Сатирична проза XX ст.

1. Продовження сатиричної традиції в прозі ХХ ст. Удосконалення її в творчості Я. Гашека, Б. Шоу, Г. Манна, Б. Брехта, які викривають вади сучасного суспільства, що переживає кризу цивілізації.

2. Нові явища і тенденції в сатиричній літературі ХХ століття. Модернізація та інтелектуалізація сатири як способу відображення дійсності. Розробка проблеми „відчуження” людини в буржуазно-тоталітарному суспільстві, трагічного відчуття зневіри в перспективах розвитку людства, що нерідко межують з абсурдом або чорним гумором (С. Беккет, Ф. Дюрренматт, К. Кізі). Поєднання рис сатири з творами наукової фантастики і антиутопії (Р. Бредбері, С. Лем, бр.Стругацькі, Кобо Абе).

3. Активізація сатиричного начала в творах романних жанрів. Розквіт різних жанрів роману (гротескний роман, антимілітаристський роман, роман-трагіфарс, роман-притча та ін.).

Ярослав Гашек

1. Ярослав Гашек – видатний чеський письменник-сатирик. Життєвий і творчий шлях письменника. Велика популярність, богемний спосіб життя, схильність до епатажу й розіграшів.

2. Формування поглядів і стилю Я. Гашека, критичне ставлення до офіційної політики Австро-Угорщини. Участь у Першій світовій війні, російський полон, вступ до Червоної Армії. Повернення в Чехословаччину.

3. Літературна спадщина Я. Гашека, що представлена величезною кількістю сатиричних та гумористичних творів, опублікованих переважно в періодиці.

4. Спрямованість сатири Я. Гашека проти політики та державного устрою Австро-Угорської монархії. Провідна тема творчості письменника: опір простої людини прогнилим державним установам і порядкам, що ґрунтувався на використанні різних масок, здебільшого хитрунської.

5. Особливості сатиричної манери Я. Гашека: традиції народного гумору, постійний контраст між здоровим глуздом героя і державним устроєм, що спотворив цей здоровий глузд; зіпертість сатири письменника на перекрученні традиційних відносин, властивих карнавальним дійствам і давньогрецьким комедіям.

6. Антимілітаристський роман „Пригоди бравого вояка Швейка” Я.Гашека – визначне явище світової літератури. Парадоксальна тональність твору. Поєднання реалістичних картин народного побуту з сатиричним гротеском.

7. Використання Я. Гашеком досвіду світової літератури. Роман „Пригоди бравого вояка Швейка” як типовий „епос мандрів”. Його жанрово-композиційна спорідненість з „Мертвими душами” М. Гоголя та „Дон Кіхотом” М. Сервантеса.

8. Показ всієї нелюдської жорстокості й безглуздя війни – основна проблематика роману. Політичний підтекст твору, його антивоєнний пафос й алегоричний сенс у поєднанні з нищівним висміюванням Австро-Угорської монархії, її інституцій, діячів.

9. Образ Швейка – особливий, напівфольклорний тип героя, котрий захищає себе від державного абсурду беззастережним виконанням наказів і приписів, підкреслюючи тим самим очевидну їх абсурдність.

10. Еволюція образу Швейка: від простака у військовій формі, лояльного і запопадливого служаки в ранніх оповіданнях до хитруна в масці ідіота в романі; від антигероя до нового Швейка-героя, що нападає на весь суспільний устрій. Гротеск як основний прийом творення образу. Критика письменником мілітаризму, розвінчання цинізму і над­звичайної тупості австрійської військової машини та її „гвинтиків”.

11. Неоднозначне потрактування образу Швейка:

а/. не ідеалізована грубувато-вульгарна природа народного героя (з одного боку; відповідала реальності в умовах всезагальної грубості – з іншого; зумовлена засобами сатири адекватних війні);

б/. примітивність світогляду і потреб Швейка (прийоми, типові для війни як боротьби за виживання). Прояви грубості і цинічності, коли він вступає у відносини із суспільством, мілітаризмом та його апологетами, і людяності з такими ж людьми, як він сам.

12. Критика Швейком суспільства, яка здійснюється у двох формах: він доводить накази до абсурду і постійно все коментує. Використання Я.Гашеком у цих коментарях свого знання життя і надзвичайного таланту до вигадування сюжетів. Невичерпність запасів історій Швейка, точна їх локалізація кожної (що надає гротеску відтінку абсолютної реальності).

13. Довершеність художньої форми роману. Багатство мови героїв, засобів образності, майстерність портретів, діалогів, художніх деталей, їх роль у розкритті ідейного змісту творів (розміщення серед написаних розмовною мовою діалогів проповіді фельдкурата Ібла, яка складена канце­лярською мовою, використання розмовної мови в усіх її тонкощах і відтінках). „Колаж” як улюблений прийом Я. Гашека (зображення двох відмінних поглядів на речі, зрівнювання „великого” і „малого”, невідповідність дії ситуаціям та ін.).

