1.2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил
Основу РПС, як науки, складають економічні закони, закономірності і категорії.
Економічні закони – це об’єктивні, необхідні, стабільні і повторні явища розвитку суспільства, які відображають відношення у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ.
Взагалі, розподіл продуктивних сил реалізується за допомогою дії окремих економічних законів, а також суб’єктивної волі людини. У відношенні до РПС економічні закони трансформуються в закономірності територіального розподілу виробництв і за своєю сутністю є просторовим проявом положень цих економічних законів. Для суспільних законів, в тому числі і економічних, характерний прояв закономірностей виявляється тільки в процесі суспільної діяльності. У цьому полягає їх відмінність від законів природи. Наприклад, закономірності РПС відображають відношення між виробничою діяльністю і територією на якій вони розміщені. Пізнання і використання законів у цьому випадку дозволяє найкращим чином розмістити виробництво, організувати територію і т. п.
Свідома розробка і впровадження доцільних заходів до економічної організації території у відповідності до закономірностей розміщення, називається принципами РПС. Таким чином, принципи РПС – це керівні (генеральні) положення розвитку продуктивних сил. На теперішній час виділяють вісім основних принципів РПС.
1. Принцип оптимального розміщення, основними напрямками реалізації якого є:
- наближення виробництв до джерел сировини, палива і до споживача;
- наближення трудомістких виробництв до центрів зосередження трудових ресурсів;
- наближення виробництва малотранспортабельної продукції до місць споживання;
- уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції.
2. Принцип збалансованості.
Цей принцип припускає забезпеченість рівноваги між потужністю
12
виробництва і наявністю сировини, енергетичних, водних та інших ресурсів регіону, а також рівноваги між обсягами виробництва і попитом на продукцію.
3. Принцип комплексності виробництва, який припускає:
- комплексне використання природних ресурсів, створення безвідходних виробництв, переробку вторинної сировини і т. п.;
- раціональне використання трудових ресурсів, тобто забезпечення зайнятості всіх верств населення;
- створення і використання єдиної (загальної) соціальної і виробничої інфраструктури;
- створення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону.
4. Принцип розміщення виробництв у відповідності з раціональними формами суспільного розподілу праці і пов’язаною з цим територіальною організацією виробництва, тобто з урахуванням вимог концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування.
5. Принцип збереження екологічної рівноваги регіону, який передбачає забезпечення:
- охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних багатств, впровадження ресурсозберігаючих технологій;
- гігієнічно здорових умов праці і життя людини.
6. Принцип обмеженого централізму, який передбачає:
- обмеження великої концентрації промисловості в окремих районах;
- вирівнювання рівня економічного розвитку окремих регіонів.
7. Принцип урахування міжнародного територіального розподілу праці, який реалізується шляхом:
- забезпечення і підвищення рівня конкурентоспроможності продукції;
- врахування інтересів економічної інтеграції України у Європейський і Світовий ринковий простір при створенні, удосконаленні і розміщенні продуктивних сил.
8. Принципи забезпечення зміцнення економічної незалежності і обороноздатності держави, який передбачає:
- захист власного виробника;
- розвиток військово-оборонного комплексу.
Цей принцип реалізується насамперед за рахунок забезпечення захисту виробників національної продукції, інтелектуальних цінностей і т.п.
Дотримання принципів РПС є основою регіональної політики держави, тобто основою соціального, економічного і політичного розвитку країни. У просторовому аспекті принципи реалізуються через закономірності розміщення продуктивних сил на території держави. В умовах України на теперішній час виділяють п’ять основних закономірностей.
1. Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил.
Ця закономірність свідчить про те, що відносини між економікою і територією повинні бути такими, щоб найбільша ефективність
13
виробництва (Ерпс) забезпечувалася найменшими витратами на розміщення і експлуатацію об’єкта цього виробництва:
,
де Еф– эфект від разміщения об’єкта (приріст обсягів виробництва товарів або послуг, збільшення прибутку підприємства і т. п.); В – витраты на розміщення об’єкта.
2. Закономірність економічної цілісності регіону.
