Тема 5 злочинність за кордоном і сучасна зарубіжна кримінологія у боротьбі з нею

5.1 Класичний та антропологічний напрями кримінологічних теорій

Представники кластичних кримінологічних шкіл (Беккаріа, Бентам, Горвард, Ліст, Фейєрбах та ін.) вже у XVIII-IX сторіччях рішуче відштовхували теологічне розуміння злочинності, як прояв сатанинського, диявольського початку. За їх думкою, злочин – це слідство свідомої поведінки людини, яка, маючи повну свободу волі, робить вибір варіанта своїх дій. Сам же цей вибір зазначений саме тим, наскільки людина засвоїла моральні правила життя.

Велика кількість ідей «класиків» зберігають конкретне визначення й у сучасному суспільстві. Так, вже витримали випроби часом положення Беккаріа про необхідність сорозмірності між злочинами і покараннями; перевагу попередження злочину по зрівнянням з покаранням та ін.

В той же час представники класичних теорій при переоцінюванні можливостей кримінального покарання недостатньо уваги приділяли особистості злочинця, а також об’єктивним соціальним факторам, які детермінують злочинність. Увага приділялася лише до заходів виховання та просвіщення у якості попередників вчинення злочинів.

Вагомі недоробки класичної школи дали поштовх до розвитку антропологічного направлення кримінологічної теорії, одним з перших представником якої виступав італьянський тюремний лікар-психіатр Чезаре Ломброзо. Проведені ним дослідження особистості та організму людини, які скоїли злочини, привели до утворення так званої теорії природженого злочинця. Основні ідеї цього зводилися до: злочинцем, як особовим типом, не стають, а народжуються; причина злочинності закладена не у суспільстві, а в самому злочинці; для природженого злочинця характерні особливі фізіологічні, психологічні та навіть анатомічні властивості. Останні при цьому розрізнюються в залежності від злочинної направленості особистості на здійснення вбивств, зґвалтувань, посягань на власність. Схожі погляди приводили до висновків про необхідність позасудових процедур виявлення та ізоляції природжених злочинців.

Не звертаючи увагу на наукову неточність викладених положень, багаторазові підтверджуючі дослідження, навряд чи необхідно оцінювати їх тільки негативно. Ломброзо та його послідовники вперше приділили особову увагу особистості злочинця, розробці антропологічного методу його ідентифікації. До того ж, й сама теорія природженого злочинця поступово трансформувалася у біосоціальну, що можливо побачити у працях послідовників Ч. Ломброзо.

Досить широке розповсюдження отримала теорія клінічної кримінології (небезпечного стану особистості), яка пояснює злочинність внутрішньо характерній окремим індивідам склонністю до злочинів. Вони, на думку французького вченого Пінателя, визначаються за допомогою спеціальних тестів, а також аналізу професії, способу життя, поведінки особи. Корекція поведінки потенційних або реальних злочинців може, як гадали представники вказаної школи, може відбуватися за допомогою електрошоку, хірургії, стерилізації, кастрації, введення медикаментів.

Представники теорії конституційного нахилу до злочинів (Кречмер, Шелдон, подружжя Глюк, ін.) пов’язували скоєння злочинів із роботою залоз внутрішньої секреції, що впливають не лише на зовнішність (фізичну конституцію), а й на психіку людини. У якості заходів боротьби із злочинністю вони запропоновували разом із застосуванням хімічних препаратів, розміщення потенційних злочинців у спеціальні табори для прищеплювання ним вмінь і навичок суспільно корисної поведінки.

Близькими до ідей Ломброзо стали і концепції розумової відсталості злочинців (Годдард), їх наслідної схильності (Кінберг, Лонге). В основу цих концепцій лягали дослідження поведінки деяких поколінь близьких родичів; тотожних і нетотожних близнюків; вплив на поведінку зайвих чоловічих хромосом. Однак ці положення не враховували соціальні фактори злочинності, тому не витримують критикування наступними науковими дослідниками з галузей соціології, психології, кримінології.

До того ж, навряд чи є вірним абсолютне ігнорування біологічних, біосоціальних концепцій злочинності. Багато з них дають цікавий матеріал для сучасних кримінологів, коли розглядається людина як єдність біологічного та соціального, формування особистості злочинця – як результат впливу соціальних факторів (причин поведінки) на біологічну структуру, яка виступає лише визначною передумовою (умовами) наступної поведінки.