7.4 Валютні системи, їх призначення

Валютна система – це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між країнами.

Розрізняють світову, національну, регіональну валютні системи.

Національна валютна система – це складова грошових відносин окремої країни, функціонування якої регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків. ЇЇ розвиток регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи і організації.

Перша світова валютна система (Паризька) – єдиним мірилом світових грошей визнано золото, що юридично закріплено міждержавним погодження у 1867 р. на конференції розвинутих країн у Парижу. Ознаки:

• Всі функції грошей, у т. ч. світових, виконує золото;

• фіксація золотого вмісту національної валюти;

• наявність фіксованих валютних курсів;

• вільне карбування золотих монет;

• банкноти вільно розмінюються на золото.

Співвідношення долара до фунта стерлінгів називалося валютним паритетом.

Існування золотого стандарту сприяло стабілізації валютної системи і економіці країн. Це супроводжувалося низьким рівнем інфляції, синхронністю економічних циклів, невеликими розмірами державних бюджетів та використанням однакових заходів рестрикційної грошової політики. Валютний кризи у період першої світової війні сприяло створенню нової валютної системи.

Друга валютна системи (Генуезька), оформлена у 1922 р. на Генуезької міжнародної економічної конференції була заснована на золото злитковому (золотодевізному) стандарті. У якості девізу виступала іноземна валюта, що обмінювалася на золоті злитки (девізи). Хоч офіціально статус резервної валюти не був закріпленій, англійський фунт стерлінгів і американський долар конкурували за лідерство на світовому валютному ринку. Карбування золотих монет відмінено.

Недоліки першої і другої валютних систем:

• недостатня еластичность;

• дорожнеча;

• залежність від видобутку монетарного металу;

• обмеженість державного втручання.

Причинами їх відміни були зміна економічної структури господарювання, яка базувалася на ринкових само регуляторів і перетворення її на державно регулюючу економічну систему.

Третя світова валютна система (Бреттон-Вудська) – оформлена погодженням країн на конференції по валютним і фінансовим питанням у 1944 р. (44 країни).

Ознаки:

• збереження ролі золота як розрахункової одиниці в міжнародному обігу;

• ведення уніфікованої системи валютних курсів у відповідності до встановлених паритетів (до долара США);

• забезпечення конвертованості двох резервних валют – долара і фунта стерлінгів – у золото по офіційному курсу;

• заборона вільної купівлі-продажу золота;

По рішенню Бреттон-Вудської конференції було створено МВФ, цілі якого були:

–стабілізація валютних курсів, платіжних погоджень та запобігання конкурентної девальвації валют.

–організація багатосторонній платіжної системи за поточними операціями та усунення валютних обмежень;

–надання короткострокових кредитів для врегулювання платіжних дисбалансів;

–сприяння міжнародному співробітництву на основі постійний консультацій по міжнародним валютним проблемам.

Для досягнення поставлених цілей країни – члені МВФ на основі встановлених квот здійснювали внески до його статутного капіталу. Розмір квоти визначає число голосів, максимальний обсяг фінансування, доля при розподілі СПЗ – міжнародного резервного активу. Вартість СПЗ щоденно визначалася як сума ринкової доларової вартості п’яті основних валют (корзина СПЗ).

Основним недоліком цієї системи була жорстка система валютних нормативів.

Причинами відміни є: загострення внутрішньо економічної ситуації в США, припинення конвертованості долара в золото, укріплення економік країн Західної Європи і Японії.

Четверта світова валютна система (Ямайська) була оформлена погодження країн – членів МВФ у 1976 р.

Принципи:

• демонетизація золота (втрата грошових функцій). Воно залишилося роль надзвичайних світових грошей і резервного активу;

• анульовано офіційну ціну золота та фіксацію масштабу цін;

• перетворення колективної одиниці СПЗ на головний резервний актив та засіб розрахунку;

• впровадження гнучких валютних курсів національних одиниць.

МВФ отримує повноваження здійснювати більш жорсткий контроль за розвитком валютних курсів і погодженням за їх встановленням, забезпечувати лібералізацію валютних відносин на засадах відміни валютних обмежень.

Фінансові і валютні кризи виявило недосконалість плаваючих валютних курсів, що поставило питання о заходах підтримки валютних курсів, о незадовільному банківському нагляді, о недостатності фінансової інформації.

З’явилася потреба реструктуризації всієї системи валютного регулювання.

У процесі інтеграції країн Західної Європи у березні 1979 р. об’явили о створенні регіональної валютної системи (договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн). ЇЇ елементи:

• регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

• спеціальний режим регулювання валютних курсів;

• спеціальні валютні фонди;

• регіональні валютно-розрахункові установи.

Етапи розвитку Європейської валютної системи:

1 етап (1947-1950) – укладання угод між країнами Західної

Європи на двосторонній основі з метою взаємо регулювання платіжних балансів, безготівкових розрахунків, залік взаємних вимог, пільгове кредитування;

2 етап (1950-1958) – створення Європейського платіжного союзу (17 країн), розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці – епуніт.

3 етап (з 1959 р.) створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалася в Європейську валютну систему;

4 етап (1989) – поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейській валютній союз;

У 1994р. здійснилася ратифікація всіма країнами-учасниками угоди, що визначала інституційні та правові засади ЄВС (лібералізація в межах ЄС міграції капіталу, здійснення заходів по наближенню темпів інфляції до рівня країн з найкращими показниками, скорочення торговельних дефіцитів). Далі формувалася Європейська система центральних банків “Євросфер”.

Створення Європейського центрального банку і введення єдиної валюти – євро. Політика зближення країн-учасниць за показниками рівня інфляції, розміру державного дефіциту, рівню процентних ставок за кредитами, коливання обмінних курсів.