2. Правоохоронна діяльність — це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням установлених у законі процедур для цієї діяльності. Правоохоронна діяльність — багатоаспектна. Її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів. Складну систему правоохоронної діяльності реалізують у різних діях, а саме:

правовстановлюючих,

правозабезпечувальних,

правопримушувальних і

правовідновлювальних.

До системи правоохоронної діяльності належать такі напрями:

а) діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;

б) діяльність органів прокуратури;

в) діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

г) діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону й охорони правопорядку[2].

Чільне місце в правоохоронній діяльності посідає судова діяльність (судочинство), яка здійснюється виключно судами.

3. Правоохоро́нні о́ргани — державні органи, що на підставі Конституції і законів України здійснюють правоохоронну (правозастосовну та правозахисну) діяльність.

Діяльність правоохоронних органів спрямована на забезпечення законності і правопорядку, захист прав та інтересів громадян, соціальних груп, суспільства і держави, попередження, припинення правопорушень, застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок. Правильним є підхід до віднесення того чи іншого органу до складу правоохоронних за ознаками, що полягають у безпосередньому здійсненні правоохоронної діяльності. При чому, тут можна виділити:

-органи, головним і основним призначенням яких є правоохоронна діяльність (наприклад, МВС);

-органи, які поряд з іншими видами діяльності, провадять правоохоронну (наприклад, Держсанепідслужба);

-органи, окремі підрозділи яких створені виключно у правоохоронних цілях (наприклад, підрозділи по боротьбі з контрабандою у складі митниць).

3. Законність — це багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Ознаки законності

-зовнішня (формальна) — обов'язок виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.

-внутрішня (сутнісна) — наявність науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якість законів.

Аспекти законності

-принцип діяльності суб'єктів права.

-метод державного управління суспільством.

-режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Принципи законності

Тобто ті головні засади, на яких базується законність у сучасній державі:

-єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо однойменних суб'єктів;

-верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;

-контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

-неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.

7. Правоохоронна діяльність охоплює такі напрями:

· діяльність із виявлення, запобігання й розслідування злочинів та інших правопорушень;

· діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку в Україні;

· діяльність органів прокуратури;

· діяльність із забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства.

Правоохоронна діяльність спрямована на запобігання виникненню умов і причин можливих та вчинених суспільно небезпечних явищ, припинення їх розвитку та ліквідацію наслідків. Різним видам правоохоронної діяльності властива одна спеціальна ознака. Вона полягає в тому, що охорона прав фізичної чи юридичної особи здійснюється шляхом застосування публічно встановлених процедур. Як охоронний інструмент держави, правоохоронна діяльність впливає на поведінку суб’єктів правовідносин за допомогою використання дозволів, приписів, заборон, контролю за їх додержанням та реалізації юридичної відповідальності.

8. функцій

— правосуддя;

— судовий контроль;

— прокурорський нагляд;

— розслідування злочинів;

— надання правової допомоги;

— організаційне забезпечення діяльності судів та

інших органів.

9. Судова влада — незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судовими органами (судами).

Органи судової влади вирішують правові суперечки між конкретними особами, а також розглядають справи щодо норм контролю, а саме: відповідності законів → конституції і підзаконних нормативних актів → законам. В окремих випадках ці органи дають тлумачення правовим нормам, в основному нормам конституції країни, поза зв'язком з конкретним позовом.

Суди також виконують окремі посвідчуванні функції: визнання фактів, в окремих державах — зміцнення прав, коли для посвідчення потрібний доказ, що за складністю виходить за межі компетентності нотаріусів.

- правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (жодний інший орган державної влади не має права взяти на себе компетенцію судової влади);

- рішення з конкретної справи може бути винесеним лише судом і є обов´язковим для виконання всіма державними органами та посадовими особами;

- тільки суд держава наділяє правом використовувати примусові повноваження державної влади;

- виняткове правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією України й іншими нормативними актами;

- особливий порядок формування судового корпусу, режиму його діяльності та притягнення суддів до відповідальності;

- особлива система контролю за діяльністю судової влади (тільки контроль за законністю судових рішень і дотриманням судом процедури їх прийняття).

