6. Маркетинг освітніх послуг підготовка та працевлаштування випускників навчальних закладів

Ключові слова і поняття: ринок освітніх послуг, маркетинг освітніх послуг, освітня послуга, концепція маркетингу освітніх послуг, елементи, суб’єкти і об’єкти маркетингу освітніх послуг, державне замовлення на підготовку фахівців і робітників, цільові стипендії, гранти для здобуття вищої освіти, державні гарантії надання молоді першого робочого місця, молодий спеціаліст.

6.1. Сутність та складові маркетингу освітніх послуг

Ринок освітніх послуг — це система соціально-економічних відносин між навчальними закладами і споживачами з метою продажу та купівлі освітніх послуг Підвищення ефективності його функціонування передбачає впровадження маркетингового підходу у сфері освітніх послуг.

Маркетинг в освіті є важливою функцією менеджменту, він забезпечує регулювання ринку освітніх послуг. Формуючи і реалізуючі стратегію приросту цінності людини, маркетинг освітніх послуг тісно пов’язаний з розвитком персоналу організації.

Ф. Котлер і К. Фокс під маркетингом освітніх послуг мають на увазі дослідження, планування, здійснення і контроль за ретельно сформованими програмами, задумами, щоб викликати добровільний облік цінностями з цільовими ринками з метою досягнення прагнень навчальних закладів [16].

На думку Т. Э. Оболенської, для навчальних закладів маркетинг — це розробка, реалізація і оцінка освітніх послуг шляхом установлення відносин обміну між освітніми установами та споживачами освітніх послуг з метою гармонізації інтересів та задоволення потреб школярів, учнів, студентів і слухачів [13]. Маркетинг освітніх послуг сприяє кожному навчальному закладу посісти своє місце на ринку освітніх послуг, здійснювати підготовку кадрів відповідно до потреб ринку праці.

Маркетинг освітніх послуг забезпечує найбільш продуктивне задоволення потреб: особистості — в освіті; навчального закладу — у конкурентоспроможності на ринку і матеріальному добробуті його працівників; організацій — в розвитку персоналу; суспільства — у розширеному відтворенні трудового й освітнього потенціалу країни.

Ринок освітніх послуг, як всякий інший ринок, передбачає наявність специфічного продукту чи послуги (у даному випадку — передачу знань, вмінь і навичок особистості); ціни навчання; напрямів розподілу та просування цих послуг на ринок.

Як відзначають Д. П. Богиня і О. А. Грішнова, послуга професійної освіти є товаром особливого роду та зберігає риси суспільного блага. Тому потреба у послугах освіти як суспільного блага виражається через механізм суспільного вибору у вигляді прийняття рішення щодо вступу до конкретного навчального закладу, на той чи інший факультет, взагалі обрання відповідного престижного і привабливого рівня освіти [8]. Попит населення на послуги освіти може стримуватися правилами прийому до навчальних закладів, рівнем вимог до якості знань абітурієнтів, а також деформуватися ажіотажним попитом населення на окремі професії та спеціальності чи політикою держави стосовно підтримки осіб, які навчаються.

І. Л. Решетнікова і В. М. Смирнова вважають, що освітні послуги — це досить специфічний «товар». Вони володіють високою споживчою вартістю, оскільки збільшують інтелектуальний потенціал особистості, майбутніх робітників чи фахівців [15]. На розвинутих ринках зазначене знаходить своє відображення у високій вартості послуг кваліфікованої робочої сили, правомірності високих цін на освітні послуги. Для освітніх послуг характерна тривалість періоду їх надання, відстроченість виявлення результативності освітніх послуг і залежність ефективності роботи випускників навчальних закладів від умов їх праці та життя.

До особливостей освітніх послуг слід віднести й те, що навчальні заклади повинні здійснювати подальший супровід своїх послуг серед персоналу організацій, на їх обсяг впливає місце розташування навчальних закладів, місця проживання потенціальних учнів, студентів чи слухачів тощо.

Особливістю надання освітніх послуг є творча співпраця між викладачем та особою, яка навчається. Маркетинг освітніх послуг відрізняється тим, що в процесі надання освіти особистість одержує додаткові знання, розширяє свій кругозір, може змінити свої цінності і погляди, перебуваючи тривалий час у контакті з викладачами, особа може проникнути їх ідеалами.

Концепція маркетингу освітніх послуг передбачає, що головне завдання освітніх установ — визначити потреби та інтереси споживачів, пристосуватися до того, щоб задовольняти їх, чим зберігаються та збільшується благополуччя споживачів освітніх послуг і забезпечуються довгострокові вигоди самого навчального закладу [13].

Той навчальний заклад, який сприймає таку філософію, суттєво змінюється. Він вже орієнтується не тільки на чисельність студентів (учнів чи слухачів), викладачів і розміри навчально-матеріальної бази, а на визначені характеристики та обсяги потреб ринку праці, попиту споживачів на освітні послуги. Такий підхід до визначення концепції маркетингу освітніх послуг обумовлений особливостями ринку освітніх послуг. Цей ринок найтісніше пов’язаний, з одного боку, з ринком праці, а з іншого — з ринком науково-технічної продукції і ринком інвестицій.

