Національна парламентська бібліотека України

25 січня група МШБ-42, біля 12 години дня, вирушила на чолі з Григорчуком Т.В. в національну книжкову скарбницю нашої країни.

Національна парламентська бібліотека України - науково-дослідна установа з галузі бібліотекознавства і бібліографії. Заснована в 1866 як Київська публічна бібліотека.

До 1917 мала 56 тис. книг, з яких майже половина була подарована різними особами.

За роки Рад. влади до 1941 книжкові фонди становили 440 тис. одиниць. Під час Німецько-радянської війни приміщення бібліотеки і її фонди було спалено.

В 1944 бібліотека відновила свою діяльність. У березні 1966 р. за заслуги у розвитку бібліотечної справи та у зв'язку зі 100-річчям бібліотека була відзначена орденом Трудового Червоного Прапора.

Після проголошення незалежності у 1990 р. книгозбірня стала називатися Державною бібліотекою України, а у 1994 р. згідно з Указом Президента вона одержала статус національної бібліотеки.

Новий пріоритетний напрям діяльності бібліотеки — бібліотечно-інформаційне обслуговування депутатів Верховної Ради України та рад нижчого рівня. З 16 листопада 2000 року в установі почав працювати Канадсько-Український парламентський інформаційний центр.

Національна парламентська бібліотека знаходиться у підпорядкуванні Міністерства культури і туризму України.

Мені сподобалися як нова частина бібліотеки так і стара, тому що вони є протилежними по архітектурі та дизайну. Вони не схожі одна на одну і мають різні функції. Дуже сподобалась велика читальна зала в старій будівлі, всюди квіти та великі вікна, які не дають шуму проникати в залу. Надзвичайно гарна люстра, почуваєш себе в якомусь палаці. Всі меблі зроблені з дерева і це придає їм казковості. Тобто, одним словом, одне задоволення перебувати в такому місці. Як щодо нової будівлі, то мені там сподобалось не менше, адже Hi-tech також гарно зроблений, хоч і зали маленькі, але в них комфортно працювати. Все комп’ютеризовано і комфортно. Якщо ви не маєте уявлення як працювати з комп’ютером, то вам допоможуть працівники.

Працівники бібліотеки здебільшого жінки, які знають свою справу і досить компетентні в своїй сфері. За пів годинки нам розповіли все що тільки можна і не можна, презентували навіть книжки по економіці на англійській мові ( так як думали що ми економісти). Більшість людей знають декілька мов, зокрема англійську, французьку, німецьку та латинь. Одне що трішки розчарувало, що в національній бібліотеці майже всі розмовляли на російській мові.

Бібліотека знаходиться під прямим контролем держави і фінансується на стільки на скільки це потрібно. Тому всі прилади, які допомагають в зберіганні та обробці книг, а також їхнє ремонтування знаходяться в справному стані.

Бібліотека широковідома більшій частині Києва, і є популярною серед студентів, так як так є відділи для роботи над дисертаціями та дипломними роботами. Тому реклами як такої, вона не потребує. Хоча має гарно оформлений сайт через який можна зайти на електронну бібліотеку і в он-лайн режимі працювати з книжками.

Я б оцінив відвідування даного об’єкту на 8 балів. При тому що більшість вподобала цю бібліотеку та її сервіс.

Хотів би почути від всих хто працює в цій бібліотеці українську мову, і людей не тільки літніх, як воно зараз є.

Будинок звукозапису НРКУ

31 січня група МШБ-42, вирушила на чолі з Товстоганом Ю.Г. в будинок звукозапису.

Будинок звукозапису був створений у 1976 році для Державного комітету  телебачення та радіомовлення України, як технічна база запису високоякісних музичних та літературних фонограм. Ці фонограми використовуються для створення радіопередач. За роки існування Будинку звукозапису до радіофонду надійшло понад 110 тисяч одиниць фонограм. Серед виконавців такі славетні імена як Святослав Ріхтер, Костянтин Симеонов, Натан Рахлін, Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов'яненко, Степан Турчак, Ада Роговцева, Богдан Ступка. Тут здійснювали свої перші записи тут зробили Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та багато інших відомих виконавців. Зараз основними користувачами приміщень є музичні колективи Українського радіо. Вони унікальні тим, що спеціалізуються у сфері звукозапису, яка є найвідповідальнішим та найскладнішим видом музичного виконавства. За час свого існування вони створили «золотий фонд», що налічує десятки тисяч  аудіозаписів кращих музичних творів світової, української класики, сучасних композиторів, народно-пісенного і фольклорного жанру, які є вагомим внеском в духовну скарбницю України, могутнім засобом формування духовності та національної свідомості нашого народу. Будинок звукозапису володіє унікальними за акустичними параметрами студіями звукозапису, які оснащені сучасним цифровим обладнанням.

Велика концертна студія є однією із найбільших у Європі. 

Сподобався великий зал, який був в незвичайному дизайні . Також сподобався джаз бенд Александра Фокіна, який в момент нашого візитку якраз репетирував. А також концерт Скрипковий Всесвіт, який всім сподобався, дуже гарно грали – на високому рівні.

Менеджмент на високому рівні, кожен знає свою роль і здійснює її відповідно своїй посаді. Люди дуже ввічливі, з завзяттям допомагали і відповідали на наші запитання.

