А) модель “сітка к-3”; б) модель “сітка к-4”; в) модель “сітка к-7”

знаходиться в центрі шестикутника, як і в моделі “сітка К-3”, але у цьому випадку обслуговується власна територія і ½ території сусідніх шестикутників, тобто 1+6/2=4 (див. рис. 1.6б). Модель “сітка К-4 ”орієнтована на транспортні артерії (водні, залізничні або автомобільні) і характерна для районних центрів і великих міст.

Модель “сітка К-7” властива адміністративним центрам (обласним містам) і полягає в тому, що центральне місце обслуговує послугами або товарами площу власного шестикутника, а також повні площі сусідніх шести шестикутників (див. рис. 1.6в).

1.4. Сучасні методи аналізу територіальної організації народного господарства (тонг)

Система територіальної організації народного господарства - це вся сукупність галузевих підприємств виробничих комплексів, соціальної інфраструктури, а також усього господарства економічного району в цілому. Оскільки РПС, як вже неодноразово було зазначено, є об’єктом територіального планування, то фактично прийоми і методи вчення про РПС повинні вирішувати наступні питання:

- розробку територіальних схем і розміщення галузей народного господарства, у тому числі за регіонами;

- розміщення продуктивних сил у адміністративних областях та економічних районах.

На основі територіальних (регіональних) схем РПС складається генеральна схема РПС усієї держави, яка включає:

- цільові комплексні програми розвитку регіонів;

- проекти будівництва підприємств і виробничих комплексів;

29

- схеми і проекти планів розвитку районів, поселень та земельних територій.

Для РПС найбільший інтерес являє обгрунтування проектів будівництва і розміщення підприємств. Вирішення цих питань потребує попереднього (передпроектного) аналізу існуючої територіальної організації господарства того чи іншого регіону, що необхідно для узгодження розміщення нових об’єктів з існуючою структурою РПС. Для такого аналізу застосовується багато методів, вибір яких врешті залежить від мети дослідження.

При суто наукових, допланових дослідженнях територіальної організації народного господарства найчастіше застосовується метод системного аналізу. Сутність цього метода полягає в тому, що будь-яка економічна структура розглядається як особлива система у взаємозв’язку з іншими системами. При цьому аналізуються різні варіанти з метою відбору найбільш оптимального. Цей метод дозволяє оцінити, наприклад, раціональність капіталовкладень, інвестицій і т.п.

При плануванні територіального розміщення об’єктів народного господарства звичайно використовують балансовий метод, тобто метод побудови звітних або прогнозних балансів використання матеріалів (сировини), фінансів, трудових ресурсів, а також балансів потужностей і т.п. Побудувати баланс – це означає представити елименти аналізу у вигляді таблиці або графіка показників надходжень та витрат. При цьому, звичайно використовуються статистичні дані.

В проектних розробках РПС обгрунтовують економіко-математичними методами, використовуючи при цьому техніко-економічні розрахунки наступних показників:

- матеріаломісткість виробництва ( ):

(1.11)

де В_м- витрати матеріалів за рік; - річний обсяг випуску продукції;

- енергоємність виробництва :

(1.12)

де В_э- річні витрати енергоносіїв;

• трудомісткість виробництва :

(1.13)

де В_пр- річні витрати праці;

30

- водоємність виробництва ( ):

(1.14)

де В_в- річні витрати води;

- фондомісткість виробництва ( ):

(1.15)

де В_оф- вартість основних фондів;

• капіталомісткість виробництва ( ):

(1.16)

де В_кз- капітальні витрати (вкладення) на побудову об’єкта;

Т – очікуємий термін експлуатації об’єкта, років;

- транспортабельність продукції ( ):

(1.17)

де В_тр- річні витрати на транспортування продукції;

- собівартість продукції (С):

(1.18)

де - вартість сировини; - вартість матеріалів (палива, енергії, амортизаційних відрахувань); - витрати на оплату праці і реалізацію продукції.

Якщо метою дослідження є визначення ефективності діяльності підприємства, то визначають вартісні показники створення і діяльності виробництва, а потім визначають співвідношення вказаних показників для різних варіантів розміщення. Вартісними показниками можуть бути обсяги валової або товарної продукції, чисельність працюючих, вартість основних виробничих фондів, вартість капіталовкладень і т.п.

При вирішенні питань “прив’язки” об’єкта до території використовують відомі в економічній географії картографічні методи. Ці методи незамінні при вирішенні питань розселення населення. Особливий інтерес являє побудова так званих карт статистичних

31

поверхностей, що відображають вартість основних виробничих фондів на 1 км територіальної поверхні або на 100, 1000 і т.д. мешканців. Це дозволяє дослідити, наприклад, взаємозв’язок економічних явищ з місцевими просторовими або демографічними умовами.

При дослідженні комплексної взаємодії причин і факторів РПС, необхідно користуватися економіко-математичними методами, з числа яких рекомендується насамперед методи побудови моделей на основі математичних рівнянь. З цією метою звичайно будуються або балансові, або оптимізаційні моделі:

 балансові моделі найчастіше представляються у вигляді шахматних таблиць: наприклад, баланси витрат на виробництво і вартість виробленої продукції; баланси капітальних вкладень і інвестицій; баланси витрат трудових і природних ресурсів; баланси виробництва і розподілу продукції.

