Іv.2. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – одна із сфер його господарської діяльності, пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонуванням на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.
Згідно із Законом України «Про підприємства в Україні» підприємства мають право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні права щодо будь-яких її видів незалежно від форми власності та інших ознак після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» до такого виду діяльності належать:
експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
надання послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, агентських, консигнаційних, управлінських та ін.;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
створення банківських, кредитних та страхових установ на території України та за її межами;
спільна підприємницька діяльність, що охоплює створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу–хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;
організація та здійснення діяльності, пов'язаної з проведенням виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, з участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту;
орендні, у тому числі лізингові операції;
операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах і біржах та на міжбанківському валютному ринку;
інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.
Загалом зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕД) поділяється на такі види: зовнішньоторговельна діяльність, виробнича кооперація, інвестиційне співробітництво, валютні і фінансово-кредитні операції, спільне підприємництво.
Однак вихід підприємств України на світовий ринок ускладнений внаслідок дії деяких чинників, які гальмують укладення угод. До таких чинників належать:
недостатня стабільність банківсько-фінансової системи;
затримка виплати платежів за інвестованим іноземним капіталом;
складність функціонування спільних підприємств, відсутність верховенства закону, недосконала податкова політика;
відсутність чіткого правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
зниження ролі спеціалізованих органів зовнішньої торгівлі і нестача кваліфікованих кадрів.
Підприємницькі структури, які проводять господарську діяльність на території України, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:
суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
юридичної рівності і недискримінації;
верховенства закону;
захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Основним видом зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні є зовнішньоторговельна діяльність, хоча є відчутними спроби активізувати інші її види і форми.
Зовнішньоторговельна діяльність – це підприємницька діяльність у галузі міжнародного торговельного обміну.
Підприємства самостійно здійснюють вибір іноземного партнера, номенклатури товарів для експортно–імпортної угоди, визначення ціни та вартості угоди, обсягу поставок.
У міжнародній торгівлі існує 4 основних види зовнішньоторговельних операцій, які здійснюють і вітчизняні підприємства:
експорт – вивіз товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної власності, а також виключних прав на них, з території України без зобов'язань про їх зворотний ввіз;
імпорт – ввіз товарів, робіт, послуг та ін. на територію України без зобов'язань щодо їх зворотного вивозу;
реекспорт – зворотний вивіз раніше ввезеного з-за кордону товару без будь-якої його переробки в країні;
реімпорт – зворотний ввіз раніше вивезеного із країни товару, який не піддавався переробці за кордоном.
Зовнішньоторговельні операції можуть здійснюватись як безпосередньо між експортером та імпортером, так і за участю посередників.
Операціями, які є супутніми до основних, у разі виходу підприємства на світовий ринок, є операції по:
забезпеченню просування товару від продавця до покупця;
своєчасному наданню зовнішньоторговельних послуг – транспортних, експедиторських, страхових, банківських;
здійсненню платіжно-розрахункових операцій;
збору та аналізу комерційної та валютно-фінансової інформації про кон'юнктуру зовнішніх товарних і грошових ринків.
Організація зовнішньоторговельної діяльності розпочинається з пошуку та вибору іноземного партнера-контрагента.
Вони також аналізують ємність та структуру ринку, на який планується вихід.
Вибір потенційних партнерів здійснюється на основі дослідження показників діяльності фірми, які поділяються на абсолютні та відносні.
Абсолютні показники характеризують масштаб операцій фірми, її виробничу потужність, результати виробничо-збутової діяльності. Такі дані містяться в оперативній та фінансовій звітності фірми (прибуток, обсяг продажу та ін.).
Відносні показники відображають співвідношення абсолютних показників або співвідношення, одержані розрахунковим шляхом (рентабельність продажу, рентабельність основного капіталу, середня норма рентабельності).
Зовнішньоекономічні відносини здійснюються за допомогою укладення угоди (контракту) між контрагентами.
Суть зовнішньоекономічного контракту зафіксована в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», де зазначається, що під зовнішньоекономічним договором розуміють матеріально обумовлену угоду двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Зовнішньоекономічні контракти мають певну форму:
Преамбула (номер, місце, дата підписання контракту, діючі сторони).
Предмет контракту – вид угоди (купівля-продаж, підряд, оренда, надання послуг), базові умови поставки, найменування, кількість, основні характеристики товару.
