Зміст

Вступ…………………………………………………………...2

1. Загальне поняття про вегетативну (автономну)

нервову систему……………………………………………….3–5

2. Особливості будови вегетативної нервової системи…….6–8

3. Вікові періоди розвитку особистості……………………...8–10

4. Вікові особливості діяльності

нервової системи людини…………………………………….10–12

Висновки……………………………………………………....13

Список використаної літератури…………………………..14

Вступ

Нервовій системі в організмі людини належить особливо важлива роль. Що б не робила людина, що б не діялось в її організмі, ніщо не відбувається без участі нервової системи. Вона здійснює взаємозв’язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем.

В організмі немає жодної ділянки тіла, де б не було нервових утворень. Вони є усюди: в м’язах, серці, кістках, судинах, шлункові, кишках, печінці, легенях, шкірі, нирках і т. д. Тому ні одна ділянка організму не залишається поза регулюючим впливом нервової системи. З частиною нервової системи – корою великих півкуль – пов’язане все свідоме життя людини – її мислення, мова, цілеспрямована поведінка та трудова діяльність.

Нервова система регулює, поєднує, узгоджує діяльність органів і систем організму, обумовлює оптимум функціонування, об'єднуючи усі частини організму в єдине ціле. Вона забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини не тільки як біологічної, але й соціальної істоти. Нервова система забезпечує психічні процеси (сприйняття, мовлення, навчання, пам'ять, мислення, емоції), за допомогою яких людина не тільки впізнає навколишнє середовище, але й змінює його. Вищим об'єднуючим і координуючим відділом нервової системи людини є головний мозок, головна роль в якому належить корі великих півкуль.

Гладенька мускулатура внутрішніх органів. Кровоносних судин і шкіри, серцевий м’яз і залози інервуються автономною нервовою системою.

Головна функція вегетативної нервової системи полягає в підтримці сталості внутрішнього середовища (гомеостазу) при різноманітних впливах на організм. В той же час ця система реагує також на діяльність органів і систем, які безпосередньо не приймають участь в підготовці гомеостазу (наприклад, статевих органів і внутрішніх м’язів ока).

1. Загальне поняття про вегетативну (автономну) нервову систему

По уявленням французького фізіолога М. Біла (початок ХІХ ст.) функції тваринного організму поділяли на дві групи: тваринні (анімальні, соматичні) і вегетативні (рослинні). Перші включали рухові реакції скелетних м’язів і сприйняття зовнішніх подразників, другі – решту функцій тіла – живлення, ріст, розмноження і т. п. У відповідності з цим було встановлено фізіологічний принцип поділення нервової системи на соматичну і вегетативну (від лат. Vegetativus – рослинний).

Таким чином, термін "вегетативна нервова система” існує майже два віки, а її виділення безумовно стимулювало і клінічні, і фізіологічні, і біохімічні підходи до вивчення особливостей і закономірностей функціонування як соматичної, так і вегетативної систем. Треба зазначити, що термінологія „вегетативна нервова система” влаштовувала не всіх вчених. В зв’язку з чим були початі багато чисельні спроби до її покращення.

Французький фізіолог Клод Бернар в основу виділення вегетативної нервової системи поклав нову ознаку – недовільну іннервацію. Ознака недовільності дозволила англійському фізіологу В. Гаскеллу звернути увагу на наявність в організмі двох типів м’язової тканини, які підпорядковуються відповідно “довільній” і “недовільній” іннервації. В межах недовільної іннервації виявилась іннервація м’язів судин, шкірних утворень, внутрішніх органів. Ознака не довільності не є єдиною, при віднесенні нервового утворення до того чи іншого відділу. Гаскелл показав також існування хімічної чутливості м’язів, що іннервуються недовільно нервовою системою, частина з яких реагує скороченням на застосування адреналіну. Це дозволило йому розділити не довільну нервову систему на власне симпатичну (адреналову) і нервову систему внутрішніх органів, виділив при цьому краніальний, тораколюмбальний і сакральний відділи. Не довільну нервову систему він запропонував позначити як „вісцеральна система”. Безперечно, що вегетативно-вісцеральна регуляція дуже важлива, але вегетативна іннервація захоплює всі тканини організму і не являється лише „вісцеральною”.

