Тема 15 професійна злочинність та її попередження

15.1 Поняття і характеристика професійної злочинності

Здавна в злочинному світі багатьох країн помітно виявляли себе особи, які багаторазово вчиняли крадіжки, шахрайство та інші корисливі злочини, досягаючи певної майстерності. При цьому вони проявляли впертість і небажання відмовлятися від такої поведінки, бо вона була для них джерелом засобів існування. Спираючись на свій багаторічний кримінальний досвід, вони розраховували на безкарність. Таких людей називали або стійкими, або хронічними і невиправними злочинцями. Наприкінці XIX століття у кримінологічній літературі закріпився для їх позначення термін «професійні злочинці». Природно, термін цей умовний. Його застосування можна пояснити тим, що стійка зло­чинна поведінка зовні схожа з будь-якою іншою професійною діяльністю.

Під фахом (професією), як відомо, відповідно до загальноприйнятого вжитку цього слова розуміють вид трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і дає матеріальний прибуток. Професіонал у будь-який галузі діяльності досягає певних необхідних навичок і вміння у своїй роботі, завдяки чому й виділяється з числа інших працівників. Це притаманне і кримінальному професіоналу. Він впродовж декількох років оволодіває злочинними навичками, вдосконалює той чи інший спосіб вчинення злочинів, що дає йому матеріальне збагачення, а інколи і низьке задоволення. Але якщо в соціальному аспекті професія означає корисне і офіційно дозволене заняття, то професія злочинця, який займається злочинним промислом, позбавлена суспільної корисності, вона має негативний, протизаконний характер.

У Росії у XIX столітті почали виділятися серед кримінальних професіоналів у значній кількості групи вуличних злочинців («шпана»), кишенькові злодії («марвіхери», «йорші»), зламщики сейфів («шніффери», «ведмежатники»), шахраї («фармазонщики»), грабіжники («громили») тощо.

У 20-ті роки в СРСР в умовах економічної розрухи і соціальної нестабільності професійна злочинність отримала подальшого розмаху, поповнилася новими різновидами, що часто мали насильницьке забарвлення. Серед рецидивістів почали складатися угруповання «злодіїв у законі». Цей контингент характеризувався беззаперечним додержанням злочинних правил поведінки, встановленням у місцях позбавлення волі своєї повної влади, демонстративним ухиленням від корисної трудової діяльності, застережним визнанням кастових «законів» і «блатних» функцій тощо. Такі люди підкреслювали своє особливе становище серед злочинців, претендуючи на роль лідерів серед їх. Це була найбільш деградована частина злочинного світу, якщо так можна висловитися, його злочинне дно.

У 30-ті роки радянські правоохоронні органи досягли певних успіхів у боротьбі з професійною злочинністю. Але удар по ній був нанесений лише силою репресії, що не могло остаточно вирішити такої складної проблеми. Проте таке положення стало підставою для заяв, що з професійною злочинністю в СРСР начебто покінчено. Був навіть забутий сам термін «професійна злочинність», дослідження її були згорнуті і не зводилися аж до 70-х років. Однак професійна злочинність фактично залишилася, існує вона і зараз, після розпаду СРСР, у країнах СНД, в тому числі і в Україні, звичайно у дещо іншому, поновленому вигляді, з урахуванням сучасних соціально-економічних реалій.

Слід зазначити, що професійну злочинність не можна змішувати ні з повторною, ні з рецидивною злочинністю. Кримінальний професіонал, який веде протягом тривалого часу злочинний спосіб життя, може не мати судимостей. І далеко не кожний, навіть багатократний рецидивіст стає професійним злочинцем.

Професійній злочинності притаманні свої характерні ознаки.

1. Вона має постійний і стійкий характер. Професійні злочинці впродовж тривалого часу багаторазово вчиняють злочини. Це формує у них певну звичку, яка переростає потім у норму поведінки. В їхньому середовищі є значне число осіб, які систематично вчиняють злочини у вигляді промислу, але викриваються лише через декілька років. Між тим, відбувши покарання, такі злочинці знову повертають­ся до цього заняття. Кримінальний професіоналізм являє собою різновид свідомо продуманого і в усіх деталях заз­далегідь підготовленого соціального паразитизму.

