3.Шляхи вдосконалення керівництва колективом

Оскільки керівництво – це взаємодія керівників і виконавців, то шляхи його вдосконалення полягають у вдосконаленні саме цих двох складових: об’єкту та суб’єкту керівництва. Сьогодні у всьому світі прийшли до висновку, що у керівництві провідне місце належить людському фактору. Особливо великого значення приділяється цьому в Японії, і необхідно відзначити, що сьогодні тут найбільш успішно вирішується це завдання.

Головне керівництво – це управлінські кадри, які будують взаємини керівник-виконавець. Умови попереднього досвіду нашої історії біли такими, що в апараті керівництва повсюдно були чиновники, які беззаперечно виконували всі вказівки, що надходили зверху. Сьогодні ж погрібні ініціативні керівники, які вміють самостійно приймати правильні рішення й цілком відповідати за них. А це вимагає їхньої психологічної перебудови. Не секрет, що багато людей не здатні приймати рішення і тому можуть бути лише хорошими виконавцями. Для цього, по-перше, необхідно мати певні задатки до творчої роботи, настирливість характеру, а, по-друге-відповідні знання та навички.

Отже, перший шлях до вдосконалення керівництва полягає в перепідготовці діючих кадрів та підготовці нових на принципово інших засадах.

Вирішити не одразу дуже складно. Для цього потрібен час.

Другий шлях у вдосконаленні керівництва – це вибір «потенційно хороший» керівників і надання їм права керівництва на відповідних ієрархічних рівнях управління, які найбільше їм підходять. Справа тут у тому, що за допомогою системи підготовки кадрів можна навчити людину керівництва, але лише до певного рівня (якщо в людини від природи не має голосу, то скільки не вчи її, співак із неї не вийде). Тому, справжнім керівником може бути лише той, хто має для цього й великі природні дані. Проблема пошуку таких людей – світова проблема, на яку витрачаються міліарди доларів.

Третій шлях у вдосконаленні керівництва - це оптимізація кількості управлінської персоналу. На сьогодні ні один метод кількісного аналізу не дає можливості встановити цю оптимальну кількість, оскільки справа тут не в кількості, а в якості керівників (часто в одному випадку 10 керівників мало, а в іншому і 5 забагато). Тому в цьому питанні не можна підходити з позицій чисто вольових рішень: назначати чи обирати ту чи іншу кількість керівників без урахування їхніх ділових якостей. Практика рекомендує для вирішення цієї задачі інколи використовувати американський метод – метод проб та помилок.

Цікавими є міркування щодо керівництва українського економіка, доктора економічних наук Валерія Терещенка. Він, на основі вивченого та власного досвіду керівництва, виділив десять якостей людини культурної, ефективної управлінської праці.

Перша якість: будь завжди керівником, а не погоничем. Відмінність між стилем роботи керівника та «погонича» за В. Терещенком полягала в наступному. Дійсний керівник вчить своїх підлеглих, не підкреслюючи своїх знань; ніколи не шукає винуватих у недоліках, а старається виправляти їх; завжди достатньо інформує свій колектив; уміє зацікавити людей роботою. «Погонич» же діє принципово іншими методами.

Друга якість: впевненість у собі. Це віра керівника у свої сили, у здатність виконати покладені на нього обов’язки.

Третя якість: суворість та вимогливість. Керівник повинен поєднувати в собі доброту з певною суворістю, яка пов’язана з дисципліною праці. В. Терещенко вважає, що не існує більшого зла для організації, як відсутність дисципліни.

Четверта якість: завжди критикуй своїх підлеглих позитивно. Будь-яка критика повинна обов’язково закінчуватися позитивними настановами. Тоді вона досягне мети.

П’ята якість: вміння заохочувати й наказувати. Будь-які види заохочень та стягнень керівника повинні враховувати стать, вік, освіту, соціальний стан працівника тощо. Слід пам’ятати, що найвища міра покарання – це критика підлеглих при сторонніх людей.

Шоста якість: вміння керівника цінити час своїх підлеглих. Керівником високої культури вважається лише той, хто вміє раціонально організувати свій робочий день, прийом відвідувачів.

Сьома якість: ввічливе й доброзичливе ставлення керівника до підлеглих. Якщо керівник із повагою ставиться до своїх підлеглих, то й у колективі створюється атмосфера взаємоповаги та хороший морально-психологічний клімат.

Восьма якість: вміння говорити й уміння мовчати. За кордон при підготовці людей до управлінської праці використовують методику ораторського мистецтва, освоєння якої дозволяє керівнику по-діловому, доступно й швидко висловлювати свої думки. Керівник також повинен уміти мовчати, даючи можливість висловлюватися своїм підлеглим.

Дев’ята якість: почуття гумору. Людина, яка не вміє сміятися, жартувати ускладнює цим свої стосунки з іншими людьми, ускладнює їхню роботу.

Десята якість: цікався та вивчай своїх підлеглих. У житті не існує нічого цікавішого за людину.

Врешті-решт В.Терещенко зазначає,що перелічені якості не є вичерпними й до них можна було б додати ще багато інших. Але, все ж таки, він вважає, що володіння ними забезпечує менеджеру ефективне керівництво й дає чималу віддачу.

Завдання керівника – диригувати, підібрати хороший персонал, розробити організаційну структуру підприємства, вибрати загальний напрям його діяльності, координувати всю роботу, боротися з непродуктивними витратами часу.

В.Терещенко

Резюме

1. Керівництво-це цілеспрямований вплив керівників на колективи. В ньому реалізуються основні функції менеджменту.

2. Ефективність процесу керівництва залежить від цілого ряду факторів, серед яких головним з структура взаємовідносин керівника та підлеглих.

3. Важливе значення у керівництві відіграє розподіл ролей між офіційним керівником та дійсним лідером колективу. Безлідерні колективи малоефективні.

4. Для того, щоб керівник був одночасно лідером у колективі, він повинен виховувати у собі ділові, організаторські та особові якості.

5. Результативність керівництва визначається вибором відповідного стилю керівництва.

6. Вибір стилю керівництва формує певні ділові якості у менеджерів, які описані Р.Блейком та Д. Моутон з допомогою «гранки» менеджменту.

7. Вдосконалення керівництва заклечається в поліпшенні взаємодії його об’єкта та суб’єкта і пов’язаними з нею дотичними процесами.