Детальніше про три аспекти вивчення звуків

http://uk.wikipedia.org/wiki/Фонетика

Предмет фонетики

Особливості вивчення фонетичних проблем у різних напрямках мовознавства розділили фонетику на фонетику у вузькому розумінні, або субстанційну фонетику, та фонологію (функціональну фонетику).

Предметом фонетики у вузькому її розумінні є звукова субстанція мовлення. До вивчення звукового потоку підходять багатоаспектно, адже звук генерується, передається і сприймається. Відповідно науку про звукову субстанцію формує акустична фонетика, артикуляційна фонетика та перцептивна фонетика.

Фонологія досліджує особливості й закономірності функціонування звукової матерії лінгвосистеми.

1. Акустична фонетика (фоноакустика)

Акустична фонетика розглядає фізичний аспект звука. Тому об’єктом акустичної фонетики є фізичне середовище, в якому відбувається мовлення. Для звучання в цілому потрібне пружне середовище, в якому воно (звучання) передається коливаннями. Отже, звукове коливання стає предметом акустичної фонетики.

З точки зору акустики, звук мовлення – це явище фізичне, що існує як коливання пружного середовища, яким є повітря. Звукове коливання характеризується величинами, серед яких найважливішими є висота, сила, довгота, чистота, тембр.

Функцією часу (довготи) є такі величини, як швидкість і прискорення. Інші величини: період, фаза, відхилення.

Акустична модель звукотворення

Найперша акустична модель звукотворення належала Кратценштейну (1779). Класична ж теорія акустичної фонетики спирається на праці Г.Фанта (1964). За теорією Фанта, людина породжує звук певної частоти - основний тон. Проте, рухаючись у мовленнєвому тракті, хвиля резонується і набирає додаткових тонів (гармонік). Водночас хвиля фільтрується: одні тони стають сильніші, інші, навпаки, слабшають - залежно від артикуляційних рухів. Відтак кожен звук набуває свого частотного складу - спектра.

Прийоми в акустичній фонетиці:

1. осцилографування (зображення форми звукової хвилі);

2. спектрографування (зображення частотного сектру звука. Виділяють загальну спектрограму - у площині частота-рівень інтенсивності, а також сонограму - у площині частота-час);

3. інтонографування (зображення контура інтенсивності звука);

4. тонографування (зображення контура частоти основного тону).

2. Артикуляційна фонетика

Артикуляційна фонетика займається проблемами генерації (творення) звуків. Через те предметом артикуляційної фонетики є мовленнєвий апарат людини. Артикуляційна фонетика досліджує енергетичний відділ, що складається з дихального апарату людини (легені, бронхи, трахеї), і покликаний забезпечити необхідний струмінь повітря;генераторний відділ, що позначає гортанний апарат (гортань і голосові зв’язки), і покликаний генерувати фонаційне (голосове) звучання як провідне джерело звуку; резонаторний відділ, тобто надгортанний апарат (ротова, носова і глоткова порожнини), що забезпечує артикулювання необхідного звуку.

Джерела виникнення звуку

а) фонаційне джерело, тобто коливання голосових зв’язок, що забезпечує утворення голосних, сонорних і дзвінких приголосних;

b) шумове джерело. Шумні звуки можуть утворюватися двома шляхами – турбулентним й імпульсним. Турбулентний шум, тобто турбулентне завихрення повітряного потоку, з’являється у звуженнях ар тикуляційного тракту і забезпечує утворення глухих щілинних. Імпульсний, або вибуховий, шум твориться в наслідок різкої зміни тиску повітря при явищах зімкнення і розмикання, як наслідок, утворюються глухі проривні;

c) фонаційно-імпульсне джерело. Синкретичний спосіб утворення звуків (поєднує особливості фонаційного й імпульсного джерел). Таким способом творяться дзвінкі проривні.

Прийоми артикуляційної фонетики:

1. самоспостереження (інтроспекція);

2. палатографування;

3. лінгвографування;

4. одонтографування;

5. фотографування;

6. кінозйомка;

7. рентгенографування;

8. кінотензоосцилографування;

9. міографування.