Передмова

Перехід економіки України до ринкових відносин перш за все значно підвищує вимоги до стану, якості і розміщення продуктивних сил. Як відомо, продуктивні сили являють собою сукупність уособлених (суб’єктивних) та об’єктивних чинників виробництва, тобто сукупність людей, здатних до праці, і засобів виробництва, що використовуються в процесі перетворення предметів природи на споживчі блага.

Розбудова в Україні нових економічних відносин на ринкових засадах потребує значного вдосконалення як стану самого виробничого потенціалу, так і варіантів його розміщення на території. В зв’язку з цим особливої актуальності набуває оволодіння знаннями теорії і практики розміщення продуктивних сил в умовах ринку всіма економістами, організаторами та фахівцями виробництва.

Посібник, що пропонується, відповідає вимогам програми з дисципліни “Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка” для підготовки студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Структура навчального посібника та зміст його розділів відповідають галузевим Стандартам вищої освіти з підготовки бакалаврів та спеціалістів економічного профілю.

Посібник містить чотири розділи, у першому з яких викладено задачі, принципи, закономірності та фактори, що впливають на розміщення продуктивних сил в тому числі і в умовах сучасної України. Проведено огляд класичних моделей розміщення виробництв і населення, започаткованих І. Тюненом, А. Вебером, А. Кристаллером та іншими вченими. Розглянуто методичні підходи до аналізу і обґрунтування територіальної організації господарства України.

У другому розділі наведена характеристика сучасного стану науково-технічного, виробничого, трудового та природно-ресурсного потенціалів України, як найважливіших факторів розвитку продуктивних сил держави.

Третій розділ посібника присвячено аналізу існуючої системи розміщення продуктивних сил в структурі окремих територіальних регіонів, виробничих комплексів та галузей виробництва. Розглянуто основні напрямки вдосконалення існуючих територіально-виробничих угрупувань господарства держави з метою створення умов найкращої підтримки і захисту власного виробника, підвищення національної безпеки, сприяння інтеграції України в європейський і світовий економічний простір.

У четвертому розділі представлено матеріал щодо територіальної структури економіки України. Визначено основні напрямки спеціалізації та комплексного розвитку окремих економічних зон та районів України. Розглянуто перспективи розвитку продуктивних сил України з урахуванням її участі у міжнародному поділі праці.

Кожен розділ посібника містить контрольні питання для закріплення вивченого матеріалу та приклади рішення ситуаційних задач по застосуванню теоретичного матеріалу на практиці. В значній частині задач використано реальні вихідні дані щодо функціонування об’єктів гірничо-металургійного комплексу України в цілому і Придніпровського залізорудного регіону зокрема.

Посібник рекомендовано студентам економічних спеціальностей, але сподіваємося, що він стане у нагоді практичним робітникам у сфері економіки і організації виробництва.

Навчальний посібник друкується вдруге (перший раз видання було у 2005 році). Матеріал посібника виправлено і доповнено новими статистичними даними.

6

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи і умови

розміщення продуктивних сил

1.1. Предмет, структура і задачі курсу “Розміщення

продуктивних сил”

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується значним протистоянням природи і науково-технічного прогресу. На основі цих взаємовідносин існує багато наукових і практичних проблем, серед яких важливе місце посідають екологічні проблеми і питання освоєння просторових територій. Останнє питання найбільш актуальне в плані економічного розвитку людських спільнот. Науково-практичні потреби вибору найбільш вигідних місць для розміщення на території виробничих об’єктів і населення створили науку про “Розміщення продуктивних сил” (РПС).

Сам процес просторового розміщення продуктивних сил досить динамічний і припускає насамперед обгрунтування, приняття і впровадження в життя рішень про найбільш ефективне використання земних територій і об’єктів людської діяльності, що розміщені на них. При цьому, враховуються географічні можливості і умови земних просторів, розміщення матеріальних (сировинних) і людських ресурсів, можливі місця реалізації продукції.

Розміщення продуктивних сил – це наука, яка повинна ставити і розв’язувати теоретичні проблеми, необхідні для практичного вирішення задач раціоналізації просторового розподілу населення і виробництва.

