2. Швидкість обігу грошей.

Швидкість обігу грошей – це показник переходу грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує скільки в середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів та послуг (V=PQ/M).

Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або кількістю оборотів певної грошової одиниці за певний період часу, або тривалістю одного обороту.

Факторі, що впливають на швидкість обігу грошей:

• обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;

• величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;

• рівень розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення;

• збалансованість попиту і пропозиції на рику;

• рівень розвитку маркетингу;

• рівень інфляції;

• рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи і ринку ЦП.

Отже, швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси (при зменшенні кількості грошей, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає). Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

2. Закон кількості грошей, що необхідні для обігу.

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів (фактична маса грошей в обігу повинна дорівнювати об’єктивно необхідній для обігу маси грошей).

Коли фактична кількість грошей більше необхідної, то в обігу з’являються зайві гроші. Збалансованість фактичної та необхідної кількості грошей в обігу є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Основою визначення кількості грошей є сума цін товарів (враховуючи відоме рівняння Фішера M=PQ/V). З розвитком кредиту, системи взаємних розрахунків та погашення взаємо платежів сукупна вартість товарів і послуг зменшується на суму цін товарів і послуг, що були реалізовані раніше, строк сплати яких наступає в поточному році.

2. Механізм поповнення маси грошей в обігу.

Одним з методів поповнення грошової маси в обігу є емісія, тобто випуск в обіг грошових знаків у всіх формах.

Згідно з Законом України “ Про банки і банківську діяльність” НБУ є емісійним центром і йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг.

Іншим каналом поповнення маси грошей в обігу є системам обслуговування бюджетного боргу, що ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’язань.

Продаючи ЦП, держава позичає гроші у суб’єктів фінансового ринку й оформлює ці позики як державний борг країни. Купуючи державні зобов’язання ЦБ створює базу для наступної депозитної емісії КБ, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо ЦП держави розміщуються поза емісійними установами, то приріст державного боргу не впливає на пропозицію грошей. У цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позикового капіталу.

НБУ здійснює також емісію грошей у разі купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Комерційні банки як безпосередні суб’єкти емісійного процесу утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, то грошова маса зростає, і навпаки. Такий ефект емісії спостерігається, коли комерційні банки купують на фондовому ринку цінні папери. У такому разі державні зобов’язання перетворюються в платіжні засоби. Додаткова емісія можлива також придбанням комерційними банками іноземної валюти.

Банк може видавати нові позики і утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов’язується зберігати. Обов’язкові резерві – частка банківських депозитів, яка згідно з чинним законодавством, чи встановлена нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки КБ та його депозитів у ЦБ (НБУ). Норми обов’язкового резервування встановлює НБУ для забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності банків, підтримання ліквідності банків, регулювання можливості КБ здійснювати емісію (висока норма резервів звужує емісію, низька – стимулює її).

Видаючи кредит банк перетворює пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого боржник виписує грошові документи для розрахунків, які надходять в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливість кредитування. Тому, депозитні суми, находячи в міжбанківський оборот, мають властивість до самозростання грошової маси.

Зв’язок між банківським резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку (він обґрунтовує межу росту грошової маси, тобто характеризує її можливе збільшення без негативних наслідків для росту цін і інфляції). Величина грошового мультиплікатора дорівнює:

m= 1/MR * 100

m – грошовий мультиплікатор чи коефіцієнт експансії депозитів;

MR – норма обов’язкових резервів.

Величину грошового мультиплікатора можна визначити як відношення грошового агрегату М2 до грошовій бази.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів. Щоб визначити максимальну суму нових грошей ( М), що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт експансії (m): М = Е * m. Ця формула визначає ефект кредитного мультиплікатора в реальному грошовому виразі.