Для з’ясування сутності маркетингу освітніх послуг та його прояву на ринку освітніх послуг слід проаналізувати комплекс його елементів, суб’єктів і об’єктів. І. Л. Решетникова та В. М. Смирнова до елементів і аспектів маркетингу освітніх послуг, насамперед, відносять суб’єктів маркетингових відносин й функції цих суб’єктів на ринку, сферу дії та об’єкти маркетингу освітніх послуг, його цільову орієнтацію і проблемний зміст [15].

До складу учасників ринкових відносин, суб’єктів маркетингу освітніх послуг входять поряд з навчальними закладами і споживачі послуг (окремі особистості, організації), широке коло посередників (включаючи центри зайнятості, кадрові агентства, органи виконавчої влади, ліцензування і акредитації навчальних закладів тощо), а також різні громадські організації та структури, що мають відношення до просування освітніх послуг до споживача на ринку.

З точки зору маркетингу освітніх послуг, до функцій навчальних закладів входить формування пропозиції, надання самих освітніх послуг клієнтам, просування освітніх і супутніх послуг на ринку. В цьому зв’язку навчальні заклади та їх клієнти являються найбільш активними суб’єктами маркетингової діяльності.

Посередницькі структури на ринку освітніх послуг включають центри зайнятості, кадрові агентства, освітні і страхові фонди, асоціації навчальних закладів та роботодавців, засобів масової комунікації. Вони сприяють раціональному просуванню освітніх послуг на ринку, можуть здійснювати функції з інформування, консультування, участі у ліцензуванні і акредитації навчальних закладів, організації продажу освітніх послуг та фінансової підтримки системи загальної й професійної освіти.

Об’єктами маркетингу у системі освіти поряд з освітніми послугами є місця розташування навчальних закладів, їх навчально-матеріальна база, громадський престиж і привабливість професій чи спеціальностей серед різних груп населення, рейтинг викладачів, рівень наукових досліджень в навчальних закладах, навчально-методичне забезпечення навчального процесу, широкий комплекс супутніх послуг.

Маркетингова орієнтація управління навчальним закладом передбачає наступне:

• надаються лише ті освітні послуги, що відповідають чи будуть відповідати потребам ринку праці, попиту населення на освітні послуги;

• асортимент освітніх послуг досить широкий та постійно оновлюється з урахуванням попиту ринку праці і населення;

• ціни на освітні послуги формуються під впливом активності конкурентів, обсягів та динаміки платоспроможного попиту населення;

• комунікативна діяльність проводиться активно, направлена на конкретні цільові групи споживачів освітніх послуг, враховує можливості посередників;

• стратегічні рішення щодо управління навчальним закладом приймаються висококваліфікованими і компетентними керівниками;

• науково-педагогічні дослідження здійснюються як у сфері підготовки кадрів навчального закладу, так і в сфері ринку праці та освітніх послуг;

• організаційна структура навчального закладу включає кадрове агентство, що здійснює маркетингові дослідження і розробки, працевлаштування своїх випускників, забезпечує зв’язок з роботодавцями.

Перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки обумовив такі зміни на ринку освітніх послуг:

• навчальні заклади одержали більшу самостійність стосовно вибору професій та спеціальностей, прийому абітурієнтів;

• поряд з державними з’явилося багато недержавних навчальних закладів;

• уряд зменшив обсяги державного замовлення для державних навчальних закладів, що викликало в них виникнення платної форми навчання;

• прибуток став суттєвим джерелом розвитку навчальних закладів;

• значним джерелом одержання прибутку стала оплата навчання студентами, учнями і слухачами за навчання;

• серед навчальних закладів виникла конкуренція за залучення абітурієнтів та слухачів;

• для одержання перемоги у конкурентній боротьбі перед навчальними закладами постала проблема розробки і реалізації маркетингових конкурентних стратегій.

Стратегія маркетингу освіти, як вважають В. Афанасьєв та В. Черкасов, повинна починатися аналізом попиту потенційних клієнтів, конкурентів, фактичного стану портфелю замовлень. Тільки за таких умов можна конкретизувати цільові групи, стає можливим підійти до носіїв витрат на освітні послуги [7].

Основними напрямами дій у сфері маркетингу освітніх послуг є: одержання інформації, аналіз ситуації, аналіз конкуренції, одержання внутрішньої інформації (оперативні і статистичні дані, бухгалтерський облік навчального закладу), отримання зовнішньої інформації, дослідження ринку.

Для маркетингу освітніх послуг особливе значення має аналіз цільових груп або поведінки споживачів. Для того, щоб можна було б продати освітні послуги, суб’єктам освітніх послуг необхідно мати деталізовані дані про адресатів, з якими при цьому повинен бути встановлений контакт. Метою аналізу є з’ясування конкретних умов визначеної цільової групи, за яких потенційні споживачі зацікавляться освітніми послугами.

