Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Андреев Л.Г. Современная литература Франции: 60-е годи. – М., 1977.

Діброва В. Шляхи театрального авангарду: Ежен Йонеско // Всесвіт. – 1989. – №10.

Никитин В.А. Человек, не пожелавший стать носорогом // Ионеско Э. Противоядия. – М., 1992.

Проскурникова Т.Б. Французская антидрама (50 – 60-е годы). – М., 1968.

Строев А. Эжен Ионеско // Французская литература 1945-1990. – М., 1995.

Якимович Т. З художнього світу Франції. – К., 1981.

Твори:

Йонеско Е. Голомоза співачка // Всесвіт. – 1989. – № 10.

Йонеско Е. Стільці: Трагіфарс // Всесвіт. – 1992. – № 8.

Йонеско Е. Урок. Носороги // Французька п'єса XX ст.: Театральний аван­гард. – К., 1993.

Ионеско Э. Лысая певица: Пьеси. – М., 1990.

Ионеско Э. Носорог. Пьесы и рассказы. – М., 1991.

Ионеско Э. Противоядия. – М., 1992.

Ионеско Э.Театр парадокса. – М., 1991.

Как всегда об авангарде: Антология французского театрального авангарда. – М., 1992.

Ионеско Э.Театр. – М., 1994.

Семінарське заняття № 6

Тема: Розвиток прози у іі пол. Хх ст. План

1. Інтенсивний розвиток латиноамериканської літератури в ІІ половині ХХ століття. Новий латиноамериканський роман і його світовий резонанс (М. Астуріас, А. Карпент’єр, М. Варгас Льоса, Г. Гарсіа Маркес та ін.).

2. Постмодернізм у літературі другої половини XX століття, його естетична парадигма. Яскраво виражені інтертекстуальність і схильність до еклектизму („палімпсестність”); всеохоплюючий іронізм; орієнтованість водночас на елітарного й масового читача; гра з текстом і читачем; схильність до перенесення дії у віддалені історичні епохи; перевага структурного принципу сурядності над підрядністю, відсутність внутрішньої динаміки й витіснення її на поверхню. Нелінійне письмо як атрибут літератури постмодернізму.

3. Втілення рис постмодернізму в творах М. Павича, У. Еко, І. Кальвіно, Дж. Фаулза, М. Кундери, П. Зюскінда, К. Рансмайра та ін. письменників.

Габріель Гарсіа Маркес

1. Габріель Гарсіа Маркес – найвизначніший колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 р. Життєвий і творчий шлях митця. Домашня атмосфера та побут містечка Аракатака, де панували фантастика і реальність, як визначальні фактори у формуванні Гарсіа Маркеса-письменника.

2. Роман-епопея „Сто років самотності” – вершина творчості Гарсіа Маркеса. Використання в творі фольклорно-міфологічних мотивів. Пародіювання автором різних художніх традицій.

3. Оригінальність жанрової форми твору – роман-міф. Єдність у романі біблійного міфу з його створенням світу, карами єгипетськими і апокаліпсисом, античного міфу з його трагедією рока та інцесту, структуралістського міфу, психоаналітичного та ін. Роман-міф, створений Гарсіа Маркесом з різних міфологій.

4. Створення в романі фантасмагоричного світу, історія якого, віддзеркалюючи реальні історичні риси Колумбії і всієї Латинської Америки, осмислюється і як метафора розвитку людства в цілому.

5. „Сто років самотності” як твір „магічного реалізму” (синтез міфомислення народів континенту і європейсько-північноамериканського модернізму, зрощення сфери приземленого побуту і сфери сокровенних глибин свідомості, національний колорит твору).

6. Міфопоетика твору: циклічність часу, яка закріплюється сюжетними повторами й прямим перетіканням минулого в майбутнє, розімкнення простору і його незмінність, анахронічність, багатоплановість.

7. Проблематика та система образів твору. Підпорядкованість історії роду Буендіа принципам міфотворення. Поєднання предметної реальності з реальністю свідомості, з міфом (елементи казки, притчі, іронії тощо). Тотальна метафоричність і символіка тексту, барокова щедрість барв.

а/. рід Буендіа як уособлення народу, народних характерів; їх богатирська фізична сила, кипуча енергія, наполегливість, широта розмаху; зображення цілісних героїчних особистостей, людей великих пристрастей, сповнених своїми мріями, які породжені дитячою безмежною уявою;

б/. образи родоначальників роду Буендіа – Хосе Аркадіо Буендіа та Урсули Ігуаран; втілення в образі Урсули найкращих рис жінки з народу, її працелюбність, винахідливість, розсудливість, практичність, чесність, терпеливість, витривалість, бережливість та ін.; Урсула – берегиня матеріального благополуччя сім’ї;

в/. Пілар Тернера як іронічний двійник Урсули, її доповнення; весела, легковажна, доступна, що також наділена величезною життєвою енергією, казковим довголіттям, жіночою мудрістю; Урсула та Пілар Тернера, їх протилежні натури та однаково нещасні долі;

г/. образ Хосе Аркадіо, старшого сина Урсули, в якому висміяний найпопулярніший герой масової літератури, так званий „мачо”; Хосе Аркадіо як типово раблезіанський образ роману;

д/. образ Ауреліо Буендіа, що виріс у славетного полководця, спустошеність витравленої війною його душі, втрата всього людського, окрім надмірного честолюбства, пристрасного прагнення влади;

е/. образ Рамедіос Прекрасної, що зітканий автором з найбільш суперечливих начал; вражаюча природність її характеру та поведінки;

є/. Фернанда дель Каприо як соціально-психологічний антипод Урсули, її горда натура, схиляння перед етикетом, прагнення від’єднатися від усього світу, зневага до праці);

8. Роман „Сто років самотності” і трагічний повторюваний мотив краху людських надій і сподівань. Трагічний оптимізм твору. Гуманізм Г. Гарсіа Маркеса.

9. Запаморочливий успіх роману Гарсіа Маркеса, що започаткував нову епоху в історії роману та реалізму.

„Сто років самотності”

Умберто Еко

1. Умберто Еко – італійський філолог, філософ, культуролог, письменник. Книги з історії культури середньовіччя, проблем семіотики, збірка есе „Подорожі в гіперреальність”, „П’ять есе на теми етики”. Поєднання у романах „Ім'я троянди”, „Маятник Фуко”, „Острів Напередодні”, „Баудоліно” рис історичної, детективної, філософсько-етичної, іронічної прози, побудованої на багатозначності та історичній мінливості ключових понять людського досвіду.

2. Роман „Ім'я троянди”. Постмодерністський характер сюжету пошуків зниклої книги, іронічна забарвленість центрального конфлікту в романі.

3. Елементи жанрів історичного, пригодницького й детективного роману в творі. Пафос реабілітації сміхового начала, гра з „чужим” текстом і читачем, засоби стилізації у творі. Сенс назви роману.

„Ім’я троянди”