Ціна та загальна сума контракту – сума грошей у валюті ціни або валюті платежу, яку покупець сплачує продавцеві за товар на певних базисних умовах поставок у певний пункт (валюта ціни – валюта, в якій визначається ціна контракту; валюта платежу – валюта, в якій має бути сплачено зобов'язання покупця).
Термін постачання товару – узгоджені сторонами дата поставки (в разі поставки товару однією партією) або дати поставки (якщо передбачено поставку декількох партій товару).
Умови платежів – узгоджені контрагентами умови, терміни, валюта платежу, способи і порядок розрахунків.
Пакування і маркування товарів – умови пакування та маркування, які повинні забезпечити цілісність вантажу при перевезенні та його ідентифікацію.
Претензії та санкції – порядок і терміни заяви претензій покупця до продавця у зв'язку з порушенням умов контракту, штрафні санкції за недобросовісне виконання зобов'язань у формі недотримання термінів поставок або невідповідності товару за якісними характеристиками та кількісною недостачею.
Форс-мажор – передбачувані контрактом дії контрагентів у випадку виникнення обставин нездоланної сили (стихійні лиха, пожежі та ін.).
Арбітраж – указаний в контракті порядок розв'язання спірних питань між сторонами за допомогою господарського суду.
Інші умови – крім основних умов контракту, сторони можуть також узгодити на свій розсуд інші взаємні права та обов'язки.
Юридичні адреси сторін – заключний розділ зовнішньоекономічного контракту, в якому зазначаються юридичні адреси сторін, тобто повна фірмова назва, місцезнаходження та поштові реквізити.
У міжнародній практиці при здійсненні зовнішньоторговельних угод використовують такі форми розрахунків:
Банківський переказ.
Інкасо.
Акредитив.
Відкритий рахунок.
Банківський переказ – це форма розрахунків, при якій покупець дає доручення обслуговуючому його банку перевести певну суму в іншу країну і виплатити одержувачеві переказ.
Ця форма розрахунку пов'язана з певним ризиком для обох сторін, а саме:
при платежах після поставки товарів для експортера існує ризик несплати за відправлений товар;
при авансових платежах імпортером існує ризик непоставки товару після його передоплати. Тому ця форма розрахунків має обмежене використання.
Інкасо – вилучення певної заборгованості через банк, наприклад, продавцем (експортером) належних йому сум з покупця (імпортера) після пред'явлення документів через банк.
Пред'явлення клієнтом документів банку продавця і пересилка документів банку покупця (банку–інкасатору) може здійснюватися тільки за наявності доручення інкасо з точним розпорядженням по інкасо, для яких є відповідні формуляри.
Операція інкасо є досить надійною формою розрахунків, але є певні ризики:
для продавця ризик може полягати в тому, що у продавця на момент відправки товару немає гарантій, що покупець платоспроможний і готовий платити; транспортні документи, наприклад: морські коносаменти, що підтверджують факт відправки товару, дозволяють покупцю одержати товар без попередньої оплати;
для покупця ризик полягає в тому, що він оплачує не одержаний товар.
Поряд з цим ця форма розрахунків має певні вигоди для сторін: продавець може вимагати грошові кошти, пред'явивши документи, тобто до моменту одержання товару покупцем; покупець одержить товар, що повністю відповідає. умовам контракту.
Акредитив – зобов'язання, яке бере на себе за розпорядженням замовника (покупця) банк і яке включає в себе виплату певної суми продавцеві за умови пред'явлення певного набору документів у встановлені терміни.
Особливістю угоди за акредитивом є те, що за своєю суттю дана угода є самостійною по відношенню до договору купівлі–продажу. Учасники угоди працюють з документами, а не з товарами чи послугами. Тому в таких угодах основним критерієм є якість документів. Ця форма розрахунків прийнятна при угодах між партнерами, котрі недостатньо довіряють один одному. Ризики акредитива:
для продавця – незважаючи на виконання всіх умов акредитива, він не одержить платежу акредитива, якщо банк, який його відкрив, не в змозі виплатити суму за пред'явленими документами;
для покупця – може одержати поставку, яка не повністю відповідає умовам договору.
Для продавця основна перевага полягає в тому, що він у більшій мірі захищений від ризику неплатоспроможності покупця, оскільки одержує платіжне зобов'язання банку; для покупця перевага в тому, що платіж здійснюється тільки після відправки товару одержувачеві.
Відкритий рахунок як форма міжнародних розрахунків використовується дуже рідко. Такі розрахунки можливі тільки в тому випадку, коли фірми–партнери мають тривалі ділові стосунки і повністю довіряють один одному.
