Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Білоцерківець Н. Воскресіння „Калігули”// Всесвіт. – 1988. – № 7.

Великовский С.И. Грани „несчастного сознания”: Театр, проза, философская эссеистика, эстетика Альбера Камю. – М., 1973.

Великовский С. „Проклятне вопросы” Камю // Камю А. Чума. – С.-Петербург, 2000.

Долгов К.М. От Кьеркегора до Камю: Философия. Эстетика. Культура. – М., 1990.

Долгов К. Красота и свобода в творчестве Альберта Камю // Камю А. Творчество и свобода. – М., 1990.

Затонський Д. Альбер Камю, або Перевернута трагедія // Затонський Д. Про модернізм і модерністів. – К, 1972.

Злобина М. Гибель в пуги, или Неизвестный Камю // Новый мир. – 1996. – № 6.

Кушкин Е.П. Альбер Камю: Ранние годы. – Ленинград, 1982.

Наливайко Д. Трагічний гуманізм Альбера Камю // Камю А. Вибрані твори. – К, 1991.

Попович М. Бунтівний Камю // Тижневик „Зарубіжна література”. – 1998. – № 20.

Руткевич А. М. Философия А. Камю // Камю А. Бунтующий человек. – М., 2000.

Стахорский С. „...Жить с открытыми глазами” // Камю А. Записные книжки. – М., 2000.

Тодд О. Альбер Камю, жизнь: Фрагменты книги // Иностранная литература. – 2000. – № 4.

Фокин С. Л. Альберт Камю: Роман. Философия. Жизнь. – С.-Петербург, 1999.

Фокин С. Л. Художественное время в „Постороннем” Альберта Камю // Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX-XX веков. – Иваново, 1988.

Твори:

Камю А. Осінь // Сучасність. – 1966. – № 2.

Камю А. Гість // Сучасність. – 1967. – № 4.

Камю А. Справедливі // Сучасність. – 1967. – № 6-8.

Камю А. Три есеї // Сучасність. – 1967. – № 11.

Камю А. Міф про Сізіфа. Листи до німецького друга // Всесвіт. – 1972. – № 8.

Камю А. Калігула // Всесвіт. – 1988. – №7.

Камю А. Міф про Сізіфа. Сторонній. – К., 1989.

Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.

Камю А. Вибані твори. – К., 1991.

Камю А. Вибрані твори: У 3 т. – Харків, 1996.

Камю А. Избранное. – М., 1969.

Камю А. Сочинения. – М., 1989.

Камю А. Сочинения: В 5 т. – Харьков, 1997-1998.

Камю А. Записные книжки. – М., 2000;

Камю А. Падение. – С.-Петербург, 2003.

Семінарське заняття № 5 Тема: „Драма абсурду”. Творчість Ежена Йонеско

Ежен Йонеско

1. Ежен Йонеско – один із фундаторів драми абсурду. Найважливіші особливості театру Е. Йонеско: руйнація звичної логіки дії, відсутність характерів, абсурдність діалогів, гра слів, широке використання гротеску.

2. Зображення духовної та інтелектуальної спустошеності сучасного суспільства – провідна тема ексцентрично-гротескових п'єс Е. Йонеско.

3. „Трагедія мови” в п’єсі „Голомоза співачка”. Особливості драматургічного конфлікту та розвитку дії. Фрази з підручника як джерело „автоматичної” мови, що паралізує свідомість людей. Безглуздість заучуваних фраз, беззмістовність діалогів, банальність думок і алогічних ситуацій у підручнику як відображення абсурдності людського буття.

4. Жанрова своєрідність твору (підзаголовок „антип’єса”). „Голомоза співачка” – твір, який руйнує канони драматургії. Камерний характер п’єси, мінімальна кількість дійових осіб (подружжя Смітів і Мартінів), відсутність традиційного сюжету і взагалі дії, брак у спілкуванні нової інформації та оригінальної живої думки.

5. Алогічність, руйнування причинно-наслідкових зв’язків як принцип побудови діалогу в п’єсі. Засоби динамізму твору (зміна мови персонажів в міру наближення до фіналу).

6. Проблема характерів у „Голомозій співачці”. Відсутність у персонажів індивідуальних психологічних рис, власної волі та мови. Автоматизм мови – наскрізна тема твору і творчості загалом.

7. Нонконформістський характер п’єси. Критика дрібного буржуа як тотального конформіста, як людину сприйнятих нею ідей і гасел. Дидактичне навантаження твору.

8. Джерела комічного в драмі. Знеособленість, взаємозамінність персонажів, нездатність їх до змін. Використання фарсових прийомів, гротеску, елементів буфонади.

9. „Голомоза співачка” – один із найяскравіших взірців „театру абсурду”.

10. Відчуття жаху, безглуздості людського життя; утвердження ірраціоналізму суспільного розвитку та поєднання їх з критикою конформістської свідомості в п’єсі „Носороги”.

11. Ексцентрично-символічний сенс сюжету, перетворення його в „какофонію абсурду”. Висміювання „розуму”, що звівся до убогого „здорового глузду”, зведення до нонсенсу прийнятих понять та істин.

12. Сатирично-гротескне змалювання процесу „омасовлення” людей, перетворення їх на “бедлам нелюдів”, що загрожує цивілізації й культурі. Проблема втрати індивідуальності під тиском масової свідомості.

13. Образ Беранже і проблема відстоювання особистості, збереження людського в людині. Сутність опору Беранже. Система образів драми. Сенс центральної метафори. Антитоталітарний підтекст п’єси.

„Голомоза співачка”, „Носороги”