Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Фрідріх Дюрренматт

Затонський Д. Фріш, Дюрренматт, або „Швейцарська позиція” в літературі Заходу // Всесвіт. – 1963. – № 2 – 3.

Затонський Д. Дюрренматт і детективи // Затонський Д. Шлях через ХХ століття. – К., 1978.

Архипов Ю. 14 тезисов к Фридриху Дюрренматту // Дюрренматт Ф. Комедии. – М., 1969.

Павлова Н. Фридрих Дюрренматт. – М., 1967.

Павлова Н. Невероятность современного мира // Дюрренматт Ф. Избранное. – М., 1990.

Твори:

Дюрренматт Ф. Гостина старої дами // Сучасність. – 1973. № 5, 6, 7 – 8.

Дюрренматт Ф. Суддя та його кат. – К., 1989.

Дюрренматт Ф. Комедии. – М., 1969.

Дюрренматт Ф. Избранное. – М., 1990.

Дюрренматт Ф. Собрание сочинений. – М.; Харьков, 1998. Т. 1-5.

Дюрренматт Ф. Мост // Иностранная литература. – 1998. – № 9.

Дюрренматт Ф. Судья и его палач. Подозрение. – М., 2001.

Макс Фріш

Архипов Ю. М. Фриш в поисках утраченного единства // Фриш М. Пьесы. – М., 1970.

Павлова Н. Человек вопрошающий (Макс Фриш) // Павлова Н., Седельник В. Швейцарские варианты: Литературные портреты. – М., 1990.

Волощук Є. Людина у тенетах власної біографії: Театр Макса Фріша // Вікно в світ. – 2002. – № 1.

Затонський Д. Homo Макс Фриш // Иностранная литература. – 1966. – № 4.

Затонский Д. Макс Фриш – прозаик и драматург // Фриш М. Собрание сочинений. – М., 1998. – Т. 1.

Лембрикова Б. Макс Фриш – критик современности // Вопросы литературы. – 1967. – № 6.

Твори:

Фріш М. Гoмo Фабер. – К., 2000.

Фріш М. Homo Фабер. – К., 2000.

Фриш М. Избранные произведения: В 3 т. – М.,1991.

Фриш М. Собрание сочинений. – М., 1998.

Фриш М. Пьесы. – М., 1970.

Теннессі Вільямс

Бернацкая В. И. Теннесси Уильямс // Четыре десятилетия американской драмы (1950-1980). – М., 1993.

Коренева М. Страсти по Теннесси Уильямсу // Проблемы литературы США ХХ века. – М., 1970.

Хассан И. После 1945 года // Литературная история Соединненных Штатов Америки. – М., 1979. Т. 3.

Уильямс Т. Мемуары. – М., 2001.

Злобин Г.П. Современная драматургия США. – 2 изд. – М., 1968.

Твори:

Уильямс Т. Желание и чернокожий массажист: Пьесы; Рассказы. – М., 1993.

Уильямс Т. Стеклянный зверинец и еще девять пьес. – М., 1967.

Уильямс Т. Трамвай „Желание”. Кошка на раскаленной креше. Ночь игуаны. – С-Пб., 2003.

Артур Міллер

Левидова И. Артур Миллер. Био-библиографический указатель. – М., 1961.

Бернацкая В. И. Четыре десятилетия американской драмы (1950-1980). – М., 1993.

Злобин Г. По ту сторону мечты. Страницы американской литературы ХХ века. – М., 1985.

Эйшискина Н. Артур Миллер // Современная зарубежная драма. – М., 1962.

Висоцька Н. „Істина в тому, що ми всі з’єднані між собою”: Драматургія Артура Міллера. 1980 – 1990 // Всесвіт. – 2002. – № 9-10.

Твори:

Миллер А. Пьесы. – М., 1960.

Миллер А. Избранное. – М., 1999.

Тема 4: Література французького екзистенціалізму. Творчість Жана-Поля Сартра

План

Жан-Поль Сартр

1. Ж.-П. Сартр – французький письменник, філософ і публіцист, основоположник екзистенціалізму, учасник Руху Опору, лауреат Нобелівської премії 1964 р.