 оптимізаційні моделі є вищою формою економічних розрахунків. Основне призначення таких моделей – це вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально – виробничих комплексів. Оптимізаційні моделі дають можливість робити варіантні розрахунки для визначення впливу окремих факторів на РПС. Наприклад, якщо замість обчислених фактичних показників використання водних, енергетичних або трудових ресурсів взяти їх гранично можливі значення, то можна дослідити вплив чисельності зайнятих у промисловості в різних районах України на формування територіальних пропорцій в розміщенні виробництв.

Цільовою функцією оптимізаційних моделей РПС є мінімізація витрат, а обмеженнями – попит на продукцію, обсяги виробництва, ресурси сировини, палива і матеріалів. Так, наприклад, оптимальний варіант розміщення підприємств галузі на території можна визначити через економіко-математичну модель рішення транспортної задачі:

, (1.19)

де С_і - собівартість продукції підприємства, яке розміщено в районі і; - коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; - обсяг капітальних вкладень на розміщення підприємства в і–у районі; - витрати (тариф) на транспортування одиниці продукції з пункту виробництва і до пункту споживання j; - обсяг поставок продукції з пункту виробництва і до пункту споживання j. При цьому сума собівартості і капітальних витрат складає зведені витрати ( ) на виготовлення одиниці продукції в і–у районі розміщення підприємства які визначаються за формулою:

. (1.20)

32

При розв’язанні оптимізаційної транспортної задачі необхідно дотримуватися таких обмежень:

- обсяги перевезень з пункту і до пункту j не можуть бути від’ємними ( );

- сума обсягів постачань з усіх пунктів виробництва в усі пункти споживання не повинна перевищувати обсягу виробництва;

- сума обсягів поставок з усіх пунктів виробництва в пункти споживання повинно дорівнювати сумі обсягів споживаня продукції або попиту на неї.

Відомо, що успішність та ефктивність реалізації продукції в умовах ринку в певній мірі залежить від відстані між підприємствами та споживачами, а потужність підприємтсва повинна з’ясовуватись з об’ємами реального (очікуємого) споживання. Для діючих підпприємств, оптимальність відстані між виробництвом та споживачами як вказувалось вище розраховується по критерію мінімізації транспортних витрат:

де С_і – собівартість одиниці продукції; t_if - транспортний тариф перевезення одиниці продукції із пункта і у пункт f; Q_if - обєм очікуємих перевезень (поставок) і пункта і у пукнт f; L_if - відстань віж і-го виробника до –го споживача, км. Повні транспортні витрати (T_if) розраховуються за формулою T_if=t_if · L_if

Для новостворених (проектних) підприємств місце розташування доцільно обґрунтовувати також шляхом вибору варіантів з мінімальними транспортними варіантами, але замість собівартості продукції (С_і) слід використовувати зведені витрати: (С_j+Е_H·К_j), де С_j – очікуєма собівартість; Е_H – нормативний коефіцієнт капітальних вкладень; К_j - вартість капітальних вкладень.

Для вирішення питання що, до вибору оптимального місця розташування підприємства, а також його доцільної потужності рекомендується використовувати метод побудови табличних матриць (табл. 1.1.). В цій таблиці буквою П_1-5 позначені варіанти розміщення підприємств: діючих П_1-3 і П₅, та новостворюваного (П₄). Буквою N_1-5 позначені потенційні споживачі продукції та їх попит на продукцію (N₁ має попит 60 одиниць, N2 – 25 одиниць і т.д.). На перетині рядків можливих виробників і стовпчиків відповідних споживачів вказано транспортні витрати (Т_if) на поставку одиниці продукції (чисельник), та і вартість продукції (знаменник).

Таблиця 1.1

Приклад побудови матриці для визначення оптимального місця розташування та об’єму виробництва підприємства

Підприємство	Ci або (Сj+ЕH·Кj)	Об’єми виробництва	Споживачі їх попит на продукцію. Матриця: транспортні витрати/вартість продукції
			N1 60	N2 25	N3 37	N4 43	N5 62
П1	13	-	8/21	4/17	6/19	14/27	11/24
П2	10	53	9/19	8/18	21/31	3/13	2/12
П3	25	-	1/26	4/29	2/27	2/27	6/31
П4	(11)	48	3/14	10/21	5/16	13/24	9/20
П5	9	126	7/16	6/15	2/11	7/16	5/14

Примітка: Прийнята ринкова ціна для споживачів, наприклад, ≤16

Аналіз матриці полягає в розрахунку вартості постачаємої продукції до кожного із потенційних споживачів, яка знаходиться як сума: С_i+T_if або [(C_j+E_H·K_j)+T_if], а також у виборі варіанта з найменшими таким витратами (табл. 1.1 виділено жирним шрифтом).

В нашому прикладі підприємство П₂ може частково задовольнити потреби споживачів N₄ і N₅; підприємств П₄ – потреби споживачів N₁ і N₃, а підприємство П₅ – може задовольнити потреби всіх споживачів (N_1-5). Продукція підприємств П₁; П₃ не користується попит серед споживачів (N_1-5) і такі підприємства повинні шукати нових споживачів, або припиняти свою діяльність. Об’єми виробництва підприємств П₂, П₄ і П₅ розраховуються виходячи з попиту споживачів, які зацікавлені у їх продукції. Якщо споживачі згодні споживати продукцію кількох підприємств, то об’єми поставок кожного з них умовно беруться як частка від потрібного: якщо два постачальника ½, якщо три – ¹/₃ і т.д. Наприклад, підприємство П₂ може постачати продукцію споживачами N₄ (1/2 від 43 буде приблизно 22 од.) та N₅ (1/2 від 62 буде 31 од.), а всього 22+31=53 од. Методика з певною надійністю дозволяє прогнозувати співвідношення в системі “виробник-споживач”.