Іншими словами РПС – це наука, яка досліджує і нормує питання розміщення на території і в просторі виробничих об’єктів та населення для досягнення найбільшого позитивного ефекту від цього розміщення.

При цьому ефект може проявлятися в економічній, соціальній або екологічній формах.

Предметом науки РПС є просторова організація продуктивних сил. В той же час, продуктивні сили – це сукупність речових і особистих (уособлених) елементів виробництва. Ці елементи і складають об’єкти дослідження в РПС.

Проблеми РПС розробляються на різних рівнях: в населеному пункті, в низовому адміністративному районі, в області або в автономній республіці, у цілій державі.

Об’єктом вивчення є: природні ресурси, людський і природний потенціали, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна і виробнича інфраструктури, територіальна система господарювання і т.п.

Мета науки про розміщення продуктивних сил – це всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обгрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також удосконалення існуючих систем РПС для покращення соціально-економічної ефективності суспільних витрат праці.

Мета курсу РПС - це формування у студентів вмінь і практичних навичок розв’язання складних задач щодо обгрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретних виробничих ситуацій.

7

Сучасне розміщення продуктивних сил у значній мірі є результатом територіального розподілу праці, який обумовлений економічними, соціальними, природними і національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. В межах України має місце суттєва теріторіальна диференціація і викривлення у просторовому розподілі населення і способів виробництва. Все це визначає актуальність проблеми РПС для розвитку будь-якого суспільства в тому числі і України. Відомо, що на теперішній час витрачаються дуже великі кошти на транспортування сировини, палива і готової продукції. Наявність територіальної віддаленості елементів виробництва веде до збільшення витрат на переміщення ресурсів, що негативно впливає на мікроекономічні показники будь-якого виробництва. Оптимізація розміщення виробництв передбачає впровадження комплексу заходів, пов’язаних з необхідністю розміщення виробничих одиниць і зниження транспортних витрат.

В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено багато економічних законів, основний з яких “Закон економії суспільної праці”, згідно якому найбільша продуктивність праці забезпечується зниженням витрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва і споживання. Це і є теоретичним підгрунтям науки про РПС. Одночасно з цим, вирішення питань розміщення на території продуктивних сил на теперішній час неможливе без врахування екологічних і соціальних чинників. Наприклад, при виборі місця розміщення атомної електростанції або хімічного комбінату визначального значення набувають екологічні вимоги. З іншого боку, такі соціальні чинники, як незанятість населення, низька заробітня платня і т.п. також суттєво впливають на РПС, трудоємкого змісту.

Сучасна наука про розміщення продуктивних сил має чотири основні напрямки, що складають її структуру:

- розробка теоретичних і методологічних основ та умов РПС (закономірностей, принципів і чинників РПС, методів аналізу територіальних структур);

- розробка і дослідження основних передумов до розподілу виробництв і підприємств (досліджується науковий потенціал, ресурсні можливості, трудові ресурси);

- вирішення питань практичного розвитку і розміщення галузей та комплексів (транспорту, енегетики, металургії, будівельної індустрії і т.п.);

- формування територіальної організації економіки держави (економіко-адміністративне районування, зовнішньоекономічні зв’язки і т.п.).

В подальшому вивчення курсу буде здійснюватися у відповідності з наведеною структурою.

Наука про розміщення продуктивних сил є однією з складових економічних наук і виникла на прикінці ХІХ століття. Основи ринкової теорії розміщення виробництв заклали західні вчені-економісти І. Тюнен, А. Вебер, А. Льош, В. Кристаллер, І. Ізард, а також американські вчені Дж.

8

Чарлі і Пітер Хагет та інші.

А. Вебер і І. Тюнен вперше довели, що раціональне використання (місцезнаходження) виробництва може забезпечити конкретному власнику, при однакових інших умовах, максимальний доход.

Класична модель розміщення сільскогосподарських об’єктів І. Тюнена, створена ще у 1825 році, викладена в книжці “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і ноціональної економіки”. Автор розглянув різні варіанти розміщення сільськогосподарських об’єктів по відношенню до ринку збуту продукції і дійшов до висновку, що вирішальний вплив на ефективність цього виробництва (доходність фермерства) здійснюють, насамперед, витрати на перевезення продукції.