Співвітчизник Гаскелла Дж. Н. Ленглі встановив різницю в будові довільної і не довільної іннервації. Він показав, що довільна соматична іннервація здійснюється однонейронним шляхом – тіло нервової клітини лежить в ЦНС, а її аксон досягає виконавчого органу (скелетного м’яза). В той же час шлях не довільної вегетативної іннервації представлено двома нейронами, перший з яких знаходиться в ЦНС, а другий – в периферійному ганглії. Цю недовільну частину нервової системи Ленглі назвав „автономною нервовою системою”, підкреслив при цьому її велику ступінь незалежності від ЦНС. Він рахував цю систему як цілком еферентну. В автономній нервовій системі Ленглі виділив симпатичну нервову систему (тораколюмбальний відділ) та позначив решту утворень (краніальний і сакральний відділи) терміном парасимпатична. При цьому нервові сплетіння стінки кишки він окремо назвав ентеральною системою.

Термін „автономна нервова система” обмежено у використанні, так як вегетативна автономія є відносною, а число публікацій про довільне управління, можливостях довільного регулювання постійно зростає (практика йогів, аутогенне тренування, використання біологічного зворотного зв’язку). Були пропозиції використати виходячи з анатомічних даних термін „вузлова нервова система”. В результаті життєвими виявились два терміни: „вегетативна нервова система”, що використовується на території СРСР і німецько-, франкомовних державах, і „автономна нервова система”, що розповсюджується в англомовних державах. У зв’язку з тим, що англійська мова все більш домінує, другий термін „автономна нервова система” починає домінувати. Чітко уявляємо собі, що обидва визначення є синонімами, ми традиційно застосовували поняття „вегетативна нервова система”.

Отже, вегетативна нервова система – це частина нервової системи, яка регулює ріст, розмноження, обмін речовин та діяльність внутрішніх органів, забезпечує процеси адаптації організму до умов навколишнього середовища. Вона є функціонально автономною – регулює процеси в органах самостійно, без свідомого їх керування.

Функції організму поділяють на анімальні (соматичні), і вегетативні. Соматичні функції забезпечують взаємодію організму із зовнішнім середовищем: сприйняття зовнішніх подразників і рухові реакції, що здійснюються скелетною мускулатурою. Вегетативними функціями називають ті, від яких залежить здійснення обміну речовин у цілісному організмі (травлення, кровообіг, дихання, виділення і т.д.), а також ріст і розмноження. Відповідно до цього поділу і функцій розрізняються і системи їх регуляцій – соматична і вегетативна нервові системи.

Соматична нервова система забезпечує екстероцептивні сенсорні і моторні функції. Вегетативна нервова система регулює не тільки діяльність внутрішніх органів, але й вегетативні функції як соми, так і самої нервової системи.

Вегетативні компоненти реакцій організму, як правило, довільно не контролюються. На цій підставі вегетативну нервову систему називають автономною, або мимовільною. Автономна нервова система (вегетативна) – це частина нервової системи, що інервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, непосмуговані м’язи та всі залози внутрішньої секреції, де б вони не знаходились. Таким чином, вегетативна нервова система інервує ті органи та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості.

Вегетативна нервова система (або за новою Міжнародною анатомічною номенклатурою “автономна нервова система”) регулює діяльність внутрішніх органів, ендо– і екзокринних залоз, кровоносних і лімфатичних судин, гладкої і частково посмугованої мускулатури, а також органів чуття і трофіку тканин. Вона також забезпечує гомеостаз на тканинному, органному і системному рівні. Подібно до соматичної, автономна нервова система складається з комплексу нейронів. Особливістю її будови є двонейронний еферентний апарат.

Відмінності автономної нервової системи від соматичної :

1. Рецептори соматичної нервової системи сприймають зовнішні подразнення.

2. Рецептори автономної нервової системи сприймають подразнення із внутрішніх

органів.

3. Автономна нервова система має не менше двох периферичних ефекторних нейронів.

4. Вегетативні волокна мають невелику товщину (безмієлінові або з тонкою мієліновою оболонкою).

5. Вегетативні волокна мають кабельний тип будови, вузли утворюють між собою

численні зв’язки, а постгангліонарні волокна формують сплетення. Тому вегетативне

збудження поширюється дифузно.

6. Автономний та соматичний відділи нервової системи мають різне медіаторне

забезпечення волокон.