Фінансування маркетингових освітніх заходів залежить від обраного поля діяльності навчального закладу, нормативних стратегій, що розроблені на основі портфелю наявності, і керівної лінії щодо визначених цілей.

Передумовою для ефективного маркетингу освітніх послуг є чітка сегментація ринку. Тільки тоді для маркетингу освітніх послуг оперативно можуть бути розроблені власні інструменти. Серед них виділяються наступні: формування попиту, організація комунікації, забезпечення збуту; організація взаємного виконання зобов’язань.

Однак, не дивлячись на важливість і актуальність маркетингу освітніх послуг, на теперішній час він ще не одержав належного розвитку. Багато українських навчальних закладів не має підрозділів маркетингу або відділів зв’язків із громадськістю. Здійснення маркетингової діяльності навчального закладу зводиться в основному до роботи приймальної комісії та обмежується часом рекламної компанії.

6.2. Кадрові агентства при навчальних закладах

Впровадження ринкових відносин обумовлює необхідність розвинутої системи ефективного ведення справ у сфері освітніх послуг, що б орієнтувала навчальні заклади на підготовку робітників і фахівців відповідно до попиту ринку освітніх послуг і ринку праці, поєднала процес завершення навчання з процесом включення випускників у трудову діяльність. Тобто, виникає потреба створення організаційної структури при навчальних закладах, що виконує функції дослідження ринку освітніх послуг та ринку праці, сприяє працевлаштуванню випускників навчального закладу.

Такими структурами при навчальних закладах повинні бути кадрові агентства, організаційна структура яких складається з наступних двох підрозділів: підрозділ маркетингу освітніх послуг, підрозділ сприяння працевлаштуванню випускників.

Основою успішної роботи підрозділу маркетингу освітніх послуг є розробка маркетингової стратегії даного навчального закладу. На теперішній час навчальні заклади орієнтуються, в першу чергу, на підготовку кадрів відповідно до попиту населення на освітні послуги. Водночас працевлаштування підготовлених робітників і фахівців лишається гострою невирішеною проблемою та в значній мірі поза увагою навчального закладу.

В умовах зростаючої конкуренції на ринку праці і на ринку освітніх послуг вищим та професійно-технічним навчальним закладам необхідні механізми оцінки, вибору й оптимізації стратегії маркетингу навчального закладу. Потрібно знати вимоги окремих сегментів ринку праці до робітників і фахівців конкретного профілю, враховувати ці вимоги при формуванні навчальних програм, плануванні навчального процесу. Без розробленої маркетингової стратегії навчальний заклад не зможе ефективно використати навіть ті переваги, що в нього уже є.

Головними завданнями підрозділу маркетингу освітніх послуг навчального закладу є:

• маркетингове дослідження ринку освітніх послуг та ринку праці для визначення поточної і перспективної потреби в кадрах;

• вивчення розвитку виробництва та сучасних технологій для встановлення вимог роботодавців до рівня підготовки працівників;

• пошук свого сегменту на ринку освітніх послуг і ринку праці, характеристики якого відповідають профілю підготовки кадрів в даному навчальному закладі;

• організація набору учнів, студентів, слухачів в навчальний заклад;

• визначення джерел фінансування та організація грошових надходжень;

• здійснення зв’язків зі споживачами освітніх послуг, громадськістю та засобами масової інформації;

• підготовка рекламних та інформаційних матеріалів;

• забезпечення післяпродажного обслуговування, включаючи зв’язок з колишніми випускниками навчального закладу тощо.

Маркетингова діяльність навчального закладу створює базу для прийняття управлінських рішень щодо підготовки робітників чи фахівців. Вона у сфері освітніх послуг представляє собою комплекс взаємопов’язаних етапів по формуванню та реалізації маркетингу освітніх послуг (рис. 7.1).

Маркетингоосвітніх послуг повинен дати можливість визначити:

• загальний обсяг і структуру підготовки кадрів за професіями (спеціальностями);

• перспективи розвитку навчального закладу;

• потенціал існуючих та майбутніх конкурентів;

• потенційні можливості клієнтів щодо споживання освітніх послуг навчального закладу.

Визначення потенційних споживачів освітніх послуг полягає у пошуку інформації про те, де саме на ринку має працювати навчальний заклад і хто є основним споживачем освітніх послуг. Для цього використовується сегментування ринку освітніх послуг. Вивчення потенційних споживачів освітніх послуг дає інформацію про особливості їх поведінки на ринку, реакції на діяльність навчального закладу. Крім того, маркетингові дослідження надають інформацію про можливість організації системи взаємодії, яка забезпечить у перспективі попит ринку праці та потреби споживачів освітніх послуг. Це дозволяє навчальному закладу заздалегідь готуватися до можливих змін з урахуванням факторів, на котрі реагує споживач.