При проведенні розрахунків за відкритим рахунком продавець і покупець відкривають рахунки, на яких враховується заборгованість. Після відвантаження товару продавець відсилає покупцеві товарні документи і записує за ним суму відвантаженого товару. Покупець одержує документи і товар. Протягом терміну, зафіксованого в контракті, покупець погашає заборгованість, направляючи банку платіжне доручення на переказ суми на рахунок продавця.
За такої форми розрахунків продавець не має ніяких гарантій платежу, оскільки оплата товару проводиться після того, як всі права на нього перейшли до покупця.
Стратегія зовнішньоекономічної діяльності передбачає обґрунтування довгострокових цілей фірми у спектрі її зовнішньоекономічних інтересів.
Вихідною умовою стратегії зовнішньоекономічної діяльності є її узгодження зі стратегічною метою фірми – максимізація прибутків, збільшення частки ринку, виживання; а також зв'язок зі стратегією конкурентних переваг: низьких витрат, диференціації, диверсифікації.
Стратегія зовнішньоекономічної діяльності для різних фірм може відрізнятися за способом її реалізації:
розміщення капіталу в країнах з відносно низькими податковими квотами;
участь у міжнародному концерні, підприємства якого розташовані в різних країнах;
використання лізингу у фінансуванні зовнішньоекономічних операцій та ін.
Міжнародні організації
Економічна діяльність міжнародних організацій пов’язана з формуванням і використання їх бюджету та цільових фондів. Формування доходів здійснюється насамперед за рахунок внесків країн, що входять до складу даної організації. Використання коштів проводиться на основі затвердженого бюджету.
Організація
Об’єднаних Націй (ООН)
. Була заснована в 1943 р. Головним завданням ООН є підтримка миру. До сфер її діяльності також входять економічні, соціальні та гуманітарні проблеми, права людини, охорона навколишнього природного середовища.
Діяльність ООН здійснюється через керівні органи та спеціалізовані організації. Так питання миру і безпеки займаються департаменти операцій з підтримання миру, з питань роззброєння і регулювання озброєнь. Економічний напрям діяльності здійснюється через Конференцію з торгівлі і розвитку (ЮНКТАО), Організацію промислового розвитку (ЮНІДО), регіональні комісії(наприклад Європейська економічна комісія) та інші. Соціальна і гуманітарна політика проводиться Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). Фондом ООН в галузі народонаселення (ЮНФПА), Світовою продовольчою програмою
(МПП), Центром ООН з населених пунктів (хабітат) та іншими. Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) проводить значну роботу,пов’язану із забезпеченням економічної безпеки на планеті.
Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП (внутрішнього національного продукту) даної країни.
За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати і програмні видатки. Адміністративні та накладні становлять 25%, а програмні – 75%.
Бюджет ООН за видатками складається в розрізі окремих підприємств та організацій. При цьому також виділяються адміністративні накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються даним підрозділом.
Європейський
Союз
(ЄС). По
суті об’єднання Європи зовсім не нове.
Така єдність була в період Римської
імперії, потім при Варле Великому, а
пізніше - при Наполеоні Бонапарті. Во
всіх цих випадках залогою єдності було
застосування сили і захват територій.
Однако після Другої мирової війни деякі
спустошені війною держави осо знали
необхідність об’єднання, основаного
на співпраці, тому що їх єдність допомогла
не тільки оздоровити але і не допустити
нової війни. Ось деякі шаги історичного
значення досягнення того що ми бачимо:
1948 – Сотні європейських політичних діячів зібрались в Г….(Нідерланди) і урочисто поклялись : «Ми більше ніколи не будемо воювати друг з другом».
1950 – Германія і Франція почали співпрацювати для економічного захисту своєї вугільної та сталеплавильної галузей в результаті чого утворилось Європейське об’єднання вугілля і сталі(ЄОВС),яке почало діяти у 1952 році, в нього увійшли Бельгія, Західна Германія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція.
1957 – Шість країн – членів ЄОВС створили ще дві організації: Європейське економічне товариство (ЄЕТ) та Європейське товариство по атомної енергії (Євроатом) .
1967 – ЄОВС,ЄЕТ та Євроатом створило Європейське товариство(ЄТ)
1973 – У ЄТ увійшли Великобританія, Данія, Ірландія.
1981 – К ЄТ приєдналась Греція.
1986 – Частиною ЄТ стали Іспанія і Португалія.
1990 – В результаті возз’єднання Західної та Східної Германії ЄТ збільшилось за рахунок Східної Германії.
