5.2 Соціологічний напрям кримінологічної теорії

Майже разом з біологічним напрямом виникла соціологічна школа кримінології, розробником якої став Кетлє із своєю теорією факторів. Ця теорія заснована на узагальненні результатів статистичного аналізу злочинності, соціальних характеристикам особистості злочинця, інших ознаках злочину. Її загальним постулатом виступав у тому, що злочинність, на думку Кетлє, як продукт суспільства, підпорядковується визначеним статистично фіксуємим закономірностям, а її змінення залежать від дії різних факторів: соціальних (безробіття, рівень цін, забезпечення житлом, війни, ін.), індивідуальних (стать, вік, раса, психофізичні аномалії), фізичних (географічне середовище, клімат, пора року, ін.).

Теорія множинності факторів розширила й поглибила уяву про причинний комплекс злочинності, чим збагатила кримінологію. Недолік її відчувається у відсутності чітких уявлень про ступінь значимості тих чи інших факторів, критеріях їх співвідношення до причин та умов злочину.

Засновник теорії соціальної дезорганізації французький вчений Дюркгейм розглядав злочинність не лише як закономірне соціально-обумовлене явище у суспільстві, а ще й у відомому сенсі як нормальне та корисне явище. Ним було розроблене поняття аномії – безнормативності, тобто стану дезорганізації особистості, ї конфлікту з нормами поведінки, що й приводить до скоєння злочинів.

Відомим розвитком цих концепцій є теорія конфлікту культур, згідно якої злочинна поведінка виникає через конфлікти, які визначаються різницею світосприйняття, стереотипів поведінки індивідів та соціальних груп.

Теорія стигматизації, засновником якої став Танненбаум, допускає, що людина часто стає злочинцем не тому, щ він порушує закон, а через процес стигматизації – присвоєння йому владою цього статусу, своєрідного його морально-правового «клейміння». Через що людина відходить від суспільства, стає ізгоєм, для кого злочинна поведінка стає нормою.

Американський вчений Сатерленд на початку ХХ ст. розробив теорію диференційної асоціації, основою якої виступає те, що злочинність є результатом виховання особистості протиправній поведінці у соціальних мікрогрупах (у сім’ї, на вулиці, у профсоюзах, ін.).

Значно широким соціологічним підходом відрізняються віктимологічні теорії, в яких кримінологічна проблематика доповнюється вченням про жертви злочинів, поведінка котрих може стимулювати, провокувати кримінальну активність злочинців, облегшувати досягнення злочинних результатів. Ці ідеї покладені в основу розробки та використання на практиці так званої віктимологічної профілактики злочинів.

Соціологічне направлення включає також теорію науко-технічної революції як комплексної причини злочинності; теорію кримінально-статистичного регулювання рівня злочинності; економічну теорію зростання злочинності; теорію можливостей;демографічну теорію та ін.

Усі розглянуті соціологічні концепції, які розглядають умови злочинності, навряд чи можуть бути оцінені однозначно – позитивно чи негативно. Однак по зрівнянню з антропологічними школами вони глибше підходять до проблем причин злочинності. Дослідження соціологічних шкіл обсягають комплекс соціальних відношень та дають корисні поради до практичної боротьби зі злочинністю. До таких пропозицій можна віднести: положення про необхідність цілеспрямованої дії на кримінальні субкультури та їх носіїв, що виступає важливою умовою корекції поглядів, установок, поведінки правопорушників, про відмову від каральних заходів стигматизації злочинців, про недопустимість обміну кримінальним досвідом, про зниження віктимності потенційних жертв злочинів.

До недоліків соціологічних направлень можна віднести еклектичність ряду положень, невиділення у системі кримінологічних факторів найбільш значних детермінантів та ін. Але в цілому досягнення представників соціологічного направлення кримінологічних досліджень не підлягають обговорюванню. Їх праці стали досить ваговим внеском у пізнання злочинності, її особливостей, детермінант та заходів попередження.