1. Кредит: необхідність, сутність, теорій та види.

Внаслідок розвитку процесів обміну товарами, виникає кредит. Кредитні відносини з’являються і розвіваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відливи грошових коштів, коливання потреб в ресурсах і джерелах їх покриття.

За допомогою кредиту як невід’ємного атрибуту товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва і часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві.

Необхідність кредиту тісно пов’язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів.

Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб; кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошті при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно грошовавих відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Причинами необхідності кредиту є: коливання потреби в обігових коштах суб’єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

КРЕДИТ – це економічні відносини між суб’єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Суб’єктами кредитних відносин є позичальник та кредитор, об’єктом – грошові чи матеріальні цінності щодо яких укладається угода.

Теорії кредиту.

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790) и Д. Рікардо (1772-1823).

Основні постулати цієї теорії:

• об’єктом кредиту є натуральні тобто не грошові, матеріальні цінності;

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

• кредит виконую пасивну роль, а банки – це прости посередники;

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва;

• кредит залежить від позикового відсотка, коливань і динаміки прибутку.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральної формі, не визнаючи роль банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729).

Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнюється з грошима і багатством: кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками.

Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак – до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самкельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів – ідея Кейнса про активне втручання держави в господарськи процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фридмен, А Бернс, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.