2. Духовна й творча біографія Ж.-П. Сартра. Філософські й естетичні погляди; стосунки з екзистенціалізмом.

3. Кристалізація філософії екзистенціалізму у художній творчості (романи, новели, драматургія). Основні теми художніх творів: самотність, пошук абсолютної свободи, абсурдність буття (роман „Нудота”, новела „Мур”, драма „Мухи”).

4. Роман „Нудота” Ж.-П. Сартра – твір-притча, присвячений гірким роздумам про вигнаненність людини у Всесвіті, про марнотливу спустошеність життя.

5. Відчуженість, пасивність (зокрема й духовна) головного героя роману Антуана Рокантена, який, переживши духовне „пробудження”, „стрибок” із „абсурду” до „істинного буття”, пише книжку, яка „може виправдати існування іншого” і водночас „повинна присоромити читачів за їхнє існування”.

6. Фіксація побачених, почутих і внутрішньо пережитих Рокантеном подій у формі щоденника, головним змістом яких стають „осяяння”, що їх переживає герой.

7. Своєрідність сюжетної будови роману, що складається з низки таких „осяянь”, які становлять систему лейтмотивів твору (напади нудоти, поява туману, очікування пригоди та ін.).

8. Відкриття особистістю абсурду як провідна тема роману. Показ виявлення Рокантеном абсурдності буття внаслідок його конфліктів з речами („бунту матерії”), які його оточують.

9. Переживання героєм відчуття нудоти через відразу до світу речей і природного буття. Подолання ним відчуття нудоти за допомогою привнесення у ворожий до людини природний світ суб’єктивного, особистісного елементу. Алегоричний образ нудоти (природна огида Сартра до фашизму та комунізму сталінського зразка).

10. Здійснення вільного вибору Рокантеном у „межовій, пограничній ситуації”, зростання до героя, що екзистенціює. Відмова ним від сурогатних форм життя та діяльності (соціальна активність, наука, мистецтво, кохання і т.д.) і прагнення перетворити своє життя на подібне до досконалого мистецького твору.

11. Щоденникова форма розповіді та сповідальні романні інтонації як результат реалізації сартрівського розуміння природи філософської ідеї на рівні інтимного, особистісного переживання.

12. Зображення у новелі „Мур” перетворення людини на річ, на залякану плоть. Тривога і агонія героїв напередодні неминучої смерті. Усвідомлення наближення кінця, втрата свободи. Страх смерті в перетворенні людини на худобину.

13. Фізіологічні прояви страху і нервового напруження героїв (лихоманка, холодний піт та ін.). Прояви апатії, втрати волі і мужності в очікуванні тортур та смерті.

14. Відкриття головним героєм Пабло Іббієтою для себе абсурду в очікуванні смерті. Показ повного збайдужіння героя до всього. Поява мотиву індиферентності. Роздуми над пропозицією фалангістів урятувати своє життя ціною зради.

15. Перебування Пабло Іббієти у „межовій ситуації”, у ситуації вибору. Обрання смерті і мимовільність зради. Показ ідеї, що будь-яка дія є безглуздою і згубною, але сам акт вибору перетворює людину на екзистенційну особистість без огляду на наслідки і результати цього акту для інших і для самої людини.

16. П'єса „Мухи”, що принесла його авторові визнання. Сюжетна основою твору (античний міф про Ореста, котрий помстився своїй матері, цариці Клітемнестрі, за убивство батька – царя Агамемнона). Притчевий характер твору.

17. Використання античного міфу для вираження екзистенціалістської концепції світу й людини. Поєднання крайніх форм натуралізму з модернізованим міфом — визначальна особливість сартрівської драматургії.

18. Образ Ореста. Прибуття його в Аргос, мешканці якого розчавлені почуттям провини і живуть у страху та покорі. Відкриття ним закляклості і мертвотної непорушності буття.

19. Усвідомлення Орестом своєї свободи, здійснення ним вибору (убивство вбивць свого батька – царя Егісфа і Клітемнестри. Акт відплати і екзистенційність героя.

20. Здобуття абсолютної свободи, що супроводжується втратою єдиної близь­кої Орестові людини – його сестри Електри. Самотність й покинутість героя як розплата за здобуту свободу.

„Нудота”, „Мур”, „Мухи”