Глава 22

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

22.1. Основні поняття та категорії

Антиглобалізм — сукупність суспільних рухів і людей, об'єд­наних ідеєю протистояння світовій глобалізації, яку здійснюють міжнародні організації (МВФ, СОТ, Світовий банк, ЮНКТАД, ПРООН та інші) за сприяння урядів розвинутих країн. В основі по­літичної позиції антиглобалістів лежить переконання, що поши­рення регулюючого впливу суб'єктів глобалізації, нав'язування певних вимог щодо економічного розвитку, засилля транснаціо­нальних компаній підривають суверенітет економічно менш роз­винутих країн, шкодять демократії, правам людини, навколиш­ньому середовищу, національній самобутності. Більшість прибіч­ників таких поглядів не сприймає термін "антиглобалісти", називаючи себе "рух рухів", "альтерглобалізм" тощо.

Глобалізація — всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-техно­логічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соці­ально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Глобалістика — сучасна самостійна галузь науки, що вивчає загальні, планетарні проблеми нинішнього і майбутнього розвит­ку людської цивілізації та глобалізації, її політичну, економічну й соціальну організацію як єдиного цілого.

Глобальна економіка — якісно новий етап розвитку світової економіки, яка поступово перетворюється на цілісну глобальну систему, утворену гігантською виробничо-збутовою, глобальною фінансовою та планетарною інформаційною мережею.

Глобальна стратегія — формалізована перспективна програма вдосконалення функціонування певної сфери суспільних відно­син у загальнопланетарному масштабі, яка окреслює довгостро­кові пріоритети і цілі розвитку, засоби та механізми їх реалізації. Суб'єктами формування і реалізації глобальних стратегій є авто­ритетні міжнародні організації, що отримали мандат довіри і не­обхідні повноваження від своїх членів — національних урядів, суспільних рухів, неурядових організацій. Прикладом такої стра­тегії є "Порядок денний на XXI століття", прийнятий Конферен­цією ООН з питань екології та розвитку в 1992 p., який, по суті, визначає сучасну глобальну стратегію сталого економічного роз­витку. Особлива увага приділяється добробуту та здоров'ю люди­ни, збереженню довкілля. На вирішення цих завдань спрямована "Глобальна стратегія збереження рослин в країнах, що розвива­ються" (UNEP, 2002), "Глобальна стратегія в області раціону хар­чування, фізичної активності та здоров'я" (WHO, 2004) тощо.

Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у тому числі економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації, мають загальнопланетарний ха­рактер як за масштабами та значенням, так і за способами вирі­шення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосисте­ми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація при­родного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асимі­ляції та саморегулювання.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвину­тих країн, їх спроби розв'язати власні екологічні проблеми за ра­хунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних і радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств за консервації влас­них природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний протекціонізм — політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і ста­новлять загрозу здоров'ю населення.

Індекс глобалізації — показник, який характеризує рівень глобалізації окремої країни та світу в цілому на основі врахуван­ня їхньої економічної, соціальної та політичної інтеграції.

Класифікація глобальних проблем — поділ глобальних про­блем на: 1) глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і су­спільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища тощо); 2) глобальні про­блеми у сфері суспільних взаємовідносин (відвернення світової термоядерної війни, подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу, попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів тощо); 3) глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього (пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що зміню­ється під впливом НТР, подолання епідемій, тяжких захворю­вань, боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, теро­ризмом тощо).

Концепція сталого розвитку — концепція, яка обґрунтовує необхідність і можливість здійснення послідовного переходу до такого розвитку людства, який забезпечуватиме збалансоване ви­рішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсно­го потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб ни­нішніх і майбутніх поколінь.

