26. "Культурний Ренесанс" в Україні на початку XX ст.

Культурні процеси в ХІХ ст. на Україні відбувалися в умовах розквіту нових ідей, які вплинули на зростання національної свідомості. Процесу розпоширення ідей національно-культурного відродження сприяло багато чинників суспільно-політичного та культурно-освітнього життя. Поштовх дав ряд політичних подій, які мали як і загальноукраїнське, так і загальноросійське значення. Вони активізували культурне життя в Україні. Водночас царизм відкидає право неросійських народів на розвиток їх національних культур. Занепадає освіта українською мовою, оскільки дозволяється видавати лише книги російського змісту. Поступово у Східній Україні засобом літературного спілкування стає російська, у Західній – польська й латинська, у Закарпатті латинська та угорська мови. Як протидія вищезазначеним “гальмуючим” чинникам виникає рух за розвиток національної культури, посилюється процес пробудження національної свідомості, зростає інтерес до усної народної творчості, історії, етнографії, мови. На початку ХІХ століття активно розвиваються український професійний театр, музика, живопис та архітектура. Утворюються театри в містах Одеса, Київ, Полтава, Харків, Ніжин, Катеринослав, Чернігов. Найвизначніші досягнення української культури цього періоду пов’язані з розвитком літератури. Услід за творами І.П.Котляревського на арені літературного життя з’являються твори П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ’яненка, Є.Гребінки, а на Західній Україні – М.Шашкевича, І Вагилевича, Я.Головацького та інших Загальноприйнятою є така періодизація українського національного відродження: перший етап: період збирання спадщини чи академічний ( кінець ХУІІІ-40-і р.р. ХІХ ст.); другий етап: українофільський або культурницький (40-і р.р. ХІХ ст.. – кінець ХІХ ст.); третій етап: політичний ( з кінця ХІХ ст.). Підводячи підсумки процесу національно – культурного відродження в Україні протягом ХІХ століття, слід зазначити, що, незважаючи на певну суперечливість, а в окремих випадках і непослідовність, український національний рух стимулював не тільки загальний соціально – економічний, політичний, культурний і науковий прогрес усього українського суспільства, але й зростання громадської свідомості широких народний мас. Саме в період національного відродження був створений міцний фундамент для подальшого розвитку національної самобутньої культури, яка не лише не поступається європейським культурам, а й вражає своєю неповторністю та величною красою.

27. Культура індустріального та постіндустріального суспільства, їх сутнісні відмінності.

Індустріальне суспільство форм. на такій стадії розвитку суп.-ства, що змінює традиційне, аграрне суспільство. Термін належить А. Сен-Симону; широке поширення концепція індустріального суспільства одержала в 50 - 60-х р. 20 ст. (Р. Арон, У. Ростоу, Д. Белл). Формування індустр. сусп.-ства пов'язане із поширенням машинного виробництво, урбанізацією, ринкова економіка, виникнення соц. груп підприємців і найманих робітників, становлення демократії, цивільного сусп.-ства, правової держави. Капіталізм як найперший етап ( 19 – поч.. 20 ст.). У ряді країн у 20 - 30-х р. 20 ст. виник. тоталітарних режимів. Кін. 20 ст. індустріальне суспільство переходить до постіндустріального суспільства (масове суспільство). Д. Белл, Д. Рісман, А. Тоффлер, З. Бжезинський, Дж. Гелбрейт, А. Турен. Сам термін виник у США 50-50-ті амер. соціолог Д. Белл. Постінд. сусп. розгляд. в раціоналістичних поняттях лінійного прогресу, економічного росту й підвищення добробуту, пов'язаних із процесами технізації праці. Потім цей термін наповнюється новим змістом.

Кін. 60-х теорія постіндустріального суспільства - масове поширення творчої, інтелектуальної праці, збільш. значення наукового знання й інформації, розвиток засобів комунікації, перевага в структурі економіки сфери послуг, науки, освіти, культури над промисловістю й сільським господарством.

В 70-80ті роки концепція постіндустріального суспільства як футурологічна й соціологічна теорія - описати вплив новітніх інформаційних технологій на соціум.

Термін "інформаційне суспільство" – панівна роль приділяється інформації й електронним засобам.