86. Норма як елемент моральної свідомості.

Моральна норма від лат. начало, правило, взірець - є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття та має обов'язковий характер. Нормою називається ще й певний середній випадок або показник; певна усталена риса того чи іншого об'єктивного масового явища або процесу.

Норми стосуються конкретних виявів чи сторін людських поведінки і стосунків. Характеру морального і нормативу можуть набувати як позитивні норми —що зобов'язують людину до здійснення певних вчинків так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевиявлення людини. Перші норми моралі увійшли у людську свідомість у формі заповідей (норм, відносно яких існує переконання, що вони походять від певного авторитету). Інші, суто ситуаційні моральні норми межують з правилами етикету й зовнішньої культури поведінки.

Типи моральних норм: заборони і взірці. Моральні норми мають спільні рисі оперативність, здатність до універсалізації, нормативність, ціннісність, оцінювальність.

Мораль має дві сфери: моральну практику і моральну свідомість.

87. Основні концепції добра як етичної категорії.

Категорія добра часто пов’язується з категорією блага. Благом називається ієрархічна сукупність зовнішніх явищ та внутрішніх станів, котрі оцінюються позитивно на тій підставі, що вони мають яку-небудь цінність, крім речей, що викликають приємні відчуття. До цієї сукупності включаються об’єкти, котрі не виказують безпосереднього впливу на органи чуттів, але здатні вчинити подібний вплив в майбутньому. До блага відноситься не лише те, що викликає задоволення, але і те, з чим пов’язане очікування задоволення та надія на нього. Благо існує у вигляді різних речей, загальною ознакою яких є те, що вони мають позитивне значення в житті людини, вони є корисними для задоволення життєвих, соціальних та духовних потреб людини. Під вищим благом розуміється вдосконалення відношень в суспільстві та вдосконалення самої особистості, тобто розвиток людини та людства, тож все, що в діях індивіда сприяє цьому - добро, перешкоджає – зло. Вище благо – це кінцева ціль, котра не може бути засобом ні для чого іншого.

Родовими для понять добра та зла виступають поняття позитивного та негативного. Добро вже в першому наближенні асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодією з оточуючою дійсністю. Добро – це те, що хороше, прекрасно і достойно похвали.

Поняття добра співвідноситься з поняттями доброти та доброчесності.

Доброю ми називаємо людину, котра несе людям добро, яке розуміється як любов, допомога, благовоління. Добрий не буває агресивним і ніколи насильно на нав’язує благ, даючи іншим можливість вільного рішення. Доброта – це якість, котра виражає себе в практичному житті, в поведінці людини, вона характеризує цілісність особистості.

Доброчесність не тотожна доброті. Доброчесністю ми називаємо морально-похвальні людські якості, а вони в різних культурах і в різні епохи суттєво відмінні.

В рамках однієї і тієї ж моральної системи різні доброчесності виражають різні грані “добра”. Доброчесності не просто дані людям, а виховуються в них. Кожне суспільство і кожна культура виробляють ряд прийомів, котрі дозволяють сформувати в членах співтовариства ці високоцінні моральні якості, котрі необхідні для виживання та розвитку суспільного цілого.