7.2. Монтаж і експлуатація кабельної мережі

Прокладку кабельних ліній проводять на підставі спеціально розробленого для цієї мети проекту. До нього включають трасу кабельної лінії, необхідні монтажні й будівельні креслення, план проведення робіт, кошторис і специфікації на матеріали й устаткування, узгодження зі всіма зацікавленими організаціями.

Трасу вибирають за найкоротшою відстанню між кінцевими пунктами кабельної лінії з урахуванням існуючої і перспективної забудови. При цьому, по можливості, уникають зону з підвищеною елетрокорозійною небезпекою і ґрунтів з високою корозійною активністю. Нормальна глибина траншеї складає 0,8 м, а ширина залежить від кількості кабелів, які прокладають.

Відстань між кабелями, а також між кабелями і іншими підземними спорудами регламентують ПВЕ [15].

З'єднання окремих шматків кабелів проводять за допомогою спеціальних муфт, які забезпечують надійне електричне і механічне з'єднання струмоведучих жил, їх електричну ізоляцію і герметизацію відностно землі. Місце з'єднання повинне бути герметичним і рівноміцним по ізоляції і терміну служби з кабелем. В тягових мережах застосовують свинцеві, епоксидні і чавунні сполучні муфти (рис.7.5) [1].

Прокінцевання кабелю полягає в напайці або приварюванні до струмоведучої жили кабельного наконечника, який служить для приєднання кабелю до іншого устаткування і закладення кінця кабелю, що забезпечує збереження ізоляції струмоведучої жили і герметичність оболонки. В кінцевій частині кабелю постійного струму застосовують сухі закладення з ізоляцією липкою поліхлорвініловою або кіперною стрічкою з промазкою

Рис. 7.5 – Свинцева (а) і епоксидна (б) сполучні муфти: 1 – свинцева труба; 2 – ізоляція з просоченої кабельної стрічки; 3 – чавунний кожух; 4,7 – струмоведучі жили; 5 – епоксидний компаунд; 6 - корпус з епоксидного компаунда (скорлупа)

епоксидним компаундом кожного шару і покриттям епоксидним компаундом поверхні закладення.

Кінцеві закладення кабелів змінного струму на напругу до 10 кВ виконують з епоксидних компаундів (рис.7.3) у форму заводського виготовлення або в знімну форму або в сталевих воронках із заливкою бітумної маси МБ-70 або МБ-90 (рис.7.4) [1]. Закладення епоксидного компаунда мають достатньою механічну й електричну міцність і просту конструкцію. До недоліку слід віднести значний час, який необхідний для полімеризації компаунда.

Закладення в сталевих воронках вимагають значно меншого часу на затвердіння заливальної маси і, отже, коротший термін для включення лінії після ремонту або монтажу. До недоліків слід віднести погіршення ізоляції і порушення герметичності внаслідок появи тріщин в бітумній масі і витікання маси з воронок при перевантаженні і нагріві жили, що значно ускладнює обслуговування і знижує надійність роботи.

Позитивний живильний кабель підводять до контактного проводу, найчастіше, використовуючи основу контактної мережі (рис.7.6) [1]. При цьому кабель прокладають усередині опори, для чого в ній є два отвори: один – нижче поверхні ґрунту на 0,5 – 0,7 м, другий – залежно від прийнятої висоти підвіски контактного проводу. Таке розташування не порушує естетичного оформлення опори і оберігає кабель від механічних пошкоджень.

Рис. 7.6 - Висновок позитивного кабелю: 1- кабель; 2 – настінний короб; 3- живлячий провід; 4 – поперечина; 5 – контактний провід; 6 – живляча дужка

Поблизу опори встановлюють настінний короб, в якому можна виконати ряд перемикань, наприклад, відділити кабель від його виводу до контактного проводу, розгалузити кабель на два виводи, перемкнути вивід на гумовий кабель і т.д.

Кабель негативної живильної лінії трамвая підводять до рейкової мережі через настінний короб 1 (рис.7.7) [1], що дозволяє відключити при необхідності кабель від рейок.

Кабель поблизу рейкової мережі, якій відходить від настінного короба, з’єднують за допомогою чавунної муфти 3 із сполучним шматком кабелю 2. Цей сполучний шматок оголяють, розплітають на чотири пасма, до яких припаюють мідні голі жили із сталевими наконечниками по дві до кожної рейки. Термін служби кабельних ліній багато в чому визначають умовами їх експлуатації.

Рис. 7.7 - Приєднання до рейок негативної живильної лінії: 1– настінний короб; 2 – кабель; 3 – муфта; 4 – кабель негативний

Найпоширенішою причиною пошкодження кабелів є порушення правил проведення земляних робіт на трасі кабелю або поблизу її. З метою забезпечення збереження кабельних ліній не дозволяється використовувати землерийні машини в зоні на відстані до 1 м від крайнього кабелю напругою більше 1 кВ, застосовувати ударні механізми на відстані ближче 5 м, а в зоні розташування кабелю – механізм для розпушування ґрунту на глибині понад 0,4 м при нормальній глибині залягання.

Розкриття кабелів ведуть тільки в присутності представника організації, що експлуатує дану кабельну мережу. При цьому, слід дотримуватися необхідної технології виконання робіт і забезпечуватиме безпечні умови праці.

У процесі експлуатації кабельних ліній здійснюється контроль за режимом їх роботи і періодично проводяться профілактичні випробування ізоляції кабелю. Фактичні струмові навантаження, які визначають за наслідками вимірювань, порівнюють з тривало допустимими по нагріву для даного типа кабелю. При цьому враховують температуру навколишнього середовища, умови прокладки кабелю. Недотримання нормального температурного режиму кабелю, тобто перевищення струму над допустимим, веде до інтенсивного старіння ізоляції, що не допустиме.

У процесі профілактичних випробувань ізоляції кабельних ліній вдається знайти дефекти в кабелях і муфтах і, отже, вжити своєчасних заходів до їх усунення. Випробування проводять постійним струмом, що дозволяє знизити потужність установки в порівнянні із змінним струмом, що вимагає значної потужності установки через високі струми ємності витоку.

Випробувальна напруга для нової прокладеної кабельної ліній повинна перевищувати в 6 разів робочу напругу лінії, а для тієї, що була в експлуатації – в 5 разів.

Встановлена наступна періодичність випробувань ізоляції: для кабельних ліній, що працюють в нормальних умовах, - один раз на рік; для прокладених в землі і тих що працюють протягом 5 і більше років без електричних пробоїв і для прокладених в колекторах, тунелях і будівлях підстанції (не схильних до механічних пошкоджень і корозії) - не рідше одного разу за три роки [10].