А. Вебер в книжці “Теорія розміщення промисловості”, яку видано у 90-х роках ХІХ століття, приходить до висновку, що розміщення промислових об’єктів визначається трьома факторами: транспортною і робочою орієнтацією, а також доцільністю агломерацією і об’єднанням підприємств на певній території.

У 40-х роках ХХ століття професор А. Льош розглянув теоретичні питання розміщення, як всього господарського сектору держави, так і його окремих економічних районів, але основну увагу приділив ринкам збуту продукції.

Проблеми РПС з 60-х років ХХ століття стали центром уваги радянської економічної науки. В системі Національної академії наук України довгий час працює Рада з вивчення продуктивних сил, а результати її роботи знайшли широке застосування при обгрунтуванні розміщення новобудов, формуванні промислових об’єктів і т.п. Суттєвий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил в умовах України зробили сучасні вчені Діброва О.Т., Паламарчук М.М., Заставний Ф.Д., Ващенко П.Т., Качан Є.П. та інші.

До 1992 року в Україні переважали соціалістичні принципи в розміщенні продуктивних сил, які були орієнтовані в основному на командні методи при виборі місць розміщення виробництв і населення, признавали провідну роль соціалістичного способу виробництва в забезпеченні якості продукції і гарантували плановість самого виробництва, розподіл і споживання продуктів праці.

З переходом України до ринкових відносин виявилася невідповідність попередніх підходів до розміщення продуктивних сил вимогам теорії ринкового розміщення, які були створені економічними школами Заходу. Усунення цих недоліки є актуальною задачею сучасної теоретичної і практичної економіки України. В умовах переходу до перерозподілу продуктів праці на основі вільної конкуренції, питання аналізу існуючого положення з РПС в Україні набувають важливого значення і потребують вдосконалення варіантів розміщення виробництв, що склалися, вирівнювання економічних потенціалів окремих регіонів, вирішення проблеми зайнятості населення і таке інше.

У зв’язку з вищевикладеним, основними задачами сучасної науки

9

про розміщення продуктивних сил в Україні є:

- оволодіння знаннями теорії і практики розподілу продуктивних сил в умовах ринкових відносин всіма економістами, організаторами та управлінцями виробництва;

- аналіз існуючого положення з РПС в Україні;

- розробка положень з перерозподілу виробництв між окремими територіальними регіонами та економічними районами України;

- перепрофілювання більшості виробництв на випуск конкурентоспроможної продукції, що орієнтована на більш повне задоволення попиту вітчизняних і закордонних споживачів;

- зменшення потужності тих виробництв, що мають більшу енергоємність і матеріаломісткість, грунтуються на нераціональному використанні корисних копалин, спричиняють значний збиток навколишньому середовищу;

- утворення промислових комплексів безвідходного виробництва, а також підприємств з переробки промислових відходів, вторинної сировини і т.п.;

- екологізація всіх видів виробництва;

- науково обгрунтоване прогнозування розміщення продуктивних сил держави на перспективу;

- досягнення збалансованого розподілу продуктивних сил, яке б максимально сприяло економічній незалежності і потужності України;

- удосконалення і розвиток зовнішньоекономічної інтеграції.

При вирішенні зазначених задач наука про РПС щільно взаємодіє з іншими науками, в тому числі з біологічними, технічними, географічними, геологічними та інш. Грунтуючись на економічних законах і категоріях, наука про РПС широко використовує результати досліджень економічної теорії і прикладної економіки, фінансів, економіки праці, економічної статистики, кібернетики, економічної географії і т.п. Вирішення питань РПС не можливе без врахування екологічних вимог, вимог охорони навколишнього середовища, демографічних, соціально-суспільних і політичних умов. В свою чергу наука про РПС збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні показники діяльності економічних суб’єктів і т.п.

За своїм статутом наука про розміщення продуктивних сил є частиною економічної теорії і базується на основних положеннях макро і мікроекономіки, а також міжнародної економіки.