Рис. 6.1. Основні етапи маркетингової діяльності у навчальному закладі

На основі першого і другого етапів маркетингової діяльності розробляються конкретні заходи по вдосконаленню процесу підготовки кадрів відповідно до визначених сегментів ринку освітніх послуг та ринку праці, а саме:

• визначення потенційних споживачів освітніх послуг;

• формування такого набору професій чи спеціальностей, який відповідає видам професійної діяльності, для яких необхідні працівники вибраного сегменту ринку праці;

• внесення змін в навчальні плани та програми підготовки учнів, студентів чи слухачів, враховуючи вимоги організацій до професійного рівня випускників навчальних закладів.

Недоліком існуючої системи підготовки робітників і фахівців є її певна ізоляція від розвитку економіки: навчальні плани та програми підготовки не завжди пов’язані з реальними потребами організацій і населення, які є споживачами освітніх послуг. Тому для вдосконалення змісту, форм та методів професійного навчання працівники підрозділу маркетингу освітніх послуг навчального закладу повинні використовувати картки зворотного зв’язку, в якій працівники служби управління персоналом організації оцінюють якість підготовки випускника. Інформацію щодо вдосконалення професійної підготовки навчальні заклади можуть одержати шляхом проведення регулярних соціологічних обстежень.

При вдосконаленні навчальних програм порівнюються вимоги до професійного рівня робітників або фахівців споживачів освітніх послуг з існуючим змістом навчальних програм, в які вносяться наступні зміни:

• вводяться додаткові навчальні дисципліни або, навпаки, якісь скорочуються;

• визначається реальне співвідношення у міжпредметних зв’язках;

• підтримується використання новітніх інформаційних технологій;

• визначається відповідно до вимог споживача освітніх послуг співвідношення теоретичних і практичних занять тощо.

Результатом діяльності підрозділу маркетингу освітніх послуг повинна бути розробка програми розвитку освітніх послуг навчального закладу на перспективу, що вирішує такі завдання:

• моделювання освітніх послуг у прогнозованому періоді;

• прогнозування обсягів підготовки кадрів в розрізі професій чи спеціальностей у навчальному закладів відповідно до попиту ринку праці та ринку освітніх послуг.

Якщо підрозділ маркетингу освітніх послуг в кадровому агентстві навчального закладу є мозковим центром, джерелом інформації для навчальної, науково-технічної, виробничої і фінансової його політики, то підрозділ працевлаштування виконує більш практичну функцію.

Підрозділу працевлаштування випускників навчального закладу доцільно поєднувати роботу по сприянню працевлаштування з консультативною та профорієнтаційною діяльністю. Консультанти цього підрозділу розробляють план по працевлаштуванню випускників і проводять профорієнтаційну роботу на всіх етапах його здійснення.

Діяльність з сприяння працевлаштуванню випускників навчального закладу проводиться за такими етапами:

• розробка банку даних кандидатур випускників, які потребують працевлаштування;

• підготовка банку даних роботодавців-споживачів освітніх послуг;

• визначення форм та методів сприяння працевлаштування випускників;

• розробка картотеки працевлаштування випускників;

• інші заходи, що необхідні для працевлаштування випускників [14].

Основні етапи сприяння працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів представлені на рис. 6.2.

Рис. 7.2. Основні етапи сприяння працевлаштуванню випускників навчальних закладів

Важлива роль в забезпеченні безперервного переходу від навчального процесу до включення випускників навчального закладу у трудову діяльність приділяється формам і методам сприяння працевлаштуванню.

Форми та методи сприяння працевлаштуванню випускників навчальних закладів повинні бути різноманітними. Вони включають: підготовку учнів, студентів чи слухачів активним формам пошуку роботи і виробничої адаптації на підприємстві. З цією метою у навчальні плани доцільно вводити курси професійної самореалізації випускника навчального закладу.

Велике значення у сприянні працевлаштуванні випускників навчальних закладів має реклама, тобто пропаганда переваг даного навчального закладу в сфері освіти (його статусу, рівня підготовки працівників, рейтингу викладацького складу, міждержавних зв’язків, інше). З цією метою навчальні заклади вміщують об’яви у засобах масової інформації, надають відповідні дані в центри зайнятості або кадрові агентства.

Найбільш важливим напрямом функціонування ефективної системи сприяння працевлаштуванню випускників навчального закладу є розвиток різних форм співпраці з потенційними споживачами освітніх послуг, до яких відносяться:

• укладання договорів навчальними закладами з підприємствами, фірмами на підготовку та працевлаштування потрібних їм працівників, що дозволяє заздалегідь зорієнтувати випускників на майбутню роботу;

• практичне стажування на підприємствах, у фірмах потенційних роботодавців для випускників, що дає їм змогу ознайомитися з специфікою майбутнього робочого місця і професійно-значущими уміннями та навичками;

• укладання контрактів по створенню спільних впроваджуючих фірм, забезпечення навчальних закладів новітнім устаткуванням, що дозволяє підняти на більш високий ступінь як якість підготовки випускників, так і їх використання на виробництві;

• запрошення представників організацій для знайомства з процесом підготовки робітників чи фахівців;

• виїзд в навчальні заклади споживачів освітніх послуг, проведення днів відкритих дверей, ярмарок професій тощо.

