7.4. Основні інструменти та методи, які використовують банки при управлінні ризиками проектного фінансування

Усю діяльність комерційних банків з управлення рисками в рамках інвестиційного проекту у загальному вигляді можна виділити на такі блоки:

1) управління рисками непогашення банківського кредиту на інвестиційній та передінвестиційній фазах, яке базується на розподілі цих ризиків між банком та спонсорами проекту;

2) управління ризиками, які застосовуються банками у рамках проектного фінансування;

3) управління ризиками проектної діяльності, яка базується на розподілі ризиків між проектною компанією, з однієї сторони, та постачальниками інвестиційних товарів та підрядчиками, з іншої сторони (інвестиційна фаза проектного циклу);

4) управління ризиками проектної діяльності, яка базується на розподілі ризиків між проектною компанією, з однієї сторони, та можливими додатковими учасниками проекту, з іншої сторо­ни, на виробничій фазі проектного циклу (компанією-опера­тором проекту; покупцем проектного продукту; постачальниками виробничих ресурсів);

5) управління усіма видами проектних ризиків, які базуються на використанні методу страхування.

Найважливішим у цій сфері банківської діяльності є визначення методів та засобів управління проектними ризиками. Варто звернути увагу на відмінність понять “метод” та “засіб (інструмент)” управління ризиком. “Метод” має більш широкий зміст ніж “засіб”. У рамках вибраного методу можна використовувати уже конкретні засоби (інструменти) - конкретні організаційні, технічні, фінансові, правові та інші дії та заходи, які здійснюються учасника­ми проекту, зокрема, банком, з метою управління проектними ризиками. Кількість та­ких конкретних засобів (інструментів), які знаходяться в арсеналі комерційного банку, може бути достатньо великою.

Теорія та практика розробила чотири основні методи управління проектними ризиками, які найчастіше використовують комерційні банки, а саме:

• спрощення ризику означає відмову банку від даного виду діяльності або таку суттєву (радикальну) трансформацію діяльності, піс­ля якої даний ризик елімінується;

• попередження та контролювання ризику – це організація діяльності таким чином, щоб банк міг максималь­но впливати на фактори ризику та мав можливість знижувати ймовірність появи несприятливої події; контролювання ризику включає комплекс заходів, направлених на обмеження втрат, якщо несприятлива подія все-таки настала;

• страхування ризику - це метод, який дає можливість знизити втрати, які виникають у ході діяльності, за рахунок фінансової компенсації із страхових фондів;

• поглинання ризику - це такий спосіб ведення діяльності, при якому втрати у випадку матеріалізації ризику переносяться повністю на банк або інших учасників проекту. Такий метод управління ризиком як правило використовується, якщо ймовірність ризику невелика або втрати у випадку його настання не сильно негативно вливають на банк або інших учасників проекту.

Діяльність комерційних банків з управління проектними ризиками входить у зіткнення не з од­ним, а з багатьма ризиками, тому по відношенню одних ризиків може застосовуватися метод поглинання, а у відношенні інших - страхування, третіх – попередження та/або контролювання. Етап вибору мето­дів та засобів управлення ризиком має передувати прийняттю рішення про початок реалізації проекту. Запізнення у виборі сприятиме серйозним наслідкам як для банку, так і для усіх учасників проекту. Тому, вибір банком оптимального набору методів засобів управління ризиком, як правило, вимагає серйозних та напружених переговорів між усіма учасниками проекту.

Що стосується конкретних засобів (інструментів), наприклад, у рамках другого та третього з вище згаданих методів, то їх достатньо багато, а по кожному з ризиків може застосовуватися одночасно декілька інструментів. Зокрема, у рамках методу страхування, може використовуватися спільне (взаємне) страхування, перестрахування, самострахування та ін. В рамках попередження та контролю за ризиками передбачається розробка планів та програм превентивних заходів, а також ситуаційного плану.

Крім того, попередження та контроль за ризиками передбачає конкретні організаційно-технічні заходи на основі визначених раніше планів та програм. У рам­ках цього напрямку, до речі, здійснюються такі заходи:

• моніторинг ризиків;

• прогнозування ризиків;

• інформування керівництва про можливість настання несприятливих подій та визначення рекомендацій у зв’язку з цим;

• спеціальні організаційно-технічні заходи у рамках програм попередження та контролювання ризиків (навчання персоналу; закупка спеціального обладнання для ліквідації наслідків катастроф та аварій; впровадження систем електронного контролю за функціонуванням машин та обладнання та ін.).