Логічні типи глобалізації — типологізація глобалізації відпо­відно до специфічної комбінації стану просторово-часових вимі­рів, а саме: розгалуженості глобальних мереж; інтенсивності гло­бальної взаємопов'язаності; динаміки глобальних потоків; спро­можності до змін глобальних взаємозалежностей. Основними логічними типами глобалізації є: 1) "висока глобалізація", що ре­презентує світ, у якому розгалуженість глобальних мереж узго­джується зі значною екстенсивністю, високими динамікою і схильністю до впливу на всі сфери соціально-економічного життя (глобальні імперії кінця XIX ст.); 2) "розпорошена глобалізація", що характеризує розгалужені глобальні мережі, розвиток яких супроводжується високими інтенсивністю і динамікою, але не­значною здатністю до впливу; 3) "розширювальна глобалізація", що притаманна світу з розгалуженими зв'язками у поєднанні з низькими інтенсивністю та динамікою їх розвитку, а також зі значними можливостями впливу (ранній модерн західної імпер­ської експансії); 4) "низька глобалізація", що виявляється у по­єднанні поступового розгалуження світових зв'язків із низькими інтенсивністю, динамікою та впливом (ранні торгові шляхи з Єв­ропи на Схід).

Неоліберальна модель глобалізації — модель глобалізації, яка домінує в сучасному світі та характеризується стихійним харак­тером здійснення та спрямованістю на реалізацію короткостроко­вих інтересів індустріально розвинутих країн; поглибленням не­рівномірності розвитку та посиленням диспропорцій світової еко­номіки, розширенням експансії транснаціонального капіталу; ігноруванням соціально-економічної, культурної, історичної спе­цифіки розвитку національних економік; обмеженням націо­нального суверенітету та посиленням диктату впливових міжна­родних фінансових інститутів; пріоритетом ідеології ринкового фундаменталізму тощо.

Рівні глобалізації економіки — світовий (посилення економіч­ної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх госпо­дарських комплексів та економічних систем); окремої країни (зростання відкритості національної економіки, її інтегрованості у світову господарську систему); галузевий (поглиблення взаємопов'язаності конкурентоспроможності компанії певної га­лузі країни з її конкурентоспроможністю в інших країнах); окре­мих компаній (розвиток і поширення глобальних корпорацій та стратегічних альянсів як головних суб'єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованого на світові джерела постачання та ринки збуту).

Світова економіка — сукупність взаємопов'язаних і взаємоза­лежних національних економік світу, галузевих комплексів та сфер господарської активності, що сформувалася в результаті ін­тернаціоналізації та господарської інтеграції країн і закономірно передує економічній глобалізації.

Синергетична модель глобалізації — нова модель глобалізації, характерними ознаками якої є відновлення рівноваги між ринко­вими та позаринковими регуляторами у світовому масштабі; гу­манізація та орієнтація на загальнолюдські цінності; розвиток діалогу та партнерства цивілізацій; забезпечення балансу інтере­сів та рівності можливостей для всіх країн, демократизація діяль-

ності міжнародних організацій; екологічна та соціальна спрямо­ваність економічного розвитку; співпраця національних держав та міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем.

Стратегії екорозвитку — 1) обмежувальна (заснована на кон­цепції "нульового зростання", стримуванні розвитку виробни­цтва, закритті екологічно шкідливих виробництв і добровільному обмеженні споживання); 2) оптимізації (заснована на пошуку оптимального рівня взаємодії суспільства і природи з метою уне­можливлений суспільного розвитку, який справляє негативний вплив на екосистему); 3) замкнутих циклів (спрямована на ство­рення виробництв, побудованих на циклічних принципах: біо-технологій, замкнутих безвідходних комплексів тощо).

Технологічний та інформаційний неоколоніалізм — прагнен­ня глобальних гравців реалізувати своє монопольне становище у сфері новітніх інформаційних технологій для стримування тех­нологічного розвитку відсталих країн та одержання додаткових доходів шляхом нееквівалентного обміну.

Чинники глобалізації — економіко-технологічні (науково-технічний прогрес, розвиток нових поколінь транспорту і зв'язку, революція в галузі інформаційних і телекомунікаційних техно­логій); соціально-економічні (поглиблення інтернаціоналізації економіки, лібералізація сфери руху товарів і капіталів, розпад командно-адміністративної системи господарювання та посилен­ня ринкової уніфікації сучасного світу); політичні (взаємопро­никнення макроекономічної політики уряду та центрального банку, збільшення орієнтації національних держав на зовнішні зв'язки, геополітичні зрушення, пов'язані з розпадом світової со­ціалістичної системи); культурні, морально-етичні (послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв, зростання мобіль­ності духовно-емоційного спілкування, інтернаціоналізація осві­ти, культурного простору тощо).

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