Вирішуючи задачі, наука про РПС використовує широкий спектр сучасних методів теоретичних і прикладних досліджень (статистичні, економічні, балансові, прогнозні, моніторингові і т.п.). Як і будь-яка наука, наука про РПС використовує ряд специфічних категорій, термінів і понять, які необхідно знати.

Продуктивні сили – це сукупність речових і уособлених елементів виробництва, що необхідні для виготовлення з предметів природи

10

продуктів праці, здатні задовольнити людські потреби.

Речові елементи праці – це знаряддя праці, будівлі, дороги, техніка, транспорт та інші засоби праці, що служать провідником дії людини на предмети природи з метою їх перетворення у продукт праці.

Уособлені елементи праці – це люди, які виробляють засоби праці і приводять їх у рух в процесі трудової діяльності з метою одержання з предметів природи продуктів праці.

Виробництво – є процесом активного впливу людини на предмети природи за посередництвом засобів праці з метою створення матеріальних і духовних благ і послуг.

Для виконання будь-яких робіт необхідним є, як мінімум, три елемента:

- предмет природи, з якого можна виготовити ту чи іншу річ шляхом дії на нього знаряддями праці;

- засоби праці, за допомогою яких здійснюється виготовлення продуктів праці (в цій ролі найчастіше виступають знаряддя праці, що служать провідником дії людини на предмети природи);

- праця людини і її цілеспрямована діяльність на створення продуктів праці.

Територія - простір землі, внутрішніх і прибережних вод, включаючи повітряний простір над ними з певними межами. Наприклад, територія міста, района і т.п.

Територіальний поділ праці – це процес виробничої спеціалізації території, у зв’язку з посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

Розміщення продуктивних сил – це визначення найвигіднішого за економічним, соціальним та екологічним критерієм прибутковості місця розміщення підприємства та населення. Ефективність виробництва нерідко залежить не так від його технічного рівня, як від правильного розміщення.

Розвиток продуктивних сил – це процес використання (екстенсивний або інтенсивний) продуктивних сил. Наприклад, нарощування видобутку корисних копалин або підвищення ефективності їх переробки, збільшення чисельності працюючих, розширення виробничих потужностей і т.п.

Екстенсивне розміщення – це розміщення, яке пов’язане з кількісними змінами, збільшенням або розвитком. Наприклад, розміщення за рахунок збільшення території або просторових розмірів об’єктів і т.п.

Екстенсивне використання – це процес збільшення обсягів виробництва за рахунок додаткового залучення матеріальних або людських ресурсів.

Інтенсивне розміщення - це розміщення, яке пов’язане з більш напруженим (повним) використанням наявних потужностей і територій. Наприклад, підвищення відсотка вилучення заліза з руди, будівництво додаткових потужностей виробництва, створення суміжних підприємств

11

на одній і тій ж території і т.п.

Економічний район – це форма територіальної організації господарства країни, господарська територія, в якій на основі територіального поділу праці, специфічних особливостей структури господарства, наявних ресурсів, спільності соціально-економічних, екологічних, демографічних проблем формується і розвивається територіально-господарський комплекс задля підвищення життєвого рівня населення.

Регіон – (від лат. regio – держава, область) є великою індивідуальною териорією (наприклад, природною, економічною, політичною і таке інше), що за сукупністю складових елементів відрізняється від інших територій та характеризується цілісністю, єдністю та взаємопов’язаністю. У певному сенсі термін регіон є синонімом терміна район. Регіон завжди представляє поєднання трьох складових середовищ: природного, матеріального (економічного) та соціального.

Регоінальна економіка є науковим напрямком, що вивчає закономірності розміщення продуктвних сид та взаємовідносними між суб’єктами соціально-економічної діяльності під час спільного використання природно-ресурсних можливостей відповідних територій.

Основна функція регіональної економіки полягає у створені певної системи централізованого управління всіма сторонами життя регіону, розробці перспектив (проектів) соціального та економічного розвитку територій з метою найбільш повного і екологічно виправданого використання в економічній діяльності наявних природних ресурсів та природних факторів, створенні оптимальних територіальних схем розміщення виробництв, населення та елементів інфраструктури.