1993 – Дякуючи діям направленим на подальше закріплення економічних і політичних відносин між країнами ЄТ з’являється Європейський Союз (ЄС).
2000 - До складу ЄС входять 15 держав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Германія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція і Швеція.
2009 – До складу ЄС входять вже 27 країн. Це Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Угоршина, Германія, Греція, Данія, Ірландська республіка, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія , Словенія, Словакія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Естонія.
Кандидати: Македонія, Хорватія, Чорногорія, Боснія, Албанія, але їх приєднання може відбутися не раніше 2010 року.
Було сформовано спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар’єри , здійснено уніфікацію податкового законодавства, створенно європейську валютну систему, у 2002 році в ЄС введена едина грошова одиниця Євро. А також території які не входять до Європи але входять до складу ЄС: Азорські острови, Гваделупа, Канарські острови, Мадейра, Мартинка,Мелілья, Реюньон, Сеута Файл, французька Гвіана.
Бюджет ЄС формуеться за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи: внески країн-членів та доход бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня їх економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП.
Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість за єдинобдля всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування(ставка податку не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт бюджету ЄС – він не може перевищувати 1,27% загального обсягу ВНП Союзу.
Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (~5%) та операційні(до 95%) Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн союзу, наукових досліджень та освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країни Центральної та Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання техничної та гуманітарної допомоги.
Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконуєбюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під підвійним контролем з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу палати аудитів входять15 членів,які перевіряють надходження доходів і фінансування видатвів.
Північноатлантичний Альянс (НАТО)
Три рази з часу французької революції за останні двісті років Європа змогла мирним шляхом змінити основи своєї безпеки. Перша постнаполеонівська європейська безпека була розроблена на Вінському конгресі у 1815 році, що стримувала загрозу великомасштабної європейської війни на протязі 99 років ,США залишались з боку, хоча за сорок років приймали участь в двох війнах з Англією.
У другий раз європейська безпека була дещо змінена у Версалі в 1919 році. Центральну роль відіграв президент Вудро Вільеон. У 1945 році великі держави спочатку збудували систему засновану на принципах, проголошених на Ялтинскій та Потсданській конференціях і у статуті ООН. Ряд подій у 1947-49 роках загострили міжнародну обстановку. Це загрози суверенітету Норвегії, Греції, Турції, переворот у 1948 році у Чехословаччині а також блокада Західного Берліну. Підписавши у березні 1948році Брусельський договір, п’ять західноєвропейських країн – Бельгія, Великобританія, Люксембург, Нідерланди і Франція створили єдину систему оборони. Далі були проведені переговори з США та Канадою о створені єдиного Північноатлантичного союзу(НАТО). У 1949 році був підписаний Вашингтонський договір о створені НАТО, тобто була створена спільна система оборони дванадцяти країн – Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США, Франції, в основу якої було покладено «доктрини Трумеля», «план Маршала». НАТО, атлантичне партнерство і лідируюча роль Америки, заснованого на гарантіях безпеки та взаємних обов’язків між Європою та Північною Америкою.
У 1952 році до Північноатлантичного договору були приєднані Греція та Турція. Федеративна Германія вступила у 1955 році, а в1982 році членом НАТО стала Іспанія.
У 1999році – Чеська Республіка, Угорщина, Польща, у 2004 – Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Руминія, Словенія, Словаччина .
У 1967 році – у результаті внутрішньої кризи з приводу створення Ядерного Директорату НАТО Франція вийшла з організації Альянсу,залишившись при цьому рівноправним його членом.
Таким чином на 2009 рік Альянс у своєму складі мав 26 - держав-учасниць та 24 – партнери.
У 1991 році Росія і НАТО, а також Україна і НАТО підписали двосторонню угоду , були створені сумісна постійна Рада Росія – НАТО та Комісія Україна – НАТО. На засіданні цих органів обговорюються різні теми, від миротворства на Балканах, урегулювання криз та не поширення зброї масового знищення до оборонної конверсії, охорони навколишнього середовища та черезвичайного громадського планування.
У 2002 році зв'язок з новим утворенням Ради Росія – НАТО відношення зміцнилися. Головні області співпраці ,стала боротьба з тероризмом, регулювання криз і боротьба з не поширенням зброї масового знищення. Всі рішення приймаються на основі консенсусу
Головна ціль НАТО – забезпечення свободи та безпеки всіх своїх членів Європи та Північної Америки відповідно з принципами ООН.
