В.О.Сухомлинський: діалог часів

Мислення учнів, способи його пробудження і розвитку є важливим чинником навчання і життєдіяльності.

Починаючи працювати чверть віку тому з учителями м. Запоріжжя над пробле­мою дидактичних засад розвитку мислення учнів, ми шукали в теорії та історії педа­гогіки і практиці підтримки переконанню, що мислення є такою ж важливою катего­рією педагогіки, як і інших наук, що традиційно займалися його дослідженнями.

І таку підтримку ми знайшли у педагогічних працях В.О.Сухомлинського: кожним рядком своїх творів, всією системою навчання й виховання видатний педагог стверджу­вав велику роль педагогіки у дослідженні і розвитку мислення учнів, їхнього інтелекту.

До проблеми мислення, його сутності і способів розвитку В.О.Сухомлинський звер­тався неодноразово у багатьох своїх працях; конкретне практичне втілення, погляди педа­гога на цю проблему знайшли відображення в системі спеціальних "уроків мислення".

Вивчаючи погляди В.О.Сухомлинського на проблему дитячого мислення, ми дійшли висновку, що він розглядав його в навчанні як складову більш широкої проблеми — розумового виховання (Т. 4. — С 206). У рамках цієї проблеми і розглядалось мислення дитини — від його соціальної суті до програми розвитку в роки шкільного навчання.

Видатний педагог підкреслював велике соціальне значення розвиненого мис­лення для кожної людини: "Уміти творчо мислити... повинен і майбутній матема­тик, і майбутній тракторист" (Т. 1. —- С. 92). Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця тоді, коли процес засвоєння знань базується на власній життєвій позиції людини.

Оригінальним є погляд В.О.Сухомлинського на суть людського мислення. У філо­софії мислення визначається, як вищий продукт певним чином організованої матерії, активний процес відображення об'єктивного світу в поняттях, судженнях, умовиснов-ках. У логіці і психології, по суті, повторюється філософське визначення мислення.

Звернімось до В.О.Сухомлинського. "Ми виходимо з того, що мислення — це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключа-

В.О.Сухомлинський: діалог часів

133

ється на іншу..." (Т. 1. — С. 97). Цю особливість педагог-дослідник вважав фунда­ментальним механізмом мислення. Треба навчати учня умінню мислити про свої думки (тобто рефлексії. — В.П.). і постійно вивчати мислительну діяльність учня, щоб правильно керувати нею.

Важливою закономірністю мислення учнів В.О.Сухомлинський вважав і його зв'язок з працею і природою: "Діти стають дослідниками, думка постійно пов'язана з найтоншими трудовими операціями рук, і цей зв'язок (рука розвиває мозок) віді­грає справді рятівну роль для тих, кому дуже важко вчитися і хто був би прирече­ним, якби не спеціальна скерованість навчання — розвивати розум..." (Т. 1. — С 98).

Головною умовою розвитку фундаментальних механізмів мислення (дискрет­ності, рефлексії) є те, щоб перед дітьми відкривалось якомога більше незрозуміло­го. У дитини виникає багато запитань: чому?

Спираючись на ці погляди, ми й визначили мислення учнів у навчанні як загальну здібність особистості, що забезпечує операційну основу у досягненні цілей навчання.

Дуже плідним для формування педагогічної теорії мислення є положення В.О.Сухомлинського про енергію думки. Це положення підкреслює значну роль мотивів навчання, радість розумової праці, задоволення від процесу мислення — важливі чинники будь-якого навчання. Теоретичне осмислення цієї позиції приво­дить до системного розуміння мислення дитини на відміну від однобічного, функціо­нального. Це потребує від дослідників мислення врахування усіх його компонентів (цільового, мотиваційного, змістового, операційного, контрольно-корекційного), а також зв'язку з емоціями, волею у процесі особистісно-орієнтованої діяльності.

Мислення учня у навчанні завжди цілеспрямоване, підпорядковане мотивам, організоване змістом освіти. Його процес та результат значною мірою залежить від попереднього досвіду, стереотипів, методів і форм навчання. Мислительний процес завжди результативний, підпорядкований закону зворотного зв'язку. У цю структуру мислення слід додати важливий компонент: умови навчання, власне, те, що Л.М.Толстой визначав, як дух школи, а В.О.Сухомлинський — як багате, різ­номанітне інтелектуальне життя школи.

Онтогенетичні погляди на проблему мислення у процесі навчання відобра­жені у характеристиках дитячого мислення в різні періоди розвитку учня.

У прекрасній, найбільш відомій книзі "Серце віддаю дітям" В.О.Сухомлинський характеризує вік молодшого школяра, як пору здивування, нескінченних чому?, мислення образами, конкретно. Саме від спостережень над малюнками з'явився задум розробити і проводити спеціальні "уроки мислення". Необхідно, щоб у ран­ньому віці, і особливо від 5 до 10 років, дітям "...відкривалось якомога більше незрозумілого... У дитини виникає багато питань: чому? ...Дитина думає спостері­гаючи і спостерігає думаючи, — це виняткова важлива умова вияву, вираження талановитості дитини" (Т. 1 — С. 98).

Свої "уроки мислення" В.О.Сухомлинський проводив у "Школі радості під блакитним небом". Ця знахідка видатного педагога, на жаль, не знайшла в сучас­ній школі ґрунтовного продовження.

134

ЧАСТИНА II. Розділ III.

Що ж собою являли "урокимислення"? Під час прогулянок або в спеціально­му "зеленому класі", де діти сиділи на траві босоніж, педагог спрямував їхню увагу і мислення на безліч проблем з навколишнього середовища.

Ось, наприклад, один з таких уроків.