Показником працевлаштування випускників навчальних закладів оцінюється не тільки ефективність самої функціональної структури кадрового агентства, а й самого навчального закладу. Оцінку ефективності роботи навчального закладу доцільно здійснювати, насамперед, на основі даних про рівень працевлаштування випускників у відповідності з одержаною професією або спеціальністю, розмір їх заробітної плати після закінчення навчання.

6.3. Механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців і робітників

В умовах сталого економічного зростання особливого значення набуває вдосконалення механізму державного регулювання процесів відтворення робітників і фахівців, який би, з одного боку, дав можливість поєднувати світові надбання в цьому напрямі з національними особливостями, а з іншого — регулювати обсяги підготовки робітників та фахівців у відповідності до попиту ринку праці і ринку освітніх послуг.

Вагомим ланцюгом цього механізму є формування державного замовлення на підготовку фахівців. Його кількісні параметри визначаються цільовими установками держави. Останнім часом у державних вищих навчальних закладах відбувалось скорочення обсягів прийому студентів за рахунок державних коштів і збільшення частки студентів за умов оплати навчання (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

ПРИЙОМ СТУДЕНТІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ (1995—2001 РОКИ)*

Вищі навчальні заклади	1995	2000	2001	2001 рік до 1995 року у %
І—ІІ рівні акредитації
Всього прийнято (тис. осіб)	188,8	190,1	201,2	106,6
В т. ч.:
за рахунок державного бюджету (тис. осіб)	135,4	76,3	74,6	55,1
у % до загальної чисельності прийнятих	71,7	40,1	37,1	—
ІІІ—ІV рівні акредитації
Всього прийнято (тис. осіб)	206,8	346,4	387,1	187,2
в т. ч.:
за рахунок державного бюджету (тис. осіб)	152,4	134,2	137,4	90,2
у % до загальної чисельності прийнятих	73,7	38,7	35,5	—

* Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2000/2001 навчального року. Статистичний бюлетень. — К., 2001; Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2001/2002 навчального року. Статистичний бюлетень. — К., 2002.

З метою збереження ролі державного замовлення як механізму підготовки фахівців, Законом України «Про вищу освіту» визначено, що у вищих навчальних закладах державної і комунальної форми власності кількість студентів, прийнятих на перший курс на навчання за державним замовленням, повинна становити не менш 51 % від загальної кількості студентів, зарахованих на навчання на перший курс [3].

Державне замовлення — це потреба суспільства в робітниках і фахівцях, що визначається органами виконавчої влади у відповідності до основних напрямів розвитку національної економіки та її стратегічних пріоритетів й завдань, котрі обґрунтовані в Програмі економічного і соціального розвитку України на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу, у державних, міждержавних і цільових програмах. Воно є основною формою регулювання соціально-економічних відносин між державою, навчальними закладами та організаціями, громадянами.

На обсяги державного замовлення впливають наступні фактори:

• темпи розвитку економіки на кожному конкретному етапі, що обумовлюють обсяги поточної і перспективної потреби в персоналі;

• стратегічні цілі та завдання країни, орієнтація органів виконавчої влади на підготовку працівників відповідного профілю;

• накопичення технічних, наукових і інтелектуальних знань з метою виведення країни на передові рубежі світового розвитку;

• доступність навчання для обдарованої молоді через систему державної підтримки і тим самим вирішення проблем забезпечення країни висококваліфікованим персоналом;

• цільова підтримка окремих верств населення у здобутті професійно-технічної та вищої освіти, які в соціальному плані потребують захисту;

• досягнення збалансованості між підготовкою і потребою в персоналі у відповідності з попитом ринку праці.

Основними законодавчими документами, що регламентують процеси відтворення освітнього потенціалу суспільства за кошти Державного бюджету є Закони України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про закупівлю товарів і послуг за державні кошти» [1]. Важливим етапом реформування державного замовлення на якісно новій основі став Указ Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів [4]. Стосовно підготовки фахівців за державним замовленням Указ передбачав впровадження відповідних механізмів формування обсягів державного замовлення та працевлаштування випускників.

Показники державного замовлення на підготовку кадрів формуються центральним органом виконавчої влади у галузі економіки на підставі узгодженого подання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки (іншого центрального органу виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні навчальні заклади) та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

Міністерства, інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади подають заявки на включення до проекту державних замовлень на підготовку кадрів. Заявки подаються з пропозиціями до проектів Програми економічного і соціального розвитку України та Державного бюджету.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України опрацьовує подані державними замовниками заявки і визначає обсяги підготовки робітників й фахівців, необхідні для державних потреб у наступному році та загальну суму коштів для їх навчання і подає їх Міністерству фінансів України для попередньої оцінки, визначення можливих обсягів фінансування з Державного бюджету України.