Так як ця установа є звукозаписуючою, то відповідно і техніка вся на відповідному рівні, на офіційному сайті інформація щодо характеристики техніки чітко описана. Моє не професійне вухо ловило тільки гарні звуки та якісний вокал.

Об’єкт знаходиться на фінансуванні держави. Може бути прибутковим за рахунок звукозаписів, та радіомовлення.

Моя оцінка відвідування групи 10 з 10, так як це будівля як раз для нашої професії і всі були зачаровані творчістю яка тут здаходиться.

Музей однієї вулиці

Ми з одногрупницями вирішили піти не в простий музей, щось хотілося побачити не таке як в інших музеях.

Музей однієї вулиці — музей в Києві розташований на Андріївському узвозі і присвячений історії Андріївського узвозу.

Музей відкритий в 1991 році творчим об’єднанням «Майстер» і знаходився за адресою Андріївський узвіз, 22-Б. У грудні 1998 року музей переїхав у нове приміщення по Андріївському узвозу, 2-Б.

У двох залах постійної експозиції музею зібрані сотні справжніх предметів старовини — книги, картини, предмети меблів та одяг,фотографії та документи, які розповідають про історичні події, пов’язаних з Андріївським узвозом, і його відомих мешканців:письменників М. Булгакова та Г. Тютюнника;художників Г. Дядченка, І. Макушенка, Ф. Красицького; скульпторів Ф. Балавенского та І. Кавалерідзе; вчених-істориків, професора Київської Духовної Академії С. Голубєва, Ф. Тітова;священика О. Глаголева;київського лікаря Ф. Яновського і багатьох інших.Експозиція побудована таким чином, що дає можливість гостям музею здійснити самостійний (або в супроводі екскурсовода) подорож по Андріївському узвозу в часі і в просторі — від апостола Андрія до наших днів і від Андріївської церкви до Контрактової площі. У виставковому залі музею регулярно проводяться історичні, документальні та художні виставки.

Цей музей просто казка, люблю все старовинне, а там цього вдосталь. Книги оригінальні з 1680 року …Німецька музика, особисті речі відомих людей(Григорій Тютюнник, Булгаков), вентилятори старовинні, перші фотоапарати робили цей заклад надзвичайно цікавим і захоплюючим.

Щодо менеджменту, я сказати багато не можу, так як там знаходиться тільки одна людина яка продає квитки, але дозволяла запитувати в неї різні запитання, на які вона охоче відповідала. І мушу сказати, досить таки інтелігентної людини справила враження.

Мистецтво, це весь цей заклад. Стіни зроблені під старовинні часи, початок 20ст, старі сепійовані фотографії, та німецькі медальйони, записки, плакати – все це було зроблено по-мистецькі. Оригінально я б сказав. Відчуваєш себе однією ногою на початку ХХ ст.

Технічне забезпечення, можу виокремити тільки датчики температури, сигналізацію, та пожежну систему. Все в справному стані, і в повній готовності.

Ця установа являє собою приватний об’єкт, який фінансується тільки за допомогою відвідувачів. Можу сказати, що досить не погано цей заклад заробляє. Якщо білет коштує 20грн, ми ввійшли в чотирьох це 80грн. Тобто заклад може в повному обсязі себе забезпечувати.

Медіа та реклама часто застосовується і досить успішно. Гарний дизайн рекламної листівки дає змогу оцінити експонати які там знаходяться, і звісно багато відвідувачів спокушаються і йдуть туди, адже там є на що подивитись.

Господарям хочу побажати тільки розширення колекцій, тому що це дійсно цікаво і має місце в нашій культурі.

24 січня група МШБ-42 вирішила відвідати Пам'ятник Голодомору, пам’ятник Бикову, та церкву на Аскольдовій могилі разом з Григорчуком.

Церква на Аскольдовій могилі

Стародавня Микільська церква була споруджена не пізніше Х століття якимось Ольмою поряд зі своїм двором, над могилою князя Аскольда в урочищі Угорському, яке з XVIII столітті зветься Аскольдовою могилою. Назву церква отримала за ім'ям, яке прийняв Аскольд при хрещенні у 867 році — Микола. Певний час поширеною була думка про те, що до будування церкви причетна княгиня Ольга, а, отже, церква є найдавнішою на Русі. Виникла ця думка, скоріше за все, через помилку переписувача, який, свого часу, замість «Олма» написав «Олга». Втім, деякі дослідники та автори дотримуються прямо протилежної версії. Висловлено думку, що засновник православного храму Ольма — це Олмош (Альмош), хан угрів, які у ІХ столітті під тиском печенегів спочатку мігрували до Пн. Причорноморських степів, а згодом й до Панонії. Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі прославилась також тим, що це був перший храм, який відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту в Україну влітку 2001 року.

Ця споруда вражає мене тільки тим що вона є однією з найдавніших пам’яток наших предків, нічого не звичайного я не побачив .  26 квітня 1992 році храм передано релігійній громаді Української греко-католицької церкви. Існує на правах архітектурної пам’ятки. Медіа та рекламного розповсюдження не має. Є збитковим, так як за ним постійно треба доглядати. Відвідування групи 5 з 10.