1.3. Еволюція моделей розміщення виробництв і просторової організації народного господарства

Економічна наука почала активно досліджувати розміщення продуктивних сил наприкінці ХІХ століття. Теорії РПС в цей період ще не було і спочатку в надрах чисто економічних наук закладалися основи ринкової теорії розміщення виробництва. Основоположниками цих аспектів економіки можна назвати Йоганна Тюнена, Вільгема Лаунхардта, Альфреда Вебера, Альфреда Льоша, Вальтера Кристаллера, Джона Чарлі, Пітера Хагета та інші.

Основний метод вирішення питань РПС – це моделювання. Моделювання – являє собою процедуру ідеалізації реальних об’єктів або їх спрощення (формалізації) до рівня, коли процеси або явища, що вивчаються, подаються у найбільш простій для сприйняття формі. В теорії

17

розміщення РПС моделювання застосовується у тих випадках, коли встановлюються або визначаються загальні закономірності того чи іншого явища, або детально вивчається сутність окремих складних явищ.

За класифікацією, що запропонував А.П. Голіков (1994 р.), в теорії РПС виділяють наступні види моделювання:

1. Макетне (натуральне) моделювання – аналізує співвідношення систем і об’єктів у масштабному вимірі. При цьому елементи моделі повинні зберігати подобу зовнішнього вигляду, внутрішню структуру об’єкта, співвідношення явищ, що досліджуються. Приклади такого моделювання – це глобус, географічні карти, плани місцевості, виконані в певному масштабі.

2. Математичне моделювання є найбільш простим і доступним так як перехід від задачі до задачі не викликає особливих утруднень. Відомо декілька видів математичного моделювання:

- статистичні детерміновані моделі характеризують структуру і зв’язки системи в певний момент (наприклад, число мешканців у сусідніх населених пунктах N₁ і N₂);

- статистичні стахостичні моделі враховують можливі варіанти стану системи в даний момент (наприклад, моделі поїздок або міграцій населення, моделі розміщення підприємств і т.п.);

- динамічно детерміновані моделі визначають направлення зміни системи в динаміці (наприклад, моделі процесів розселення населення у місті, розміщення об’єктів виробництва в умовах конкуренції і т. п.);

- динамічно стахостичні моделі відображають процеси розвитку системи з урахуванням ймовірності коливання факторів, що впливають на цей розвиток (наприклад, моделі росту чисельності населення, моделі використання земель або виробничих потужностей підприємств).

3. Фізичне моделювання базується на взаємозв’язку фізичної природи і математичних взаємозв’язків просторових систем, що досліджуються. Наприклад, моделі розселення населення на території, моделі розвитку транспортних мереж і т.п.

4. Еталонне моделювання є теоретичним моделюванням і застосовується для конструювання територіальних відносин і систем, що не зустрічаються у реальному житті, але до яких необхідно прагнути. Такими моделями є всі класичні моделі основоположників РПС. Розглянемо приклади цих моделей.

Класична модель розміщення сільськогосподарських об’єктів на території (модель Іоганна Тюнена)

Іоган Тюнен вперше в історії економічних вчень розробив граничну модель розміщення об’єкта на території. Володіючи власним маєтком (селище Телов поблизу Мекленбургу на півночі Німеччини), він створив теорію сільськогосподарчого розміщення (штандорта). Німецьке слово “штандорт” означає “місце положення”.

18

Результати своїх досліджень І. Тюнен виклав в книжці “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки” (1826р.). При розробці своєї моделі, І. Тюнен виходив з наступних ідеалізованих умов (передумов), що:

- є економічно ізольована (автаркійна) держава;

- головне місто держави має єдиний ринок збуту продукції;

- головне місто оточене однорідною рівниною (у наступних моделях – рівниною з різною родючістю ґрунту);

- в державі є один вид транспорту (наприклад, гужовий);

- рівнину населяють фермери, що забезпечують місто сільсько-господарською продукцією і прагнуть одержати максимальний прибуток.

В умовах ізольованої держави І. Тюнен розглянув можливість взаємозв’язку трьох факторів:

- відстань від ферми до ринку збуту товару;

- ціну, за якою фермер реалізує продукцію;

- розмір земельної ренти (доходу від землі) фермера.