Міністерство фінансів повідомляє Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України про показники проекту Державного бюджету на наступний фінансовий рік для збалансування кількісних показників проекту державних замовлень з коштами на підготовку кадрів. Кошти для фінансування державних замовлень передбачаються у проекті Державного бюджету окремим рядком.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом з замовниками збалансовує показники їх заявок з проектними обсягами підготовки, передбачених на це бюджетних коштів та визначених Кабінетом Міністрів України позабюджетних джерел фінансування і направляє до Міністерства освіти і науки України.

Міністерство освіти і науки України формує проект державних замовлень на підготовку фахівців та подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України. Після розгляду і схвалення Кабінетом Міністрів України проекту державних замовлень Міністерство освіти і науки України проводить попередню роботу щодо розміщення державних замовлень на підготовку робітників та фахівців, направляє його результати до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Останнє після затвердження Верховною радою України Державного бюджету, виходячи з його показників, вносить до проекту державних замовлень на підготовку робітників і фахівців необхідні зміни та уточнення з метою збалансування обсягів цієї підготовки з передбаченими фінансовими ресурсами та подає його на затвердження кабінету Міністрів України. Після затвердження Кабінетом Міністрів України обсягів державних замовлень на підготовку кадрів Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції доводить їх до Міністерства освіти і науки України для розміщення державних замовлень та укладання державних контрактів.

Розміщення державних замовлень і укладання державних контрактів в ринкових умовах потребує суттєво вдосконалення. Міністерству освіти і науки України, виходячи із затверджених обсягів державних замовлень та виділення на їх виконання коштів, доцільно самостійно розміщувати замовлення на підготовку робітників і фахівців для суспільних потреб не тільки серед державних, а й приватних навчальних закладів. Корисним було б розміщення державних замовлень на конкурсних засадах.

Розміщення державних замовлень на підготовку робітників та фахівців оформлюється контрактом, що укладається між Міністерством освіти і науки України та навчальним закладом. У десятиденний термін після укладання контрактів на підготовку робітників чи фахівців для державних потреб Міністерство освіти і науки повідомляє про це Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції і Державний комітет статистики України за встановленими ними формами.

Контроль за виконанням державних замовлень покладається на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство освіти і науки України. Водночас Міністерство фінансів України контролює використання бюджетних коштів, передбачених на оплату державного замовлення. Державний комітет статистики узагальнює звіти Міністерства освіти і науки та до 20 числа, наступного за звітним місяця подає зведену інформацію Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству фінансів України.

В сучасних умовах склався неефективний розподіл коштів для підготовки робітників та фахівців за державним замовленням. Незважаючи на дію існуючих законодавчих і нормативно-правових актів, має місце така ситуація, коли у багатьох випадках підготовка відбувається без відповідної координації між навчальними закладами та роботодавцями. Заявки на розміщення державного замовлення здебільшого мають формальний характер. До теперішнього часу не розроблений механізм відслідковування потреби ринку праці на окремі спеціальності та професії.

Суттєвою вадою теперішнього стану щодо формування державного замовлення є відсутність обґрунтованої програми розвитку країни і відповідно потреби в кадрах, часті зміни пріоритетів розвитку галузей економіки та основних виробництв. Міністерства, відомства, підприємства, організації через відсутність програмних орієнтирів стосовно розвитку виробництва змушені прогнозувати потребу у робітниках та фахівцях, виходячи із досягнутого рівня. В результаті заявки на підготовку працівників носять формальний характер, часто зорієнтовані на застаріли професії і спеціальності.

До недавнього часу при формуванні державного замовлення у Міністерства праці та соціальної політики України, на яке в значній мірі покладена відповідальність за працевлаштування випускників навчальних закладів, були відсутні достатні повноваження. Тому, Законом України «Про вищу освіту» суттєво посилена роль Міністерства праці та соціальної політики України у формуванні державного замовлення на підготовку фахівців. При формуванні державного замовлення необхідно враховувати рівень працевлаштування та безробіття серед випускників навчальних закладів.

Підвищення ефективності формування державного замовлення на підготовку робітників і фахівців, передбачає встановлення критерію й показників, що визначають доцільність розміщення державного замовлення серед навчальних закладів. Такими показниками повинні стати:

• розміщення державних замовлень серед навчальних закладів на конкурсній основі;

• виділення державних замовлень тим навчальним закладам, де має місце високий відсоток працевлаштування випускників за обраною професією чи спеціальністю;

• забезпечення розміщення державних замовлень на підготовку кадрів переважно тим навчальним закладам, випускники яких по закінченні навчання одержуватимуть заробітну плату відповідно до рівня їх кваліфікації, сприятимуть реалізації галузевих пріоритетів розвитку економіки [14].

Водночас по навчальним програмам навчальних закладів, за якими спостерігається зростання рівня безробіття серед випускників, фінансування за рахунок коштів Державного бюджету повинне зменшуватися, а у ряді випадків припинятися.

7.4. Податкова, кредитна та фінансова політика, що до надання освітніх послуг

Стимулюючий характер державного впливу передбачає вдосконалення податкової, кредитної і фінансової політики стосовно регулювання процесами підготовки та працевлаштування випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів.