Діюча стратегічна концепція, опублікована у 1999 році:
виступати основою стабільності в Євроатлантичному регіоні;
служити форумом для проведення консультацій по проблемам безпеки;
здійснювати стримування і захист від любої загрози агресії, проти держав-членів і учасників НАТО;
сприяти ефективної перешкоди конфліктів, а також активно брати участь в кризисному регулюванні;
допомагати розвитку всебічного партнерства а також діалогу з другими країнами Євроатлантичного регіону;
захищати спільні цінності, такі як дотримання принципів демократії і прав людини, боротьба з міжнародним тероризмом, зброї масової поразки,будувати мости безпеки з Росією, Україною, Грузією, продовжувати розвивати основи тісної співпраці з іншими державами-партнерами.
Ця комплексна задача і її рішення залежать від країн-учасниць, НАТО і держав-партнерів, яка не хоче миритися з політикою конфліктів і виступає за безпеку на основі взаєморозуміння та співробітництва на благо інших поколінь.
Після
Пражського саміту союзники по НАТУ
активізували свої зусилля по адаптації
НАТО до вимог сучасності.
Світова організація торгівлі (СОТ)
Світова організація торгівлі (СОТ) інакше її називають ГАТТ. ГАТТ – це організація Генеральної угоди з тарифів в торгівлі , є першою багато державною економічною угодою (укладена у 1947 році), що містить права і забов’язання країн-учасниць щодо ліберальної світової торгівлі товарами.
СОТ, як організація, утворилась у 1945 році замість ГАТТ. До її складу на 2009 рік входить 153 країни світового співробітництва, в тому числі і Україна, яка вступила в 2008 році.
СОТ приймає рішення щодо тарифних обмежень, принципів, норм, правил, заборону демпінгу при здійснені міжнародних торгівельних операцій.
Бюджет СОТ складає 110 млн.$. Кількість працівників – 635осіб.
Задачі:
переговори;
покращення переговорного процесу за рахунок ролі посередника;
інвестиції і конкуренція – формування правил гри;
інтелектуальна власність і здоров’є – збільшення доступу бідних країн до медикаментів, гуманітарної допомоги, правовий захист інтелектуальної власності;
промисловість – зменшення чи збільшення податкових платежів і інших бар’єрів;
услуги – сприяння ринкової економіки;
сільське господарство.
країни,що приєднуються до СОТ, берет на себе відповідальність з чотирьох напрямків:
державної підтримки сільського господарства;
доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів;
санітарних і фіто санітарних заходів;
конкуренції в сільськогосподарській та продовольчій торгівлі.
Згідно з додатком 2 до Угоди про сільське господарство, всі доходи державної підтримки сільського господарства умовно поділяють на три групи, що становлять «зелену», «блакитну», «жовту» (або «бурштинову»), скриньки.
До «Зеленої скриньки» належать заходи, які не спрямовані на підтримку обсягів виробництва та цін виробників, державні витрати здійснюються у таких напрямках:
наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;
ветеринарні та фіто санітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;
сприяння збуту сільгосппродукції , включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації;
вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж);
утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;
забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам , удосконалення земле використання тощо;
підтримка доходів виробників, пов’язана з видом і обсягом виробництва;
сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;
охорона навколишнього середовища;
програми регіонального розвитку, вкладання грошей у людський капітал села.
Держава, яка є членом СОТ, має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» у будь-якому обсязі залежно від можливостей свого бюджету. Доречи за даними Секретаріату СОТ у 1998 році частка «зеленої скрині» у бюджеті державної підтримки Чеської Республіки сягала 86,2%, Польщі – 73,8%, Словенії – 60,8%, у країнах ЄС з 1995-2001 рік на 56%, США-23%, Австралії – 53%.
«Блакитна скринька» - спрямована на обмеження перевиробництва (скорочення поголів’я худоби, посівних площ тощо).
«Жовта скринька» - справляє викривлюючий вплив на торгівлю та виробництво:
дотації на продукцію тваринництва та рослинництва;
дотації на племінне тваринництво;
дотації на елітне насінництво;
дотації на комбікорми;
компенсація частини витрат на міндобрива і засоби захисту рослин;
цомпенсація частини витрат на енергоресурси;
цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію;
надання виробнику товарів і послуг за цінами, нижчими за ринкові;
закупівля у виробника товарів чи послуг за цінами, що перевищують ринкові;
пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету , списання боргів;
пільги на транспортування сільгосппродукції;
витрати лізингового фонду та деякі інші.