Семінарське заняття № 4 Тема: Література французького екзистенціалізму. Творчість Альбера Камю

План

1. Поняття про літературу екзистенціалізму, пошуки нових форм і засобів вираження у творчості екзистенціалістів (роман-притча, роман-парабола, літературне есе та ін.). Течії екзистенціалізму (релігійна і атеїстична).

Альбер Камю

1. А. Камю – французький письменник, його життєвий і творчий шлях, філософські й естетичні погляди. А. Камю і екзистенціалізм. Нобелівська премія 1957 р.

2. Інтелектуальна проза А.Камю: есе, романи, драматургія, їх внутрішня спорідненість. Відчуження людини й абсурдність буття як провідні мотиви творчості.

3. Зображення в повісті „Сторонній” теми „абсурдності” буття, що розкривається в потоці свідомості внутрішньо спустошеного героя. Його прагнення створити для себе своєрідний оазис безпосередньо-чуттєвого існування, де людина залишається наодинці з природою та своїми інстинктами. Згубність такого буття для Мерсо, що призводить до безглуздого вбивства, засудження і страти. Смертна кара як суспільна помста головному героєві.

4. Мерсо як своєрідний тип „природної людини”, „людини абсурду”; елементарність, єдність з природою, сторонність в соціумі. Відчуженість головного героя, її всеохопний характер. Суперечливість образу.

5. Роман „Чума” як еволюція “від естетики абсурду до естетики бунту”. Показ в ньому найвищої мужності людини в боротьбі з безглуздістю буття.

6. Метафізика абсурду й етика трагічного стоїцизму в творі. Притчевий характер роману. Алегоричне зображення французького Руху Опору та „дослідження” екзистенційної ситуації зіткнення людини з вселенським абсурдом як підтекст сюжету про боротьбу оранців з чумою. Глибинний філософський зміст („поширення образу чуми на буття в цілому”). Багатозначність метафори „чуми”.

7. Екзистенціалістська забарвленість проблем пізнання сенсу буття у „межовій ситуації”, бунту і свободи людини в абсурдному світі. Проблема вибору людини в „межовій ситуації” та відповідальності за цей вибір. Персоніфікація різних можливостей морального вибору в образах Ріє, Тарру, Грана, отця Панлю, Рамбера, Коттара.

8. Роман „Чума” як узагальнене трактування зла в контексті людського буття і як ствердження необхідності боротьби з ним при неможливості повного й остаточного подолання. Особливості композиції й стилю.

9. Повість „Падіння” А. Камю як свідчення кардинальних змін у свідомості зрілого письменника. Сповідь „облудного пророка” у творі, що був добропорядним міщанином, а згодом відчув себе „абсурдним героєм”, усвідомив егоїстичну сутність своєї „гуманності”. „Психологічна оголеність” образу.

10. Дволикість Жана-Батіста Кламанса: схильність до покути, щирість, одержимість викриття себе колишнього та байдужість, егоїзм і самозакоханість, фальш і лицемірство, видавана порядність та ін.

11. Виявлення сутності Кламанса в його головній турботі (прагненні виправдати себе) та головній якості (нездатності любити).

12. Причини зародження сумнівів героя в самому собі та „роботи свідомості”, що привели до самоусвідомлення й переоцінки. Неспроможність його до морального відродження.

13. Особливості стилю повісті (барокової манери – риторичні звороти й прикраси, велемовний пафос самокатування, багатство метафоричної та іншої образної лексики).

14. А. Камю – драматург. Використання ним у драматургії відомих фольклорних і античних сюжетів. Запозиченість сюжету в п’єсі „Калігула”. Своєрідність інтерпретації фактів французького автора, на відміну від античного. Філософський характер твору. Злободенність заклику до опору проти тиранії.

15. Розкриття проблеми метафізичного бунту в п’єсі „Калігула”, утвердження в ній абсурдності буття й непізнаваності світу. Своєрідність образу римського імператора, його алегоричний характер. Тема свободи морального вибору в п’єсі.

„Сторонній”, „Калігула”, „Чума”, „Падіння”