5. Інтегративний характер культурології як науки.

У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуальній діяльності це виявилось у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникнення на їхньому перетині нових: генна інженерія, біофізика.

Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології, мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Ці та інші науки «живлять» культурологію своїми методами, тео­ретичними й емпіричними дослідженнями. Здійснюючи комплексні дослідження, вони спираються на ме­тоди інших наук і напрацьовують свої специфічні підходи щодо аналізу такого складного феномена, як культура.

Таким чином, культурологія є інтегративною сферою знання та належить до соціогуманітарних наук. Саме інтегративний характер культурології зумовлює її специфічні риси, які виявля­ються як у визначенні об'єкта й предмета дослідження, так і в методологічних засадах досліджень, рівні узагальнення знань, за­стосуванні категоріального апарату, діалогічному характері куль­турологічного знання та його функціях.

6. Специфіка культурологічного знання.

Культурологія є інтегративною сферою знання та належить до соціогуманітарних наук. Саме такий характер культурології зумовлює її специфічні риси, які виявля­ються як у визначенні об'єкта й предмета дослідження, так і в методологічних засадах досліджень, рівні узагальнення знань, за­стосуванні категоріального апарату, діалогічному характері куль­турологічного знання та його функціях.

Тож, інтегративний характер культурології вказує на те, що вона одночасно належить до галузі соціального знання, яке використовує кількісні методи збирання даних, і гуманітарного знання, яке спирається на нестрогі моделі, оціночні судження та якісні методи досліджень.

Подвійний статус науки дає змогу комплексно досліджувати культуру в її цілісності, але і вимагає поєднувати два несхожих підходи аналізу дійсності. Для гуманітарних наук го­ловним є пізнання духу культури, цінностей, а для соціальних наук — дослідження емпіричних фактів.

На відміну від інших наук, що вивчають окремі аспекти куль­тури, культурологія досліджує питання найбільш загального, уні­версального характеру. Водночас предметом культурологічного пізнання є не вся. Культурологія постає інтегративною методологічною основою дослідження культури як цілісної системи. Чітко простежується спроба узагальнити пред­метну галузь пізнання.

Нормативно-регулятивний аспект розгляду культури робить наголос на технологіях організації спільного життя лю­дей і домовленостях з приводу припусти­мості й доцільності тих чи тих способів задоволення певних потреб.

Культура в ціннісно-смисловому аспекті постає як система знань і уявлень людей, що розглядаєть­ся через призму соціального досвіду. Людина як суб'єкт культури, носій екзистенційних орієнтирів наділяє прос­тір свого існування смислом.

Знаково-комунікативний аспект вивчення культури репрезен­тує предмет культурології як семіотичну систему. Наголос при цьому робиться на змісті інформації, що міститься в певних символах і текстах культури.

Специфіка культурології виявляється також у рівнях пізнання та узагальненні матеріалу.