Сонячним вересневим ранком Василь Олександрович веде малюків за околи­цю села.

" — Подивіться на небо, влітку воно було гаряче, палало іскрами синього вогню... А зараз яке небо? Думайте, вибирайте в нашій мові потрібні слова.

Діти замовкають. Дивляться на небо, думають...

• Небо синє, як стомлена вода в ставку...

• Чому ж вона стомлена? — питаю в дитини.

• Тому, що влітку вода грала, грала хвилями, до осені втомилася і стоїть синя, стомлена...

Знову мовчать, шукають слово.

• Небо вмилося дощем...

• Небо чисте, не видно жодної пір'їнки...

• Небо блакитне, як у казці про Івасика-Телесика. Ось зараз прилетять гуси...

- Небо осіннє... Улітку небо літнє, а восени — осіннє. ...Осторонь стоїть маленька дівчинка Валя.

- А ти чому мовчиш, Валю? Я хочу сказати своє слово.

• Яке ж ти знайшла слово про небо?

• Небо ласкаве, — тихо сказала Валя і усміхнулася.

Знову запанувала тиша. Потім кожному захотілося сказати ще і ще раз своє слово..."

(Т. 4. — С 487).

"Уроки мислення" проходили і у "Школі радості під блакитним небом" і в кімнаті казок. Василь Олександрович домагався, щоб увесь навчально-виховний процес був пройнятий напруженою роботою думки. Для своїх уроків мислення педагог розробив цілу програму. Так з'явилась "Книга природи", в якій окремі факти, явища мали свої сторінки і назви: "Живе і не живе", "Не живе пов'язане з живим", "Усе в природі змінюється", "Сонце — джерело життя", "Як подорожує краплина води", "Пробудження природи навесні", "Природа чекає на зиму", "Ліс зберігає вологу", "Зелений листок — комора сонця" та ін. Цей перший етап розви­тку мислення дитини у школі — етап образного, конкретного мислення — є най­більш відповідальним у житті людини, що добре розумів видатний педагог. Саме в дитинстві людина опановує скарбом рідного слова, навчається думати і з цим над­банням вирушає у Країну знань.

Василь Олександрович дуже цінував знання, освіченість, але завжди підкре­слював, що знання без творчої думки і корисної праці нічого не варті. Знання є фактором розумового розвитку, якщо вони перетворюються на міцні переконання особистості, духовний її скарб.

Видатний педагог планував узагальнити свої спостереження і роздуми щодо розвитку мислення учня на всіх його вікових етапах. Є багато сторінок у його

В О.Сухомлинський: діалог часів 135

книгах, присвячених отроцтву. На жаль, про розумове виховання старшокласника Василь Олександрович не встиг докладно написати, хоча його "Листи до сина" та інші праці містять цінні думки з цього приводу.

Вік отроцтва — бурхливий, мінливий, важкий для всіх. Мислення підлітка стає на вищий понятійний щабель як у сфері відбиття реальності, так і в характері розумо­вих процесів. Відзначаються критицизм мислення, невизнання авторитетів, тому саме цей вік потребує найбільшої уваги і майстерності з боку педагогів і батьків.

Педагог радив пов'язувати урочні заняття з навколишнім життям, щоб духо­вне життя підлітків було насиченим і повноцінним, щоб вони не втрачали дарма час і не шукали гострих пригод. Треба протягнути незримі ниті від уроку до поза-урочних інтересів, запитів.

Цей підхід В.О.Сухомлинський називав єдністю двох програм навчання — обов'язкової та необов'язкової.

Тому оволодіння "другою програмою" — сама суть самоствердження підліт­ків (та і юнаків, — В.П.), багатогранного духовного життя колективу, постійного обміну духовними скарбами.

Найвищою майстерністю дидакта у Павлиській школі вважалось самостійне здобування знань шляхом активної пізнавальної діяльності учнів. У педагогічній майстерні колективу школи було багато перевірених методів і прийомів розвитко-вого і виховавчого навчання. Це і проблемні запитання, і "вузлики на пам'ять", і твори учнів за власними спостереженнями, і організація різноманітних обрядів, присвячених традиціям суспільного і народного життя.

На сторінках книг і статей В.О. Сухомлинського неодноразово зустрічаємося з "Уроками мислення", з поняттями сутності мислення, прийомами, що його роз­вивають. Наставляючи вчителів, він не забував про цілісний навчальний процес, особистість учня. Мислення не само по собі цікавило видатного педагога, а як знаряддя пізнання, інтелектуальної праці, духовного пошуку. "Дуже важливо, — зауважував Василь Олександрович щодо учнів старшого шкільного віку, — щоб у юнацькі роки абсолютну більшість знань вихованці набували самостійно, щоб пе­дагог був насамперед керівником їхньої самостійної праці" (Т. 1. — С. 364).

Діалог культур триває безперервно. Нескінченна ріка часу несе до майбут­нього найцінніший досвід людства. В умовах побудови нової школи ми з вдячністю вдивляємось у скарби, що залишив нам у спадок В.О.Сухомлинський. У школах нового типу — ліцеях; гімназіях, комплексах, авторських і приватних школах та і в шкільному компоненті освіти масових шкіл — є місце для уроків мислення.

Педагоги-дослідники розробили декілька програм розвитку загальнонавчаль-них умінь, що мають міжпредметний характер і забезпечують інтелектуальний розвиток учнів всіх вікових категорій (Н.С.Лошкарьова, В.Ф.Паламарчук, О.Я.Савченко, О.В.Почупайло), Ці програми дають можливість цілеспрямовано, систематично розвивати мислення учнів на всіх ланках навчання: від постановки мети заняття до оцінювання результатів.