2. Професійним злочинцям притаманна відповідна спе­ціалізація. Ця ознака проявляється в тому, що у кожного з них є чітка настанова на певний вид злочинних занять, на вчинення тотожних або однорідних злочинів. Цей злочинний контингент різноманітний. Одні займаються квартирними крадіжками, інші – викраденням автомобілів, треті – контрабандою і реалізацією наркотиків, четверті – шахрай­ством тощо.

Сучасний кримінальний професіоналізм виявляє тен­денції до різнобічності і універсальності злочинних дій, коли той або інший злочинець має не лише одну спеціалізацію, але перекваліфіковується ще й на іншу, освоює додатковий вид злочинних занять. Наприклад, кишеньковий злодій – він же гравець у карти; рекетир у необхідних випадках може бути кілером; злодій-домушник – водночас грабіжник або роз­бійник. Ця обставина визначає підвищений екстремізм і жор­стокість сучасної професійної злочинності.

Становлення злочинців-професіоналів відбувається під впливом досвідчених організаторів злочинів, але особливо зловісну роль у їхньому формуванні відіграють злочинні групи, що існують у місцях позбавлення волі. Саме тут знач­ною мірою формується злочинний світ, відбувається консо­лідація і спеціалізація злочинців. В умовах волі вони швидко знаходять один одного, створюють злочинні угруповання за «інтересами» зі своєю ієрархією, підпорядкованістю і дисципліною.

3. Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає наявність у її суб'єктів відповідної кримінальної «кваліфікації», тобто необхідних знань, навичок і вмінь, що забезпечують підготовку, вчинення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впевнене досягнення мети з найменшим ризиком бути викритим.

Кримінальна «кваліфікація» відпрацьовується на власному досвіді, а також у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають великий злочинний стаж. Зрештою названі навики і знання доводяться буквально до автоматизму. Такі особи стають професіоналами своєї справи. Іноді вони використовують як співучасників людей, які мають некримінальні знання і досвід, а то і наукові пізнання. Адже окремі види злочинів взагалі не можуть бути вчинені без використання спеціальних прийомів.

Кримінальні професіонали мають на своєму озброєнні відповідний злочинний інструментарій: універсальний набір ключів, спеціально розроблені відмички, які, на відміну від інших «фомок», є більш ефективними; сконструйовані особливим способом електродрилі, пристрої для злому і випирання дверей і дверних коробок; краплені карти; верти для виготовлення різноманітних фальсифікованих документів, бланків, печаток тощо.

4. Професійні злочинні заняття для їх учасників є джерелом добування засобів до існування або додаткового прибутку у вигляді грошей чи матеріальних цінностей. Як показує практика, протиправний прибуток професійних злочинців у наші дні є значним. Найбільш «процвітаючі» кримінальні авторитети за рік-два одержують значні прибутки. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що контингент таких злочинців злочинним промислом не лише забезпечує повсякденне існування, але й накопичує первісний капітал. Злочинці-професіонали приховують свою антигромадську діяльність від сторонніх осіб і, маскуючись під законослухняних громадян, створюють видимість трудової діяльності налаштовуються на тимчасову роботу, на роботу з неповним робочим днем (охоронець, підсобний робітник тощо) та на інші посади, що не вимагають великих витрат часу. Йдуть вони і на інші хитрощі, наприклад, симулюють яке-небудь захворювання, що дає право на оформлення інвалідності.

Типовий злочинець-професіонал взагалі офіційну робо­ту вважає заняттям ганебним. Він використовує її як при­криття. Власне, питання щодо офіційної роботи в умовах ринкової системи, поширення приватно-комерційної діяль­ності, безробіття часто взагалі не постає. Деякі з них пере­бувають на нелегальному становищі і «гастролюють» по регіонах країни і ближнього зарубіжжя, вчиняючи злочини.

5. Для злочинців-професіоналів характерним є праг­нення підтримувати зв'язки з антисоціальним середовищем, близьким до їхньої власної орієнтації і настанов. Найбільш тривалі контакти вони встановлюють здебільшого зі злочин­цями однієї і тієї ж спеціалізації. Побічним підтвердженням цього є те, що нові засуджені, прибуваючи до виправно-тру­дових установ при розподілі по виробничих бригадах нама­гаються потрапити в ті бригади, де утримуються особи, що відбувають покарання за аналогічні злочини.

