2.Становлення і розвиток аудиту в Україні.

Однією з причин гальмування розвитку аудиту в Україні є те, що вона впродовж багатьох століть була поневолена іншими державами. Рівень розвитку аудиту значною мірою залежав від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин цих країн.

Перші зародки аудиту можна віднести до 1987-1989 рр., коли почали діяти спільні підприємства з іноземним капіталом. В Україні було створене дочірнє відділення "Інаудиту".

Розвиток аудиту в Україні започатковано після розпаду Радянського Союзу та створення незалежної держави.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігаємо значні зміни у методах і механізмах господарювання, зумовлені розширенням і зміцненням недержавних форм власності, приватизаційними процесами, розвитком міжрегіональних і міжнародних зв'язків, побудованих на ринкових засадах.

В Україні виникла нова категорія людей, реально здатних впливати на економічну, соціальну і політичну атмосферу в державі, — категорія власників, їхньою характерною рисою є зацікавленість у стабільності, передбачуванні та відкритості всіх процесів, що відбуваються у суспільстві, оскільки безпека будь-якого бізнесу визначається насамперед загальним становищем у державі та суспільстві.

В Україні аудиторська діяльність нараховує 20 років, це незначний термін з погляду історії (адже аудиту у західних країнах більше ста років), проте є всі підстави стверджувати, що аудит в Україні як професійний вид діяльності відбувся .Загальні основи для легалізації аудиту в Україні були створені з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про підприємства в Україні». У п.4 ст.29 даного Закону вказувалося, що річний баланс усіх підприємств підлягає обов'язковому аудиту, за винятком тих, хто цілком утримується за рахунок бюджету. Це ж відносилося і до ліквідованих підприємств. Подібні положення у цей період часу були притаманні і ряду інших законодавчих актів, а саме: відбиті у Законі УРСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 р. (ст. 4, 22); у Законах України «Про приватизацію державного майна» від 1992 р. (ст.11), «Про господарчі товариства» від 1991 р. (ст. 13,17,18,20), «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 6, 22,24), «Про банкрутство» (ст.5). Таким чином, діловий світ був законодавчо зобов'язаний звертатися за послугами до суб'єктів аудиту.

З прийняттям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» особливої актуальності набувають питання проведення санаційного аудиту. Характерним для санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, що знаходяться у кризовій фінансовій ситуації. Головне його завдання полягає у тому, щоб оцінити санаційну придатність підприємства на основі аналізу його фінансово-господарської діяльності і представленої санаційної концепції, що включає основні параметри маркетингової, інвестиційної, податкової політики та інші аспекти санації. Проведення санаційного аудиту надає можливість санаторам, кредиторам, арбітражному суду з найбільшим ступенем упевненості прийняти обґрунтоване управлінське рішення про санацію чи ліквідацію підприємства – боржника.

Однак правова основа для розвитку професії аудитора була сформована тільки із прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» (22 квітня 1993 р). З тих пір кожен рік додавав щось нового до теорії та практики аудиту і збільшував престижність аудиторської професії у суспільстві. Підприємці, банкіри, інвестори, державні службовці вже добре знають, що таке аудит, і широко користуються його послугами. З екзотичного і досить туманного терміну аудит перетворився на звичний елемент ринкового механізму, який працює насамперед на користь громадян — бізнесменів і службовців, акціонерів і власників.

Отже, розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший – 1987-1992 р.р. – створення перших аудиторських структур.

Другий – 1993-1998 р.р. – формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

Третій – 1999 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі та посилення монопольного становища представників провідних іноземних аудиторських послуг в Україні.