Ця закономірність полягає в тому, що кожний територіальний регіон являє собою органічну єдність природних, матеріальних і соціальних сфер, які не повторюються на Землі. Наслідком цих закономірностей є те положення, що кожний регіон повинен мати суворо індивідуальні схеми і програми розвитку, і ніяких готових моделей з досвіду інших регіонів у цілісному вигляді у цьому випадку застосувати неможливо.
3. Закономірність раціонального розміщення виробництва.
Ця закономірність базується на економічному законі економії суспільної праці і вимагає, щоб при розміщенні об’єктів виробництва витрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, виробництва і споживання продукції були мінімальними. Ця закономірність реалізується через принцип “Наближення виробництва до джерел сировини, палива і споживання”.
В умовах України роль цього закону є дуже важливою, тому що на теперішній час має місце значна диференціація в розміщенні ресурсів, виробництва і населення і витрачаються великі кошти на транспортування сировини, палива, готової продукції, що суттєво підвищує собівартість продукції і відповідно негативно впливає на конкурентоспроможність підприємств.
На теперішній час в Україні щорічно видобувається близько 1 млрд. тон мінеральних ресурсів і цей показник продовжує зростати. Майже 75% всіх витрат у виробництві промислової продукції пов’язано з придбанням сировини, палива і транспортуванням. Вантажообіг сировини і палива на залізничному транспорті досягає 85-90%, а на водному - до 98%.
У зв’язку з цим, проблема наближення виробництв до джерел сировини із одночасною інтенсифікацією використання цієї сировини і впровадженням ресурсозберігаючих технологій, є актуальною. Це є дуже важливим при вирішенні проблем раціоналізації виробництва, розв’язання ряду супутніх соціально-суспільних проблем, в тому числі охорони навколишнього середовища, покращення екології і т.п.
Таким чином, закон раціонального розміщення продуктивних сил дозволяє реалізувати принципи охорони навколишнього середовища, забезпечення гігієнічно здорових умов життя, обмеження концентрації промисловості в містах. Останній повинен досягатися, насамперед,
14
шляхом розукрупнення потужних підприємств і створення середніх і малих виробництв, що є більш раціональним.
4. Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил.
Ця закономірність випливає із економічного закону концентрації виробництва. Сутність цього закону полягає в тому, що всі виробничі об’єкти повинні розміщуватися на території так, щоб це забезпечувало найбільш оптимальне використання природних та трудових ресурсів з одночасним досягненням економічних та екологічних балансів. Реалізація цього закону в РПС дозволяє обмежити концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах, а також у масштабах України вирішувати питання вирівнювання темпів економічного розвитку окремих районів і областей.
Практична реалізація цього можлива, наприклад, наданням спеціальних пільг інвесторам в окремих регіонах шляхом розукрупнення виробництв і т. п.
Особлива роль закономірності про пропорційність відводиться встановленню територіальних пропорцій, які характеризують рівень господарського розвитку районів та наявність зв’язків між окремими регіонами. Пропорційне розміщення реалізує також принцип наближення переробних виробництв до джерел сировини.
Територіальні пропорції можуть бути класифіковані за наступними групами:
- пропорції у використанні регіональних природних ресурсів;
- пропорції у реалізації соціально-економічних проблем регіонів;
- пропорції у територіальному розміщенні промислових об’єктів;
- пропорції у аграрно-промисловому комплексі;
- пропорції у транспортному комплексі.
Аналізуючи територіальні утворення, що існують, перш за все необхідно враховувати економічну оцінку природних ресурсів, рівень забезпечення трудовими ресурсами, розподіл споживачів, співвідношення основних і додаткових виробництв і т. п. За результатами такого аналізу у подальшому можна більш обґрунтовано надавати пропозиції щодо пропорційного розміщення на перспективу.
5. Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил.
Ця закономірність випливає з економічного закону суспільного розподілу праці. Сутність цього закону полягає в тому, що при розміщенні продуктивних сил необхідно прагнути до максимально повного, всебічного, найбільш інтенсивного використання природних, техніко-технологічних і трудових ресурсів окремих територіальних регіонів. Цей закон при вирішенні питань РПС трансформується у закон територіального розподілу праці і проявляється у формуванні економічних районів та у визначенні напрямків спеціалізації і комплексності розвитку їх господарств. Слід враховувати, що комплексний розвиток і раціональна спеціалізація є найбільш реальним шляхом забезпечення найкращих
15
результатів з найменшими витратами.