Фінансування державних вищих закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей економіки, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Кошти навчальних закладів та установ освіти і науки, що повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення чи на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

Важливим напрямом реалізації молодіжної політики є вдосконалення кредитної політики щодо регулювання процесами підготовки та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. На виконання статті 11 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності [2, 6].

Кредит для здобуття освіти за денною, вечірньою та заочною формами навчання у вищих навчальних закладах незалежно від форм власності можуть одержати молоді громадяни України віком до 28 років, які успішно склали вступні іспити. Кредит надається на кожний рік навчання і тільки один раз за однією і тією ж спеціальністю для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра із сплатою 3 % річних протягом 15 років починаючи з дванадцятого місяця після закінчення навчання у вищому навчальному закладі, що функціонує на території України.

Кошти на кредити передбачаються у Державному бюджеті Міністерству освіти і науки України для фінансування навчання у вищих навчальних закладах усіх форм власності, крім комунальної, в місцевих бюджетах для фінансування навчання у вищих навчальних закладах комунальної та інших форм власності.

Розмір кредиту визначається щороку Міністерством освіти і науки за погодженням з Міністерством фінансів України виходячи із вартості навчання студента (за винятком стипендії) у державному вищому навчальному закладі для І—ІІ та ІІІ—ІV рівнів акредитації відповідно до форми навчання, а у комунальних вищих навчальних закладах — Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за погодженнями з відповідними фінансовими органами.

Міністерство освіти і науки України розподіляє кількість одержувачів кредиту для центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких є державні вищі навчальні заклади; державних вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України; акредитованих вищих навчальних закладів інших форм власності, крім комунальної.

Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, управління освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій визначають кількість одержувачів кредиту для навчання у вищих навчальних закладах комунальної форми власності.

Після визначення квоти Міністерство освіти і науки України укладає з центральними органами виконавчої влади, у підпорядкуванні яких є державні вищі навчальні заклади, керівниками вищих навчальних закладів інших форм власності, крім комунальних, угоди стосовно перерахування їм коштів у межах визначеної для них квоти. Центральні органи виконавчої влади, в підпорядкуванні яких є державні вищі навчальні заклади, доводять квоту до кожного навчального закладу.

За результатами складання вступних іспитів відповідно до встановленої квоти приймальна комісія вищого навчального закладу приймає щодо кожного одержувача кредиту рішення про зарахування абітурієнта до вищого навчального закладу з оплатою його навчання за рахунок кредиту. Зазначене рішення затверджується керівником вищого навчального закладу.

Абітурієнти, які мають направлення на навчання, і які успішно склали вступні іспити, зараховуються до вищих навчальних закладів понад встановлену квоту.

Абітурієнти, які мають направлення, але за результатами складання вступних іспитів не зараховані до вищого навчального закладу повертають такі направлення органу, який їх видав. За рішеннями цього органу кредит надається іншому абітурієнту, а якщо вступні іспити до вищих навчальних закладів вже закінчилися, кредит надається студентам незалежно від курсу навчання.

Якщо абітурієнти, які претендують на здобуття вищої освіти в межах встановленої для вищого навчального закладу квоти, мають однакові результати складання вступних іспитів, перевага у зарахуванні надається абітурієнтам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів 1 та 2 групи, малозабезпечених і багатодітних сімей, а також з числа переможців учнівських олімпіад.

Кредит надається на підставі угоди між одержувачем кредиту, вищим навчальним закладом та банком, уповноваженим обслуговувати касове виконання відповідно державного чи місцевого бюджету. Якщо одержувач кредиту є неповнолітнім, зазначена угода укладається батьками або особами, які їх замінюють. По досягненні повноліття одержувач кредиту переукладає угоду з вищим навчальним закладом.

Для укладання угоди одержувач кредиту, а якщо він є неповнолітнім, то його батьки або особи, які їх замінюють, подають до уповноваженого банку витяг з наказу вищого навчального закладу про його зарахування на навчання, завірений підписом ректора і печаткою, паспорт та довідку про присвоєння Державною податковою адміністрацією ідентифікаційного номера платника податків.

Угода укладається у чотирьох примірниках — по одному примірнику кожній із сторін, що її уклали, один примірник угоди передається вищим навчальним закладом тому, хто переказував коштів.

Кошти, передбачені на надання кредиту, на підставі копій угод рівними частинами щокварталу перераховуються Міністерством освіти і науки України, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

У разі відрахування одержувача кредиту з вищого навчального закладу або надання йому академічної відпустки навчальний заклад в десятиденний термін оголошує конкурс з одержання кредиту на навчання серед студентів, що навчаються на платній основі. Рішення про надання такого кредиту приймається вченою (педагогічною) радою на вищезазначених умовах.

