7.2 Валютний ринок: суть та основи функціонування.

Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Валютний ринок є самим великим сегментом фінансового ринку. Він не має чітких географічних кордонів, визначеного міста розташування, функціонує цілодобово, на ньому може діяти необмежена чисельність учасників, обладає високім ступеням ліквідності. Основні учасники – банки, фінансові установи, держава.

Світові фінансові (валютні) центри – Лондон, Нью-Йорк, Токіо (50 % міжнародних валютних угод).

Функції валютних ринків:

– забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

• диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів;

• отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

• регулювання економіки.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Валютні операції – пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Ці операції класифікують:

• за терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові (спот): валютні угоди на короткотермінову доставку валюти із негайною оплатою (до 48 годин) та строкові (форвард): термінові угоди,розрахунки за якими здійснюються більше двох днів після укладання контракту;

• за механізмом здійснення операцій: СПОТ, форвардні, ф’ючерсні, опціонні операції;

• за формами здійснення: безготівкові, готівкові;

• за масштабами операцій; оптові (між банками) та роздрібні (між банками і клієнтами).

Валютний ринок представляє собою переважно міжбанківський ринок, який поділяється на біржовий та позабіржовий. Вони взаємопов’язані та доповнюють один другого. Біржовий є найбільш дешевим джерелом іноземної валюти, є абсолютно ліквідним, високого ступеня організації та контролю. Він грає важливу роль у формуванні валютних курсів. До основних переваг позабіржового ринку відносять більш високу швидкість розрахунків та невелику собівартість обмінних операцій.

Співвідношення вимог та зобов’язань учасників ринку по тієї чи іншої валюті визначає їх валютну позицію.

7.3 Суть та необхідність валютного регулювання

Валютне регулювання – сукупність заходів, що реалізується міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюються на двох рівнях: міждержавному та національному.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями. Крім того до міжнародних органів валютного регулювання належать Світовий банк і міжнародні фінансово-кредитні організації.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

Валютний контроль – це важлива складова валютного регулювання, мета якого – дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів. В Україні валютне регулювання проводять НБУ, Мінфін, ДПА та інші органи.

Функції Центрального банку:

- нагромадження і управління валютними резервами, операції з їх розміщення;

- визначення сфери і порядку обігу іноземної валюти в країні;

- встановлення правил і надання ліцензії КБ на здійснення операцій з валютними цінностями;

- організація механізму обліку валютних операцій;

- валютний контроль.

Функції Міністерства фінансів:

- формування бюджетної політики щодо валютних цінностей;

- формування і використання валютного фонду;

- регулювання платіжного балансу й обслуговування зовнішнього боргу.

Функції Органів валютного контролю:

• контроль за повнотою сплати податків;

• контроль за повнотою переказу валюти, вивезення і ввезення золота, валюти.

Механізм валютного регулювання зводиться до таких форм:

Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних.

Об’єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки.

Наслідки: стомлювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

Ревальвація – підвищення обмінного курсу національної валюти щодо іноземних.

Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; прилив іноземних інвестицій.

Валютна інтервенція – операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави. Для зміни попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку, кореляції обмінних курсів валют.

Платіжний баланс – співвідношення всієї сукупності надходження із-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу (співвідношення вимог та платежів).

Форма платіжного балансу рекомендує МВФ:

1. Баланс поточних операцій:

   0. торговий баланс – співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів:

• експорт;

• імпорт;

0. баланс послуг і некомерційних платежів:

• платежі і надходження від транспортних перевезень, від усіх видів платежів;

• міжнародний туризм;

• утримання дипломатичних, торговельних і культурних представництв;

• надходження від інформаційних, культурних , наукових обмінів.

2. Баланс руху коштів і кредитів – співвідношення платежів і надходжень щодо ввезення і вивезення приватних і державних капіталів, одержаних і наданих міжнародних кредитів (кредити і поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках).

Факторі, що впливають на стан платіжного балансу:

• нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;

• циклічність коливання економіки4

• зростання закордонних державних видатків;

• мілітаризація економіки;

• зміни в міжнародної торгівлі;

• вплив інфляції;

• форс-мажорні обставини.

Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу:

- використання золотовалютних резервів держави;

- залучення зовнішніх джерел фінансування.

Якщо дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок вище перерахованих заходів, то уряд може:

–провести дефляцій ну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

–девальвувати національну валюту;

–запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Показником ефективності використання валюти у її визначальної функції – міжнародного платіжного засобу – є стан міжнародної валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни неперервно оплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами (платоспроможність суб’єктів світового ринку).

При оцінці платоспроможності окремих країн використовується показник НОБ – норма обслуговування державного боргу (зіставлення суми платежів, яку країна має виплатити іноземним кредиторам і суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг. Країна є неплатоспроможною, якщо НОБ перевищує 20%.

Валютні резерви також визначають платоспроможність країни перед закордоном та міжнародну валютну ліквідність.

Централізовані резерви:

1. іноземна валюта (депозити, скарбничі векселі, чеки, ринкові ЦП);

2. авуари в СПЗ (грошові ресурсі банку, що є на його рахунках у закордонних банках);

3. резервні позиції в МВФ;

4. золото.