10. Судова влада має свої функції, до яких належать правосуддя та контроль. Визначальною є функція правосуддя, позаяк саме органи судової влади розглядають по суті правові конфлікти. Рішення суду з цивільних справ або вирок у справах кримінальних прийнято називати актами правосуддя, що з погляду їхньої обов´язковості прирівнюються до законів та забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу, а умисне їх невиконання чи перешкоджання їх виконанню посадовою особою має наслідком юридичну відповідальність.

Контрольна функція судової влади полягає в тому, що вона здійснює конституційний контроль; контроль за законністю й обґрунтованістю рішень і дій державних органів, посадових осіб та державних службовців у разі їх оскарження до суду; контроль за законністю й обґрунтованістю арештів і затримань, застосованих органами дізнання та досудового слідства; санкціонування проведення дій, пов´язаних з обмеженням прав громадян, передбачених статтями 29, 30, 31 Конституції України тощо.

11. Реалізація судової влади завжди здійснюється в певній формі — передбаченій законом процедурі судочинства. Ця процедура чітко встановлює, що має здійснюватися в суді при підготовці до розгляду та судовому розгляді справ. Головне її завдання — забезпечити законне, мотивоване і справедливе рішення. Зазначені процедури засновані на гласності, забезпеченні права на захист та оскарження судового рішення, можливості участі представників народу у прийнятті рішення по справі, рівності сторін та на інших принципах.

12.Рівність перед законом — це однакове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх громадян. При цьому передбачається не тільки надання прав, а і їхня реалізація, можливість застосування заходів юридичної відповідальності відповідно до тих законодавчих актів, що регламентують здійснення правосуддя. Принцип рівності перед законом і судом означає, що правосуддя здійснюється на основі єдиного для всіх законодавства, в однаковому процесуальному порядку, у точній відповідності з законом і рівними гарантіями для кожного громадянина. Закони, застосовувані судом, дають рівні права і покладають на громадян рівні обов’язки з врахуванням їх процесуального становища (потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, позивач, відповідач, треті особи та ін.). Тому будь-який громадянин може одержати в суді захист своїх прав без обмежень. Ніхто не може бути звільнений від обов’язку дотримуватись закону. Виходячи з розглянутого принципу, суд зобов’язаний забезпечити однаково рівне ставлення до всіх учасників процесу і не допускати їх дискримінації.

Важливою гарантією рівності всіх громадян перед законом і судом є відправлення правосуддя судами на засадах єдиного для всіх суду. Це означає, що в Україні немає судів для привілейованих верств суспільства, чи населення визначеної національності або віросповідан

13. Правова допомога — це гарантована Конституцією України можливість фізичних і юридичних осіб одержати юридичні (правові) послуги. Для забезпечення обвинуваченому права на захист та надання правової допомоги при розгляді справ у судах в Україні діє адвокатура (ст. 59 Конституції). Порядок і умови надання правової допомоги визначаються законом.

Держава визначає коло суб’єктів, які можуть надавати правову допомогу та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України дає підстави визначити, як суб’єктів надання правової допомоги:

- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці і соціальної політики, нотаріат тощо.);

- адвокатуру України, як спеціально уповноважений недержавний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (стаття 59 Конституції України);

- суб’єктів підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, передбаченому законодавством України;

- об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (стаття 36 Конституції України).

14. Сторони надають суду всі відомі їм дані про юридичні факти у справі, що становлять предмет доказування, а також докази, якими ці факти підтверджуються. Так, процесуальне законодавство зобов´язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК; ст. 71 КАС; ст. 33 ГПК). Так само сторонам надано право ознайомлюватися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, давати суду усні й письмові пояснення, подавати свої докази, міркування та заперечення тощо (ст. 261 КПК; ст. 27 ЦПК; статті 49, 51 КАС; ст. 22 ГПК), що відповідає принципу змагальності сторін у судовому процесі, який ґрунтується, зокрема, на праві сторін на свій розсуд розпоряджатися фактичним матеріалом у судовому процесі.

