Заповнення
Особливою вимогою українського законодавства до форми вексельних зобов’язань є необхідність складання векселів на бланках установленої форми, якщо векселі видаються на території України, місце платежу за ними також знаходиться на її території.
Однак недотримання даної вимоги українськими учасниками зовнішньоекономічної діяльності, за нашим переконанням, не може бути підставою для визнання вексельного зобов’язання недійсним. Стаття 9 Конституції України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР визначає, що норми міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, мають вищу юридичну силу, ніж норми внутрішньодержавного законодавства. Отже, при вирішенні питання про дійсність вексельного зобов’язання, форма якого не відповідає національним вимогам, слід брати до уваги його відповідність законам місця прийняття вексельного зобов’язання, і якщо відсутні інші порушення, вексельне зобов’язання має визнаватися дійсним.
Об’єктивна можливість застосування до форми вексельного зобов’язання норм вексельного права декількох держав призвела до виникнення колізії між нормами, що регулюють форму вексельного зобов’язання.
Основний принцип вибору права, що регулює форму вексельного зобов’язання, містить Женевська конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні та прості векселі від 7 червня 1930 р. (далі – Конвенція про врегулювання деяких колізій вексельних законів). Відповідно до її положень має застосовуватися закон місця здійснення угоди – форма вексельного зобов’язання підкоряється законам місця підписання векселя.
Конвенція передбачає також альтернативне правило. В разі, коли форма векселя не відповідає законам місця підписання векселя, вексельне зобов’язання визнаватиметься дійсним, якщо його форма відповідає законам місця прийняття зобов’язання.
Таким чином, можна сформулювати такий висновок-рекомендацію: якщо вексель, виданий на території України резиденту іншої держави, складений без дотримання вимог українського вексельного законодавства, але не порушує норм законодавства держави, під юрисдикцією якого знаходиться векселедержатель, такий вексель визнаватиметься дійсним.
Вимоги до обов’язкових реквізитів векселя
Склад обов’язкових реквізитів переказного векселя встановлює ст. 1 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі від 7 червня 1930 р. (далі – Уніфікований вексельний закон), відповідно до якої переказний вексель має містити:
назву “переказний вексель”, яку включено до тексту документа й висловлено тією мовою, якою цей документ складений;
безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;
найменування особи, яка має платити (трасата);
зазначення строку платежу;
зазначення місця, в якому має здійснюватись платіж;
найменування особи, якій або наказу якої має здійснюватися платіж;
зазначення дати й місця складання векселя;
підпис особи, яка видає вексель (трасанта).
Реквізитний склад простого векселя викладений у ст. 75 Уніфікованого вексельного закону, відповідно до якої обов’язковими реквізитами простого векселя є:
назва “простий вексель”, яку включено до тексту документа й висловлено тією мовою, якою цей документ складений;
безумовне зобов’язання сплатити визначену суму грошей;
зазначення строку платежу;
зазначення місця, в якому має здійснюватися платіж;
найменування особи, якій або наказу якої має здійснюватися платіж;
зазначення дати й місця складання простого векселя;
підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
Окремі реквізити включені до тексту вексельних бланків типової форми, закріпленої рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (далі – ДКЦПФР) від 22 листопада 2001 р. № 338 і не вимагають заповнення. Іншим реквізитам присвоєно інше аніж встановлене Уніфікованим вексельним законом найменування.
З огляду на практичну спрямованість пропонованих нами рекомендацій із заповнення вексельних бланків, вважаємо за необхідне здійснювати розгляд вимог Уніфікованого вексельного закону до змісту вексельного зобов’язання в структурі реквізитів вексельних бланків, затверджених ДКЦПФР:
валюта платежу;
вексельна сума;
місце складання;
дата складання;
строк платежу;
місце платежу;
найменування платника (трасата);
найменування того, кому або наказу кого платіж має здійснюватися;
найменування векселедавця;
адреса платника (трасата);
адреса векселедавця;
підпис векселедавця.
Реквізити “найменування платника (трасата)” й “адреса платника (трасата)” містяться тільки в переказних векселях, інші ж реквізити стосуються як переказних, так і простих, і вимоги до їх заповнення як для перекладних, так і для простих векселів однакові.