При інших рівних умовах, прибуток (П), який може одержати фермер від реалізації продукції, буде складатися з сумарної ціни реалізації (Ц) її на ринку, за відрахуванням витрат на виробництво (С_р) і транспортування (Т) продукції до місця збуту:

П=Ц-(С_р+Т) (1.1)

Таким чином, чим ближче до споживача буде господарство фермера, тим вище буде його прибуток, оскільки транспортні витрати будуть меншими.

Земельну ренту (L) (тобто загальний доход від землі) можна при цьому визначити як прибуток від капіталу, що вкладений в цю землю:

, (1.2)

де - диференційна рента (рента “положення”) на одиницю земельної площі фермерського господарства; - обсяг продукції з одиниці площі або зі всієї території виробництва сільськогосподарської продукції; - ціна реалізації одиниці продукції на ринку; - витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість виробництва); - ставка транспортного тарифу, тобто вартості перевезення одиниці продукції на одиницю відстані; - відстань від ферми до ринку збуту.

Головним результатом досліджень І. Тюнена стало виділення навколо центру (ринку) концентричних зон спеціалізації сільського

19

господарства (див. рис. 1.1), в межах кожної з яких фермеру найбільш вигідно виробляти ту чи іншу сільськогосподарську продукцію (можна розрахувати на основі формули (1.2)). Поблизу від точки споживання (І зона) по І. Тюнену найбільш вигідно розвивати овочеву або молочну спеціалізацію; у ІІ зоні – лісове господарство (з метою забезпечення міста паливом і будівельними матеріалами); у ІІІ зоні – зернове господарство; у IV зоні – технічні культури або корма і т. п.

Рис. 1.1. Зони спеціалізації сільськогосподарського

виробництва по І. Тюнену

На основі своїх досліджень І. Тюнен зробив наступний загальний висновок: кожна сільськогосподарська культура або сільськогосподарське виробництво повинні розміщуватися на такій відстані від ринку збуту, щоб це давало виробнику найбільший прибуток.

Теорію І. Тюнена розвинув і продовжив Вільгельм Лаунхардт – піонер математичного напрямку в економіці. Його трактат “Математичне обгрунтування учення про народне господарство” (1885 р.) став першим підручником по “математизації економіки”. В. Лаунхардт припустив, якщо споживання продукції буде зосереджено в центрі регіону, то раціональний район виробництва продукції буде визначатися окружністю з радіусом . Загальний обсяг виробництва продукції при цьому буде пропорційним площі круга і складе , де - урожайність з одиниці площі ( ).

Якщо прийняти, що - середні витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість), - транспортний тариф, а - ринкова ціна реалізації продукції, то границю района (граничний радіус зони сільськогосподарського виробництва) можна знайти за формулою:

. (1.3)

На основі формули (1.3) В. Лаунхардт зробив ряд висновків:

1. Чим більше площа зони виробництва, тим буде більше пропозиція

20

продукції, але вище ціна її транспортування і менше попит на ринку. Попит і пропозиція урівноважуються лише при певній зоні (радіусі) пропозиції ( ) на межі якої доход від місця знаходження буде дорівнювати нулю, тому що він буде повністю поглинений транспортними витратами. Такий радіус називають граничним або критичним. По мірі наближення виробництва до ринку збуту фермер отримає ту ж саму ціну (ринкова ціна не змінюється), але заплатить за транспортування менше і, таким чином, одержить у вигляді ренти доход на одиницю продукції, де - граничний (нульовий або критичний) радіус виробництва; - фактичний радіус виробництва.

2. Зменшення транспортних витрат згладжує розбіжності в рівнях ренти, яку можна одержати від експлуатації земельних ділянок, розміщених у різних місцях району.

3. Дешевий імпорт продукції в державу веде до обвалу цін реалізації і до падіння рент фермерів у межах регіону.

4. Зростання кількості населення, що користується послугами ринку, веде до розширення площі ринкової пропозиції товару, підвищення ринкових цін і розміру рент фермерів в усьому регіоні.

Застосовуючи аналіз конкурентоспроможності різних видів сільськогосподарської продукції В. Лаунхардт дійшов до висновку, що поблизу центральних міст доцільно виробляти важку, громіздку продукцію і таку, що швидко псується, а на межі регіону – ту продукцію, на одиницю якої транспортні витрати відносно нижчі витрат виробництва на одиницю площі.

Ідеї І. Тюнена у наш час пояснюють не тільки вигідність кільцевого розміщення об’єктів сільськогосподарського виробництва, але й вигідність кільцевих зон виробництва (торгівлі), які створюються навколо залізничних станцій, зупинок транспорту і т.п.