Дієвість попередження та контролювання більшості ризиків очевидна. Однак є ризики, які неможливо попередити або зменшити (тобто вони знаходяться поза зоною впливу банку або інших учасників проектної діяльності), та ризики, за якими превентивні заходи можуть бути недоцільними в силу високих витрат. У зв’язку з цим, застосовується метод фінансування ризику. Під ним розуміється виділення учасникам діяльності коштів для самострахування, взаємного страхування та страхування за допомогою професіонального страховика з метою захисту своїх майнових інтересів при настанні певних подій.

Широко у проектній діяльності використовується і такий метод управлення ризиком, як “поглинання”. Передумовою для його використання у діяльності банків є достатньо широке коло її учасників. Для практичного використання цього методу можуть бути потрібними додаткові заходи. По-перше, рівномірний розподіл ризиків між учасниками проекту, оскільки поглинання всього ризику одним або декількома учасниками може привести до їх банкрутства. По-друге, залучення додаткових учасників, щоб пом’якшити можливі наслідки реалізації ризику. Такі додаткові учасники можуть виконувати роль співфінансистів проекту (наприклад, у рамках банківського синдикату), а також різного роду гарантів (прямих та непрямих).

У процесі управління ризиками проектного фінансування банки можуть використовувати різноманітні інструменти та методи, а саме:

• юридичні гарантії;

• гарантії (банківські);

• Резервні фонди;

• Застави, депозити на спеціальних рахунках;

• Непрямі гарантії (у формі довгострокових контрактів);

• Утримання частини платежів за контрактом;

• Поручительства;

• Контракти з фіксованою ціною;

• Резервні кредити (кредити підтримки);

• Вексельні інструменти;

• Форфетування;

• Резервні акредитиви;

• Безвідзивні документарні акредитиви;

• Умови платежів за контрактом;

• Банківські рахунки з особливим режимом;

• Зобов’язання засновників або спонсорів проекту за додатковими внескам у капітал проектної компанії;

• Страхування;

• Розподіл ризиків між учасниками проекту;

• Заходи щодо запобігання і контролювання ризиків;

• Заходи щодо зниження ризику учасників проекту;

• Аналіз ризиків проекту на передінвестиційній фазі;

• Хеджування;

• Оптимізація структури портфеля інвестиційних проектів;

Характеристика цих інструментів подана у додатку № 1.

Серед усіх інструментів найважливішими є гарантії, характеристика яких подана у табл. 7.6.

У противагу гарантіям, в якості одного із інструментів захисту інтересів кредитора, банки можуть використовувати і різноманітні схеми страхування, причому відповідні страхову угоди можуть заключатися як кредитор, так і проектною компанією. У процесі проектного фінансування найчастіше використовують такі види страхування:

• страхування відповідальності позичальника за непогашення боргу;

• страхуванні від перебоїв у виробництві;

• страхування втрати прибутку;

• страхування на випадок невиконання договорів поставки (сировини та інших ресурсів);

• страхування на випадок несплати поставленого проектного продукту;

• страхування інвестицій від політичних ризиків;

• страхування експортних кредитів та ін.

Як показує зарубіжний досвід, банк що приймає участь у проектному фінансуванні уважно наглядає, щоб усі учасники проектної діяльності певним чином застрахували у професійних компаній-страховиків свої проектні ризики та представили банку відповідні страхові поліси та договори страхування. За деякими договорами бенефіціаром є сам страховик, а у інших - інший учасник проектної діяльності. Нерідко у ролі такого бенефіціара може виступати сам банк-кредитор, як правило, це трапляється у тих випадках, коли спонсори проекту не можуть забезпечити у повному обсязі необхідних банку гарантій. у цих випадках банк безпосередньо приймає участь у підготовці відповідного договору страхування та здійснює жорсткий та постійний контроль за виконанням учасниками проекту усіх умов договору.

Таблиця 7.6.