ушкод-

ження локалізовано ближче до основи — випадають високі тони. Шумові ж

подразники зберігають здатність викликати умовні рефлекси незалежно від

місця ушкодження завитка.

Експериментальні дослідження пізнавальної сфери

Запам’ятовування завершених і незавершених дій

за Левин К. Динамическая психология: Избранные труды. — М.: Смысл,

2001. — 572 с.

Б. В. Зейгарник вивчала особливості запам’ятовування завершених та

незавершених дій. Експерименти проводились в Берлінському університеті.

Загальна вибірка — 164 особи віком від 13 до 65 років. Експерименти прово-

дились з кожним учасником індивідуально.

Учасникам пропонувалося виконати серію завдань (18–22), половину з яких

не давали довести до завершення. В інструкції зазначалося, що усі завдання слід

виконувати із максимальною швидкістю та якістю. По завершенню експеримен-

ту учасники писали самозвіт, в якому мали описати свої переживання пов’язані із

роботою, перерахувати завдання, які вони виконували, а також описати ці завдан-

ня як цікаві чи нецікаві, приємні чи неприємні для виконання. Окрім того реєс-

трувалися усі спонтанні реакції учасників під час виконання завдань.

Завершені та незавершені завдання давалися у випадковій послідовності

і були різними за змістом: записати вірш, виліпити з пластиліну тваринку,

проколоти дірочки у картоні, нанизати намистинки тощо. Одним учасникам

давали змогу завершити одні завдання, а іншим інші.

У результаті було встановлено, що краще запам’ятовуються завдання,

завершити які немає можливості. Учасники не лише краще пригадували такі

завдання, а й називали їх першими у переліку. З незавершеними завданнями

були переважно пов’язані негативні емоції: бажання продовжувати роботу,

незадоволення, що збили із завдання тощо.

Особливості пригадування подій

за Хок Р. 40 исследований, которые потрясли психологию. Секреты

выдающихся экспериментов. — СПб.: ПраймЕврознак, 2003. — 416 с.

Е. Лофтус досліджувала особливості пригадування подій залежно від

формулювання питань. У експерименті взяли участь 150 студентів універси-

тету, які не були повідомлені про реальну мету дослідження.

Усім учасникам продемонстрували відеофільм про автомобільну аварію, в

якій зіткнулися 5 машин. Причиною аварії було те, що водій однієї з машин (А)

не помітив стоп-сигнал. Після демонстрації учасники отримали опитувальники

по 10 питань в кожному. Для однієї половини учасників (група А) перше питан-

ня було сформульовано так: «Як швидко рухалась машина А, коли вона проїз-

дила стоп-сигнал?», для іншої (група В) — так: «Як швидко їхала машина А, ко-

ли вона звернула направо?». Інші питання були відволікаючими і не цікавили

дослідника, окрім останнього: «Чи бачили Ви стоп-сигнал для машини А?».

Фільм демонструвався учасникам у невеликих групах по 20–30 осіб.

Опитувальник роздавався відразу після перегляду відеофільму, кожен учас-

ник відповідав в окремому приміщенні, до заповнення опитувальника учасни-

ки не контактували між собою і не мали змоги поділитись враженнями.

У результаті цього та серії схожих експериментів були отримані значи-

мі результати про те, що попередня інформація (про наявність стоп-сигнала)

спрацьовує як установка: 53% учасників групи А відповіли, що бачили стоп-

сигнал, тоді як лише 35% учасників групи В відповіли, що бачили його в

переглянутій стрічці.Результати цих досліджень часто використовуються у кримінальній

практиці.