5.Джерела трудового права. Кодекс законів про працю України.

Трудові та інші відносини регулюються Конституцією України та більш ніж 250 нормативно-правовими актами (ЗУ «Про колективні договори та угоди», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про пенсійне забезпечення» та інші).

Найважливішу роль у регулюванні трудових відносин відіграє Кодекс законів про працю України (далі КЗпП), який був прийнятий у 1971 році та набув чин­ності з 1 червня 1972 року. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшен­ню якості роботи, підвищенню ефективності суспіль­ного виробництва і піднесенню на цій основі матеріаль­ного та культурного життя трудящих, зміцненню трудо­вої дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної пра­цездатної людини.

Структура Кодексу законів про працю. Кодекс складається з 18 глав та 265 статей:

Глава І. Загальні положення.

Глава II. Колективний договір.

Глава III. Трудовий договір.

Глава ІІІ-А. Забезпечення зайнятості вивільнюва­них працівників.

Глава IV. Робочий час.

Глава V. Час відпочинку.

Глава VI. Нормування праці.

Глава VII. Заробітна плата.

Глава VIII. Гарантії і компенсації.

Глава IX. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Глава X. Трудова дисципліна.

Глава XI. Охорона праці.

Глава XII. Праця жінок.

Глава XIII. Праця молоді.

Глава XIV. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням.

Глава XV. Індивідуальні трудові спори.

Глава XVI. Професійні спілки. Участь працівни­ків в управлінні підприємствами, установами, організа­ціями.

Глава ХVІ-А. Трудовий колектив.

Глава XVII. Державне соціальне страхування.

Глава XVIII. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Самостійна робота

1. Суб’єкти трудового права.

Юридична наука виробила загальне поняття суб'єкта трудово­го права як конкретної особи або організації, наділеної здатністю мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Суб'єктами трудового права є учасники суспільних відносин, визначені трудовим законодавством, які можуть володіти трудови­ми правами й обов'язками та реалізувати їх.

Сама можливість бути суб'єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності й трудової дієздатності. Ці два правових явища в трудовому праві нерозривні на відміну від ци­вільного права, у якому правоздатним громадянин стає із дня на­родження, а дієздатність у повному обсязі настає з досягненням 18-річного віку. У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю і в повному обсязі - з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках - з 15- і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

Головним суб'єктом трудового права є працівники (робітники та службовці), їх правовий статус переважно єдиний для всіх пра­цівників, де б вони не працювали.

Винятком є лише три категорії працівників:

• жінки,

• неповнолітні

• працівники зі зниженою пра­цездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці).

Правовий ста­тус останніх відображає підвищені гарантії права на працю, під­вищений захист їх організму від шкідливих чинників, пов'язаних з виробництвом. Такий захист починається з моменту прийняття цих працівників на роботу, виявляючись у забороні застосування їхньої праці на шкідливих, важких і підземних роботах.

Основа правового положення працівників визначена ст. 43 Конституції України та статтями 2, 2-1 КЗпП України, де встанов­лені найголовніші трудові права працівників. Наприклад, праців­ник може реалізувати право на працю з досягненням 16-річного віку, а в окремих випадках- 15-річного і навіть 14-річного віку, але лише з дозволу одного з батьків або особи, що їх заміняє.

Важливим суб'єктом трудового права є власник або уповноваже­ний ним орган - роботодавці будь-якої форми власності, дозволеної чинним законодавством України: підприємства, установи, організації - державні, колективні чи індивідуальні, ко­трі наділені спеціальною трудовою правосуб’єктністю відповідно до їх завдань, визначених статутами чи положеннями про них.

Правовий статус підприємств визначається Господарським ко­дексом, у якому відбито особливості їхньої діяльності, регламен­товані права й обов'язки, види підприємств, а також можливість здійснювати підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфіка­ції працівників безпосередньо на виробництві, раціонально вико­ристовувати їхню працю, створювати для них належні та безпечні умови праці тощо (статті 46 та 69 ГК).

Трудовий колектив як суб'єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його правовий статус визначений спеціальним Законом України «Про порядок ви­рішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від З березня 1998 р., та гл. ХУІ-А КЗпП України.

Згідно із законом трудовий колектив підприємства складають усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Важлива роль у регулюванні трудових відносин належить та­кож профспілкам як суб'єктам трудового права.

Профспілка – добровільна громадська організація, що об'єднує працівників за їх суспільними інтересами згідно з родом їхньої ді­яльності у виробничій і невиробничій сфері з метою захисту трудо­вих і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів.

Правовий статус профспілок в Україні визначається ст. 36 Кон­ституції України, статтями 243-252 гл. XVI КЗпП України та ін­шими нормами права, зокрема Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999р., статутами профспілок тощо, у яких визначаються їхні головні завдання - захист прав і законних інтересів працівників.

Професійні спілки виконують свою основну функцію щодо за­хисту трудових прав і законних інтересів працівників, поновлення їхніх порушених прав, встановлення високого рівня умов праці, по­буту тощо.

Правовий статус профспілок як суб'єктів трудового права найсут­тєвіше виражений в їхніх основних правах на трьох етапах, а саме:

• виконання трудових відносин при прийнятті на роботу окре­мих працівників (керівників і їх заступників), випробувальний термін до 6-ти місяців встановлюється лише за згодою профкому (ст. 27 КЗпП України);

• існування трудових відносин (ст.ст. 52,61, 79 і ін. КЗпП України);

• припинення трудових відносин, працівник член профспілки звіль­няється з підстав передбачених законом лише за попередньою згодою профкому (профспілкового представника) (ст. 43 КЗпП України).