3.4. Фінансування проекту

Фінансування проекту передбачає вирішення двох основних завдань:

• забезпечення такої динаміки інвестицій, яка б дозволила виконувати проект відповідно до тимчасових та фінансових (гро­шових) обмежень;

• зниження витрат фінансових коштів і ризику проекту за рахунок відповідної структури інвестицій і максимальних податко­вих пільг.

Фінансування проекту складається з чотирьох етапів:

• попереднє вивчення життєздатності проекту;

• розробка плану реалізації проекту;

• організація фінансування;

• контроль за виконанням плану й дотриманням умов фінан­сування.

На першому етапі, до подання проекту інвесторам, проводиться попередній аналіз щодо його життєздатності, в результаті якого визначають, чи вартий проект подальших витрат часу і коштів, чи вистачить потоку готівки для покриття всіх витрат і одержання середнього прибутку.

Етап планування, пов'язаний з реалізацією проекту, охоплює процес від моменту попереднього вивчення його життєздатності до організації фінансування. На цьому етапі проводять оцінку всіх показників і ризиків, аналіз можливих шляхів розвитку економіч­ної, політичної та інших ситуацій; прогнозують вплив на життє­здатність проекту таких чинників, як процентні ставки по креди­тах, темпи зростання інфляції, валютні ризики і т. ін.

Після завершення перших двох етапів розроблюють пропо­зиції щодо створення схеми фінансування проекту. На фазі реалі­зації проекту, після організації фінансування, здійснюють конт­роль за виконанням плану та умовами фінансування.

Способи і джерела фінансування проекту

Розрізняють чотири способи фінансування проекту:

• акціонерне інвестування;

• фінансування з державних джерел;

• лізингове фінансування;

• боргове фінансування.

Акціонерне фінансування - це внески у вигляді коштів, устаткування, технологій. Фінансування з державних джерел здійснюється безпосередньо за рахунок інвестиційних програм че­рез пряме субсидування. Лізингове фінансування - це передача учасниками проекту прав власності на проект або його частину інвестору. Боргове фінансування здійснюється за рахунок кредитів банків та боргових зобов'язань юридичних або фізичних осіб.

Джерелами інвестицій можуть бути:

• власні фінансові кошти (прибуток, амортизаційні відраху­вання, суми, виплачувані страховими органами), інші види активів (основні фонди, земельні ділянки тощо), а також залучені кошти (від продажу акцій, добродійні чи інші внески, кошти, що виділя­ються вищестоящими холдинговими або акціонерними компанія­ми, промислово-фінансовими групами на безоплатній основі);

• асигнування з державного, регіональних і місцевих органів, фонду підтримки підприємництва, надані на безоплатній основі;

• іноземні інвестиції, надані у формі фінансової або іншої участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі пря­мих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінан­сових установ, держав, підприємств і організацій різноманітних форм власності;

• різноманітні форми позикових коштів, у тому числі: креди­ти, надані державою на основі повернення; кредити іноземних інве­сторів; облігаційні позики; кредити банків, інвестиційних фондів і компаній, страхових товариств, пенсійних фондів, а також векселі й інші кошти.

Ряд банків надають спеціальну послугу (на Заході її назива­ють merchant banking), суть якої полягає в тому, що банк бере на себе аналіз запропонованого проекту, доведення його до рівня, який дозволив би успішно організувати фінансування, проведення пере­говорів з метою виявлення можливих кредиторів і передачу (на комерційних умовах) замовнику опрацьованого варіанта проекту з конкретними висновками і рекомендаціями. У цьому випадку кре­дитори отримують додаткову гарантію життєздатності проекту.

На успіх реалізації проекту впливає вибір кредиторів. Джере­лами кредитів можуть бути:

• міжнародні фінансові організації;

• спеціалізовані агентства експортних кредитів;

• урядові організації, що приймають проект;

• комерційні банки;

• фінансові компанії;

• інвестиційні компанії;

• лізингові компанії;

• ощадні банки;

• багаті приватні особи.