Систематичне ведення антисуспільного способу життя викликає у особи природну психологічну потребу у повсяк­денному спілкуванні зі своїми кримінальними однодумцями. Вони практикують проведення спільних зборищ («сходки», «правиловки», «розборки»), на яких вирішують питання, що являють загальний інтерес (наприклад, про організацію спіль­них дій, бо деякі злочинні посягання вимагають групового способу їх вчинення), або розв'язують конфліктні ситуації.

6. У середовищі професійних злочинців існує специфічна субкультура – притаманні тільки їм традиції, звичаї, різні неформальні норми поведінки, що не відповідають загально­прийнятим у суспільстві нормам. Кримінальна субкультура відіграє суттєву роль у встановленні, підтриманні і відтворенні професійної злочинності. Дія багатьох таких норм поширюєть­ся на усі регіони країни, інші мають внутрішньогрупове засто­сування, деякі залежать від місця їх дії (в місцях позбавлення волі або на «волі»), від виду кримінальної поведінки, націо­нального складу злочинних угруповань.

У злочинному світі поширений свій жаргон. Особи, які тривалий час займалися злочинним промислом, мають прізвиська, що призначені для приховування імен і прізвищ метою забезпечення конспірації. Вони залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли особи змінили своє прізвище й перейшли на нелегальне становище.

Злочинні клани мають спільні грошові фонди («общак»), порядок накопичення яких добре відпрацьований. Вони складаються з внесків («долянка», «лавешки») від традиційного злочинного промислу, коштів від наркобізнесу, надходжень від азартних ігор у казино і гральних будинках, з прибутків фінансово-комерційних структур, взятих під контроль злочинних угруповань, тощо. Частина «общаковських» грошей направляється на надання допомоги заарештованим членам таких угруповань, їхнім сім'ям; певні суми складаються в нелегальний і легальний (на підставних осіб) бізнес, витрачаються на підкуп потрібних посадових осіб.

Для повної характеристики професійної злочинності наведемо ще три положення. По-перше, вона своїм корінням входить в загально-кримінальну корисливу і корисливо-насильницьку злочинність. Її сучасне зростання, низький рівень розкриття і високий рівень латентності прискорює, генерує кримінальний професіоналізм. По-друге, деякі дослідники зазначають взаємопроникнення професійної і організованої злочинності, їх взаємодетермінацію. По-третє, професійна злочинність є незаконною злочинною діяльністю.

Враховуючи наведені ознаки можна визначити наступне її поняття.

Професійна злочинність – це відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб'єкти якої, володіючи відповідними спеціальними злочинними навиками, знаннями і вміннями, займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв’язок з антисуспільним середовищем, близьким до їх власних орієнтації, установок і субкультури.

Традиційними проявами професійної злочинності є ки­шенькові і квартирні крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, контрабанда, пограбування і розбої. В останні роки вона поповнилася новими формами: викрадення предметів культури і мистецтва; злочинність у сфері наркобізнесу, неле­гального виготовлення і збуту спиртних напоїв; крадіжки ав­томобілів; вимагання (рекет), крадіжки грошей і цінностей з сейфів і приміщень з електронною системою охорони; вбив­ства на замовлення (кілерство); викрадення вантажів з рухомо­го складу залізничного транспорту; розкрадання і продаж зброї (вибухових речовин). Зросла злочинність і в сфері так званих кримінальних послуг, які сприяють професіоналам, – скупо­вування і збут викраденого, наводчики, інформатори, утриму­вачі кубел («малин») тощо. В умовах економічної і соціальної нестабільності кримінологами-аналітиками відзначається по­дальша професіоналізація злочинності в країні.

При з'ясуванні фактичної картини професійної зло­чинності потрібно звертатися і до ознаки множинності злочинів, що вчиняються особами, встановлювати їх кримінальний «стаж». Однак при цьому слід мати на увазі, що зустрічаються численні випадки, коли велике число професійних злочинців, тривалий час вчиняючи однорідні злочини, не попадають в поле зору правоохоронних органів. Наприклад, у спеціально відібраній для аналізу групі злочинців було встановлено, що 60% з них не були засуджені, хоча систематично вчиняли злочини протягом двох і більше років. Серед шахраїв понад половина не була засуджена, серед кишенькових злодіїв - понад 15%.

Непрямо про професійну злочинність можна зробити висновки шляхом детального аналізу статистичних даних, які були опубліковані про загальний і особливо про спеціальний рецидив, який є очевидною ознакою кримінального професіоналізму. Загальний рецидив корисливих злочинів досить високий і коливається від 15% до 20%.