Одержувач кредиту через уповноважений банк повертає протягом 15 років суму кредиту до відповідного бюджету, щороку виплачуючи одну п’ятнадцяту частину загальної суми одержаного кредиту та відсотки за користування ним. У разі відрахування одержувача кредиту з вищого навчального закладу повернення кредиту розпочинається з третього місяця після відрахування. У випадку ухилення від повернення кредит стягується в примусовому порядку згідно із законодавством.

Одержувач кредиту може повернути кредит раніше встановленого у договорі терміну. Одержувач кредиту в установленому законодавством порядку може укласти угоду про переведення боргу з повернення кредиту з третіми особами.

Кредит та відсотки за користування ним не повертаються, якщо одержувач кредиту помер або йому встановлено інвалідність 1 групи. Термін повернення кредиту подовжується на період: строкової військової служби одержувача кредиту; перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Вирішити проблему пільгового кредитування молодих громадян для здобуття ними освіти у вищих навчальних закладах тільки за рахунок Державного і місцевих бюджетів не можна. Тому потребує свого вирішення питання про залучення додаткових кредитних ресурсів для надання абітурієнтам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах.

Для залучення додаткових джерел фінансування слід сприяти створенню спеціалізованих банків, інтегрованих в галузеву економічну інфраструктуру освіти. Це дало б можливість залучити у комерційний оборот кошти, що знаходяться на рахунках навчальних закладів. Саме ці банки могли б стати організаціями по впровадженню в Україні світового досвіду пільгового кредитування населення з метою одержання вищої освіти. Це значно розширить можливості отримання вищої освіти громадянами різного рівня матеріального забезпечення і спрямите на цій основі розвитку трудового потенціалу держави.

У наданні можливостей соціально незахищеним категоріям населення в здобутті вищої освіти важливу роль повинні відігравати різноманітні програми фінансової допомоги. Вони повинні передбачати надання цільових стипендій та спеціальних грантів. В цьому зв’язку для України буде корисним для запозичення позитивного досвіду у цій сфері держав з розвинутою ринковою економікою.

Наприклад, Міністерство освіти США здійснює такі головні програми фінансової допомоги студентам: федеральні гранти Пелла, федеральні гранти додаткових освітніх можливостей та інші. Федеральні гранти Пелла надаються переважно студентам з родин, які мають низькі рівні доходів.

Водночас федеральні гранти додаткових освітніх можливостей являють собою додаткові джерела фінансування навчання надзвичайно бідних студентів. Зазначені гранти нерідко використовуються у комбінації з іншими типами грантів, позичками та заробленими грошима для покриття витрат на вищу освіту, що перевищують можливості сім’ї. Пріоритет в отриманні цього гранту мають студенти, які одержали федеральний грант Пелла. Частка федеральних коштів у кожному гранті не може перевищувати 75 %, а 25 % коштів гранту виділяється вищим навчальним закладом, що бере участь в програмі — федеральні гранти додаткових освітніх можливостей [11].

В Україні найближчим часом доцільно запровадити програми надання фінансової допомоги студентам з бідних сімей, сиротам, інвалідам І та ІІ груп. Разом з тим надавати гранти на одержання вищої освіти необхідно здібній молоді, переможцям учнівських олімпіад з тих спеціальностей, що користуються попитом на ринку праці, забезпечуватимуть працевлаштування зазначених категорій населення після закінчення ними навчального закладу.

6.5. Державні гарантії надання молоді першого робочого місця

Регулюючий вплив держави процесами працевлаштування випускників шкіл, професійно-технічних та вищих навчальних закладів носить різноманітний характер. При цьому особлива роль відводиться захисному характеру державного впливу на процеси працевлаштування випускників. Він здійснюється передусім для підтримки соціального становлення і розвитку молоді, особливо на етапі включення її у трудову діяльність.

Згідно статті 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби [2].

Відповідно до цього закону, перше робоче місце — це місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення з дійсної строкової служби або альтернативної (невійськової) служби. Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менш трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням.

Законом України «Про професійно-технічну освіту» передбачено, що випускникам професійно-технічного навчального закладу, які навчались за державним замовленням, держава гарантує надання першого робочого місця відповідно до одержаної професії згідно з законодавством. Цим же законом встановлений особливий соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Так, держава гарантує випускникам, професійно-технічних навчальних закладів — дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, працевлаштування за набутою професією та забезпечення житлом згідно з законодавством.

Держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці у вигляді квотування робочих місць. Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють в організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць, але тільки за робітничими професіями. Випускники вищих навчальних закладів не підпадають під цю квоту на робочі місця. Гарантією зайнятості для випускників вищих навчальних закладів є отримання направлення на роботу, що визначається державним замовленням.

Головна мета прийнятих законодавством документів полягає у підвищенні соціальної захищеності випускників навчальних закладів і наданні реальної їм допомоги у працевлаштуванні. Проте наявність державного замовлення ще не дає реальної гарантії в одержанні першого робочого місця. Останнім часом зростає чисельність випускників навчальних закладів, які отримують право на вільне працевлаштування та зменшується чисельність тих, хто одержує направлення на роботу (табл. 6.2).

Таблиця 6.2