Правильне поєднання взаємопов’язаних галузей на певній території дає найбільшу економію на перевезеннях сировини та продукції, а також економію за рахунок зниження витрат основного виробництва.
Основними показниками комплексного розвитку слід вважати:
- відповідність районного господарства раціональній структурі народного господарства всієї держави;
- найбільш повне, економічно та екологічно виправдане використання всіх ресурсів та можливостей регіонів;
- створення раціональної територіальної виробничо-галузевої структури, що відповідає природним і господарським умовам регіонів;
- забезпечення взаємозв’язку та збалансованості всіх ланок народного господарства;
- вибір і підтримка провідної ролі декількох найбільш ефективних галузей виробництва.
Правильне поєднання і взаємний розвиток на конкретній території суміжних підприємств додає економіці держави суттєвого прибутку. За розрахунками спеціалістів впровадження такого закону вже зараз дозволяє зекономити до 10% територій, скоротити на 20% довжину комунікацій і зменшити на 15-20% обсяг капіталовкладень. Найбільш реальним шляхом забезпечення комплексності є створення територіально-виробничих комплексів (ТВК), де найкращим способом можна використовувати загальну інфраструктуру, матеріально-технічні зв’язки, кооперацію та комбінування виробництв.
Закони та принципи РПС можуть реалізовуватися лише при наявності конкретних умов або факторів розміщення, які впливають на вибір місця розміщення виробничих об’єктів і на формування територіально-виробничих комплексів у цілому. Виділяють п’ять груп таких факторів.
1. Природно - географічні фактори.
Ці фактори відображають якісну характеристику родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових і земельних ресурсів, природно - кліматичних і транспортних можливостей. Ця група факторів впливає перш за все на вибір місць розміщення галузей спеціалізації регіонів. Наприклад, кількість та якість корисних копалин, їх фізико-хімічні властивості та характер залягання визначають масштаби майбутніх підприємств, вартість продукції і т. п.
2. Демографічні фактори.
Ця група факторів визначається чисельністю населення, трудовими ресурсами, місцем проживання, показниками мобільності населення і т. п. Демографічну ситуацію важливо враховувати, наприклад, при розміщеннях трудомістких виробництв.
3. Техніко-економічні фактори.
Ці фактори характеризують стан науково-технічного прогресу,
16
транспортні умови і освоєність територій регіонів, форми суспільної організації виробництв в регіонах, тобто наявність концентрації, спеціалізації, кооперування або комбінування, характер експлуатації джерел сировини і т. п.
4. Соціально-економічні фактори.
Ці фактори характеризують потребу регіонів в нівелюванні розбіжностей між містом і селом, у забезпеченні раціональної зайнятості населення, у вирішенні питань зниження безробіття, охорони праці, екології, покращення умов праці і життя, підвищення заробітку, розвитку освіти і науки, охорони здоров’я і т.п.
5. Геополітичний фактор.
Цей фактор характеризує місце держави на географічній та політичній карті світу, наявність виходів до морів, сусідство з іншими державами та перспективи розвитку транспортних артерій. Цей фактор багато в чому відображає перспективи і напрямки країни у світовий і Європейський простір.
На теперішній час в Україні має місце нерівномірний економічний розвиток окремих регіонів. Основний промисловий потенціал сконцентровано на сході країни. Центральні та південні регіони, а також Закарпаття у цьому відношенні значно відстають. Спостерігається також значна розбіжність у рівні життя міського та сільського населення. Усунення цих недоліків можливе наступними основними шляхами:
- розукрупнення підприємств і створення мережі дрібних та середніх виробництв;
- розвиток пріоритетів промислового виробництва у відсталих регіонах;
- підвищення ролі фермерських господарств, що мають сучасну техніку і технології;
- створення сільської інфраструктури сучасного рівня.