Найчастіше основними кредиторами виступають комерційні банки. Водночас було б неправильно вважати, що лише банки фінан­сують проект. Насправді у цьому беруть участь кілька фінансових організацій, а банківська установа опрацьовує різні варіанти про­екту, організовує фінансування, надає консультативні послуги, розробляє схеми розподілу ризиків, здійснює зв'язок з іншими кредиторами.

Організація проектного фінансування

Проектне фінансування - один з видів боргового фінансу­вання, широко застосовуваний у США та Західній Європі. Відділи проектного фінансування є в багатьох банківських установах. У США цей тип фінансування передбачає, що проект є єдиним (або основним) способом обслуговування боргових зобов'язань, який виключає залучення додаткових фінансових джерел. В Європі його використовують для опису цілого набору способів надання коштів для фінансування проектів. Втім усі визначення зводять­ся до одного: проектне фінансування - це особливий спосіб, що дійсно забезпечує одержання запланованого потоку реальних грошей (cash flow).

Реальність одержання запланованого потоку реальних гро­шей досягається шляхом виявлення і розподілу всього комплексу ризиків, пов'язаних з проектом, між усіма учасниками проекту (підрядними організаціями, фінансовими установами, державни­ми органами, постачальниками сировини та напівфабрикатів, спо­живачами кінцевої продукції).

Організація фінансування на початковій стадії здійснення проекту дозволяє:

• оцінити можливості його лідерів (засновників);

• визначити потребу проекту в позикових коштах;

• визначити прибуток після введення підприємства в експ­луатацію;

• розподілити ризики створення і функціонування підприєм­ства між усіма зацікавленими юридичними і фізичними особами.

Залежно від того, яку частку ризику приймає на себе креди­тор, виділяють три форми проектного фінансування:

• з повним регресом на позичальника;

• без жодного регресу на позичальника;

• з обмеженим регресом на позичальника.

Регрес - це вимога щодо відшкодування наданої в борг суми.

Фінансування з повним регресом на позичальника - найпоши­реніша форма проектного фінансування. її перевага - у швидкості та простоті одержання коштів, необхідних для фінансування проек­ту; до того ж вартість цієї форми фінансування нижча за дві інші.

Застосовується названа форма фінансування у випадках:

1. Надання коштів для фінансування малоприбуткових або некомерційних проектів, замовники яких мають можливість пога­сити кредити за рахунок інших прибутків позичальника. Це сто­сується проектів, що мають соціальну спрямованість.

2. Надання коштів у формі експортного кредиту. Багато спеці­алізованих агентств з надання експортних кредитів мають мож­ливість приймати на себе ризики проектів без додаткових гарантій третіх сторін, але при цьому згодні надати кошти тільки в такій формі.

3. Гарантії видані щодо недостатньо надійних проектів (навіть якщо вони й покривають усі ризики).

4. Вкладення коштів у невеличкі проекти, для яких дуже відчут­ним є значне збільшення витрат.

При проектному фінансуванні без будь-якого регресу на пози­чальника кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і бере на себе майже всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Ця форма фінансування має високу вартість для позичальника, оскільки кре­дитор сподівається одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Без регресу на позичальника фінансуються зви­чайно проекти, від яких мають високі прибутки й отримують кон­курентоспроможну продукцію.

Для того щоб кредитори погодилися прийняти на себе ризик вкладення коштів, необхідне дотримання таких умов:

• використання добре відпрацьованих технологій, які 6 дозво­ляли випускати конкурентоспроможну продукцію;

• можливість оцінити ризик будівництва, ризик виведення об'єкта на проектну потужність, а також ризики, пов'язані з функ­ціонуванням проекту;

• надання гарантій щодо легкої реалізованості продукції, за­безпечення для неї легкооцінюваного ринку з метою визначення цінових ризиків;

• існування надійної домовленості на поставку сировини, ком­плектуючих, енергоносіїв за певною ціною;

• політична стабільність у країні.

