3. Метод трудового права.

Невід'ємною складовою самостійної галузі трудо­вого права України є метод правового регулювання суспільних трудових відносин.

Метод трудового права — це сукупність специфіч­них способів і прийомів правового регулювання праці.

До методів правового регулювання праці належать:

• договірний порядок ви­никнення трудових відносин;

• рівноправність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку;

• специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін трудового договору як органом трудового ко­лективу (комісією з трудових спорів), так і державним органом (судом);

• участь працівників у правовому ре­гулюванні праці через своїх представників, профспі­лок, трудових колективів. Цей спосіб реалізується шляхом встановлення і застосування норм трудового законодавства, контролю за їх виконанням, захисту трудових прав.

Важливим правовим способом регулювання праці служить єдність і диференціація правового регулю­вання праці.

Єдність норм трудового права проявляє­ться:

• в загальних конституційних принципах,

• основ­них трудових правах і обов'язках (ст. 43, 57 Конститу­ції України),

• загальних положеннях гл. І КЗпП України,

• загальних нормативних актах трудового за­конодавства, що поширюються на всю територію Ук­раїни й на всіх працівників незалежно від виду під­приємства та форми власності (КЗпП України та інших нормах права).

Правове регулювання праці диференціюється за­лежно від таких чинників:

а) умов праці (важких чи шкідливих) з метою встановлення підвищеної оплати, скороченого робочого часу, додаткових відпусток;

б) трудових зв'язків (коли йдеться про тимчасових або сезонних працівників, а також державних служ­бовців);

в) фізіологічних особливостей жіночого орга­нізму, материнської функції жінок;

г) психофізіоло­гічних особливостей організму молоді віком до 18 ро­ків, інвалідів, пенсіонерів;

д)особливих природних, географічних і геологічних умов та умов підвищеного ризику для здоров'я.

Зазначена відмінність норм права виокремлює їх із загальних і обумовлює назву — "спеціальні норми права".

4. Система трудового права.

Невід'ємною складовою, що притаманна кожній га­лузі права, є її система, а точніше — правильне роз­ташування тісно взаємопов'язаних частин, їх струк­турний ряд.

Трудове право поділяється на дві групи.

Перша — загальна частина, до якої належать такі ін­ститути:

а) поняття та предмет трудового права;

б) основні принципи трудового права;

в) джерела тру­дового права;

г) суб'єкти трудового права;

д) трудові правовідносини;

е) колективний договір;

є) правова організація працевлаштування працівників.

Основна риса зазначених інститутів загальної частини трудо­вого права полягає в тому, що вони поширюються на всі трудові відносини.

Друга група самостійних інститутів трудового пра­ва утворює особливу частину трудового права, до якої належать:

а) трудовий договір;

б) робочий час і час відпочинку;

в) оплата праці;

г) трудова дисципліна;

д) матеріальна відповідальність;

е) охорона праці;

є) поєднання роботи з навчанням;

ж) нагляд і кон­троль за додержанням законодавства про працю;

з) трудові спори.

У цій системі галузі права вирізняються система трудового законодавства та система навчального кур­су. В основному ці системи збігаються із системою га­лузі трудового права, але мають певні відмінності як за предметом, так і за метою вивчення й аналізу норм трудового права.