5. Зближення концепцій монетаристів та неокейнсіанців у їх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики.

Англійки монетарист Браунінг виділив три школи монетаристів: неокласичну, градуалістичну і прагматичну. Спільним між ними є вираження можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю на інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Монетаристи-неокласики об’єднали в своїх рядах найрадикальніших прихильників монетаризму, до яких належать представники Чиказької школи під керівництвом Фрідмена.

Монетаристи-градуалісти представляли центристські позиції монетаризму. До них відносять англійську школу монетаризму на чолі з Д. Рейдером. Вони вбачали недостачу еластичності цінової структури для регулювання економічного процесу, тому пропонували “ступінчате” зниження темпів інфляції. Така політика називається грошовим градуалізмом і пропонує поступове і стабільне зниження темпів зростання грошової маси у період розвитку інфляції.

Монетаристи-прагматики найбільш стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу. Вони вважали, що в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі стримання доходів. Отже, позиції цього напрямку монетаризму до кейнсіанської моделі макроекономічного розвитку є наближеними, а в деяких випадках методологічно зливаються з нею.

Загальною тенденцією в розвитку теорії грошей на сучасному рівні є синтез кейнсіанської та неокласичної теорії грошей. Саме він ліг в основу методологічних підходів до формування нової системи поглядів на місце і функції грошей в сучасному світі. Успіх кейнсіансько-неокласичного синтезу в значній мірі буде залежати від того, наскільки в ньому знайдуть відображення методологічні підходи згаданих теорій грошей і класичного марксизму, тому, що всі вони внесли свій доробок у розуміння суті грошей, їх ролі та значення для економічних процесів у різні періоди розвитку людства.

8.6.Грошово-кредитна політика України.

Грошово-кредитна політика уявляє собою сукупність грошово-кредитних інструментів (параметри – грошової маси, норми резервів, рівень відсотку, строки кредиту, ставки рефінансування та ін.) та інструментів грошово-кредитного регулювання (Центральний банк, Міністерство фінансів).

Ціль грошово-кредитної політики – полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості та зростання реального обсягу виробництва, досягнення стабільності грошової одиниці.

На сьогодні грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою – контроль зо емісією грошей і кредитним механізмом. Для досягнення ефективності грошово-кредитної політики необхідною умовою є її тісна взаємодія з фіскальною політикою.

Рекомендації щодо стабілізації економіки через грошово-кредитну політику можуть мати дієвий результат у добре налагодженій виробничій, фінансовій та банківській сферах при забезпеченні правової та державної політики.

Тема 8. Кредит у ринковій економіці