Проектне фінансування без регресу на позичальника, як пра­вило, застосовується щодо проектів, пов'язаних з видобутком та реалізацією корисних копалин. У даний час поширення отримує проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. Воно передбачає, що в процесі фінансування проекту всі ризики, пов'язані з його реалізацією, оцінюються та розподіляються між усіма учасниками проекту таким чином, щоб кожен міг взяти на себе ті ризики, що від нього залежать. Наприклад, позичальник несе відповідальність за ризики, пов'язані з експлуатацією об'єкта, підрядчик - за ризик завершення будівництва об'єкта і введення його в експлуатацію, постачальники устаткування - ризик, пов'я­заний з комплектністю, якістю та своєчасністю поставок.

Перевагою такої форми проектного фінансування є помірна ціна фінансування і максимальний розподіл ризиків для позичаль­ника. Сторони, зацікавлені в реалізації проекту, беруть на себе конкретні комерційні зобов'язання.

Контроль за фінансуванням

Контроль за фінансуванням здійснюється, як правило, на ос­нові регулярних ревізій за такими аспектами:

• фактичні витрати;

• потік реальних грошей;

• фінансовий стан проекту і компанії, що здійснює проект;

• звітність;

• управління фінансами;

• помилкові витрати.

Ефективність роботи керівника проекту оцінюють в основно­му з позицій того, наскільки грамотно організовано роботу з конт­ролю за витратами на проект. За кордоном для управління цим процесом використовують план управління ресурсами (cost management plan), який розробляють при підготовці контрактів і в подальшому постійно коригують.

Цей план визначає:

• які витрати підлягають контролю (витрати компанії; вартість устаткування, матеріалів, робочої сили; накладні витрати);

• за якими показниками мають оцінюватися витрати (необх­ідно, щоб вони узгоджувалися з прийнятою в проекті або ком­панії системою звітності);

• як буде організований контроль (учасники, витрати на кон­троль, процедури передачі інформації). Керівник проекту відпові­дає за слушність прийнятих рішень і їхню реалізацію. Варто пам'я­тати, що ефективність контролю знижується на більш пізніх ета­пах реалізації проекту.

Учасники проектного фінансування:

- спонсор (організатор, не лідер) - забезпечує участь необхід­них сторін, веде переговори, обговорює пропозиції, досліджує ри­нок, бере на себе відповідальність щодо планування й організації повного фінансового пакета, вибирає фінансових партнерів тощо. Спонсором може бути як комерційна структура (в якої є досвід, і яка має фінансові ресурси), так і державна;

- підрядчик: інженерно-будівельна фірма, найнята для про­ектування і будівництва проекту;

- постачальник устаткування: виконує контракти на поставки устаткування;

- організація, що експлуатує проект, управляє ним після вве­дення його в дію;

- постачальники сировини, необхідної для виробництва;

- покупці (споживачі) виробленої продукції;

- незалежний експерт: дає висновок з оцінкою реальності термінів і вартості будівництва, можливостей та умов експлуатації проекту;

- консультант з питань страхування: аналізує ступінь захище­ності проекту на основі страхового відшкодування;

- радник з юридичних питань: готує документи і розглядає всі узгодження і контракти щодо проекту;

- консультант з питань маркетингу (може бути найнятий кре­дитором): оцінює надійність показників проекту;

- фінансовий радник: оцінює фінансові можливості проекту в цілому і його учасників;

- кредитори: надають кредити для фінансування проекту;

- позичальник: здійснює власне проект;

- тримачі первинних ризиків: надають гарантії на випадок виникнення ризиків. Гарантіями можуть виступати також стра­хові поліси або контрактні гарантії;

- тримачі залишкових ризиків (кредитори): приймають на себе неідентифіковані (нерозпізнані) ризики.