В українському судочинстві змагальність сторін доповнюється активною участю суду, яка зумовлюється обов´язком встановити об´єктивну істину в справі. Активна участь суду виявляється в остаточному визначенні предмета доказування, збиранні за власною ініціативою необхідних доказів та й їх дослідження.

16. 1. Коротко зупинимося на деяких із основних принципів діяльності суду. Свобода доступу до суду означає заборону відмови у прийнятті справи з причин відсутності закону або його незрозумілості. Суд зобов'язаний прийняти позов, або із законних причин (не підсудність, непідвідомчість) відхилити його.

2. Гласність, тобто відкритий публічний суд. Закриті судові засідання проводяться лише у строго визначених законом випадках (якщо зачіпаються питання державної таємниці, інтимного життя сторін). Але у будь-якому випадку рішення суду оголошуються публічно.

3. Усний характер процесу дає більше можливостей для дослідження усіх обставин справи, з'ясування позицій усіх учасників процесу (ст. 120 Конституції Іспанії, ст. 90 Конституції Австрії).

4. Принцип змагальності означає, що сторони у процесі (обвинувач і підсудний, позивач і відповідач) мають рівні права у процесі доказування, і рівні можливості в обстоюванні своїх позицій, що дає можливість суду винести об'єктивне рішення.

5. Право на захист означає, що особа має право користуватися послугами адвоката з моменту затримання (у більшості країн) або арешту. Право на захист може передбачати надання безкоштовної юридичної допомоги у випадках, встановлених законом.

6. Презумпція невинуватості означає, що особа, яка звинувачується у вчиненні злочину, вважається невинною, поки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і встановлена вироком суду, який вступив у законну силу. Із цього принципу витікають й інші важливі правила процесу: обвинувачений не по винен сам доводити свою невинуватість, свідчити проти самого себе; усі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого тощо.

7. Заборона подвійного покарання: ніхто не може бути засуджений повторно за один і той самий злочин.Серед принципів діяльності суду називають також принцип мотивованості судових рішень, принцип відповідальності держави за судову помилку, принцип неможливості використання доказів, отриманих незаконним шляхом, незастосування зворотної сили закону, що обтяжує відповідальність, тощо.

18. Судова система України становить сукупність усіх судів держави, заснованих на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціалізованих судів.

Третейські суди не входять до судової системи України.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Місцеві суди

Загальні місцеві суди

Загальні місцеві суди (суди першої інстанції) знаходяться у містах, районах, містах обласного значення та районах у містах. Загальна кількість — 665[4].

Господарські місцеві суди

Господарські місцеві суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.

Окружні адміністративні суди

Окружні адміністративні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27. Загальні апеляційні суди

Загальні апеляційні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.

19. Це такі положення:— забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові розгорнутої мережі судів (на місцевому рівні) відповідно до адміні­стративнотериторіального устрою України та утворення підсистеми спеціалізованих судів;

— визнання певної автономності функціонування спеціалізованих судів, підсистеми яких очолюють відповідні вищі суди;

— закріплення єдності та моноцентризму системи судів загальної юрисдикції (на відміну від біцентризму, що існував раніше), надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції;

— запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ;

— заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції.

Принцип територіальності. В Конституції України знайшов нормативне і термінологічне закріплення принцип, який і раніше визначав побудову судової системи України. Вперше цей принцип був впроваджений у Судових статутах 1864 р., коли від станових та пересувних судів був здійснений перехід до загальних судових місць. Їхня побудова базувалася на двох головних принципах:

— началі двох інстанцій на чолі з верховним касаційним судом;

— началі осілості судових місць (зі збереженням по певних категоріях кримінальних справ виїзної діяльності). Першу інстанцію утворювали окружні суди, другу — судові палати. Ці судові установи утворювалися в різних регіонах держави, причому підґрунтям їх розташування була не адміністративно­територіальна одиниця, а одиниця зовсім самостійна — судовий округ.