14. Інші образи роману. Втілення в гротескно-мальовничих постатях генералів, офіцерів (Лукаша), фельдкуратів (Каца), поручника Дуба і кадета Біглера, добровольця Марека, дам з благодійних товариств і тюремників, військових лікарів і агентів поліції безглуздого апарату Австро-Угорської монархії.

15. Місце Я. Гашека у світовій літературі.

„Пригоди бравого вояка Швейка”

Кен Кізі

1. Кен Кізі – відомий американський письменник, одна із культових особистостей психоделічної революції 60-х. Біографія і особистість письменника, його творчий шлях. Навчання в Орегонському університеті на журналістському факультеті, Стенфордському університеті на курсі письменницької майстерності, участь у русі контркультури.

2. Участь К. Кізі в психіатричних експериментах із застосуванням психоактивних речовин, робота в психіатричній лікарні. Вирішальне значення цих подій, що справили значний вплив на самого Кізі, його долю та творчість.

3. Досліди в психіатричній лікарні та участь у „ЛСД-сесіях” як безпосереднє реалістичне тло роману „Політ над гніздом зозулі”. Прагнення письменника передати людству своє захоплення від випадкових відкриттів.

4. К. Кізі – виразник бунту проти закостенілих схем життя та сприйняття дійсності, порушник повоєнного американського спокою. Роман „Політ над гніздом зозулі” – трагіфарсова притча про бунт супроти зневаження людської гідності в психіатричній лікарні. Візіонерський, галюцинаторно-сновидний характер твору. Неповторна сюрреалістична аура книги. Пісенне джерело назви роману.

5. Проблематика роману. Психіатрична лікарня як метафора на все американське суспільство. Викриття в творі соціальної системи, яка заради середньостатистичного благополуччя пригнічує все „нетипове” і незалежне.

6. Образ шизофреніка Брума Бромдена (Вождя Швабри), від імені якого ведеться розповідь. Майстерність створення індивідуального своєрідного характеру. Поява героя в одній із галюцинацій Кізі, а також картин і персонажів, прихованих від реального життя.

7. Символічний і надзвичайно живий образ велетня-напівіндіанця Бромдена як один з глибинних, основних архетипів образної скарбниці американського континенту. Загадкова, приваблива і водночас непоясненна реальність снів персонажа, які (сни і персонаж) постали у видіннях автора. Варіативність і неоднозначність як органічний елемент структури твору.

8. Марення Вождя Швабри як відправний пункт роману та нав’язливого переслідування автора протягом всього життя. Особливості сприйняття Вождем Шваброю реальності і марення, які то зливаються, то подвоюються.

9. Вразливість, чутливість Бромдена, що прикидається глухонімим, неприйняття ним існуючих у психіатричній лікарні порядків. Вождь Швабра як одне з найбільших художніх досягнень автора. Автобіографічні риси образу.

10. Образи Рендала Патріка Макмерфі, дрібного злочинця, анархіста і веселуна, бунтівника і борця, котрий намагається змінити бюрократичну систему лікарні (або ж Комбінату) та старшої сестри міс Гнусен, яка запровадила в лікарні залізний порядок і здійснює за ним нагляд. Їх конфлікт, що переростає у битву добра та зла. Макмерфі – жертва репресивної системи.

11. Інші образи пацієнтів психіатричної лікарні, де перебувають не тільки абсолютно хворі („овочі”), а й люди вразливі та нестандартні. Клініка як єдиний притулок для їхньої змученої пам'яті. Психологічно глибоке змалювання їх характерів.

а/. постаті інтелектуала Хардінга, інфантильного Біллі Біббіта, схильного до маразмів полковника Маттерсона та ін.

12. Засоби типізації та індивідуалізації образів-персонажів у романі. Глибоке розкриття їх психології.

13. Гострота проблематики твору, високий рівень художньої майстерності, глибокий психологізм у змалюванні героїв. Роман як метафора на все американське суспільство.

14. Сатиричне зображення суспільства і породженого ним порядку – „системи”, держави, „комбайна” як головного ворога сучасної людини. Показ незавершеності людської особистості, її існування у невизначеності, випадковості, хаотичності людської історії.

15. Особливості нарації (оповіді) роману. Іронія і гумор, увага до комічних характерів і ситуацій. Сутність „чорного гумору”, зокрема в його здатності висміювати самого себе та оцінювати суспільство як щось вороже особистості; зображення людини як такої, що втратила зміст життя; пошуки нею гармонії, чи навіть самої можливості людського спілкування, що в умовах психіатричної лікарні стають привілеєм божевільних.

16. Величезний успіх роману, адаптованість його для сцени та екранізація. Блискучий успіх кінофільму (п’ять „Оскарів”), неперевершена гра знаменитих акторів.

„Політ над гніздом зозулі”