Глава 18 Визначення та обчислення строків

Стаття 251. Поняття строку та терміну

1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов 'яза на дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

1. Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиня­ються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі.

Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціаль­ного часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та орга­нізацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття «строк», «термін», «давність», «своє­часно», «негайно» та інші, які відображають часові зв'язки, часто вклю­чаються до змісту правових норм. У ЦК УРСР 1963 р. не було визначення по­няття «строк» , крім позовної давності, хоча в окремих статтях цього акта йшло­ся про строки в конкретних правовідносинах. Щодо порядку обчислення строку позовної давності та інших строків ст. 85 ЦК 1963 p. відсилала до статей 86 і 87 ЦПК УРСР, які стосувалися обчислення процесуальних строків. У новому ЦК України, крім норм, що регулюють дію позовної давності, поміщені загальні по­ложення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права.

Строки зазвичай розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі плин часу. Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та

423

обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення та особли­во захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені за­коном, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позов­ної давності), або тому, що сторони не використали наданої їм можливості виз­начити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не вик­ликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу.

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права стро­ки несуть на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існу­ють уже об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впли­вають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон перед­бачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або відповідач (п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК); вчинення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 264 ЦК) тощо. Суд за наявності поважних причин прогаяння строку позовної дав­ності може відновити цей строк і захистити порушене право (ч. 5 ст. 267 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукуп­ності з подіями чи діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійно­го місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) власти­вий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'яз­ку з діями і подіями. Наприклад, пропущення строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного права.

2. В українській правничій термінології поряд з поняттям «строк», що відоб­ражає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається

424

поняття «термін», з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому новий ЦК ок­ремо визначає поняття «строк» і «термін». Відповідно до ст. 251 ЦК строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок стро­ку або його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

3. Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними крите­ріями:

За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора та 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який на­стає за роком смерті автора); б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника з пред'явлення вантажів до перевезення протягом календарного місяця); в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року); г) рішенням суду (наприклад, за рішенням суду дається відстро­чення виселення наймача з жилої площі на три місяці).

За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин строки поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за угодою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності), та диспозитивні, що визнача­ються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відносинах).

За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.

У літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (ви­значені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві тощо).

У ряді статей ЦК законодавець оперує поняттям «розумний строк». Так, згідно з ч. 1 ст. 688 покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного зако­нодавства, а якщо такий строк не встановлений, — в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлено відповідно до характеру і призначення то­вару.

Поняття «розумний строк», очевидно, означає необхідність врахувати усі конкретні обставини, в яких діють учасники правових відносин.

В юридичній літературі правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охоронювальні. В регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це

425

строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронювальних — вони є строками захисту цивільних прав. Це, зокрема, строки: 1) гарантійні; 2) опе­ративного захисту; 3) претензійні; 4) позовна давність; 5) процесуальні.

Стаття 252. Визначення строку та терміну

1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатись вказівкою на кален­ дарну дату або подію, що має неминуче настати.

2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

1. Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має визначення строків (термінів) за способами їх встановлення. Строк визначається закінчен­ням періоду часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями, година­ми. Термін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочином (уго­дою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора. Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути використаний самостійно або водночас з іншими.

2. Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позначенні термінів календарними датами. Останні можуть бути конкретизо­вані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати. На­приклад, у договорах на виконання обчислювальних робіт строки подання за­мовником виконавцеві вихідних документів визначаються не тільки календар­ними датами, а й годинами.

Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на прак­тиці є встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижня­ми, днями й годинами. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду мо­жуть приурочуватися до певної календарної дати або до події, яка обов'язково має настати. Наприклад, сторони обумовили, що договір підряду діє з 1 січня по 31 грудня такого-то року.

3. Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За часову категорію може бути взято подію, настання якої є немину­чим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних право-чинів (можливість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'язок щодо поповнення неподаних перевізних засобів на внутрішньому водному (річково­му) транспорті обмежений рамками навігаційного періоду. І хоча відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюються за розпоря­дженнями (наказами) органів управління відповідним транспортом, настання і закінчення навігаційного періоду до певної дати передбачити наперед немож­ливо, оскільки це залежить від погодних умов у даному періоді.

4. Нарешті, термін виконання зобов'язання може бути визначений момен­том витребування кредитора. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК боржник має викона-

426

ти зобов'язання у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного за­конодавства. У законі чи договорі можуть бути передбачені й інші строки і поря­док виконання зобов'язання за витребуванням кредитора. Так, у договорі мож­на передбачити поставку продукції на вимогу покупця. У цьому разі поставка здійснюється на основі замовлень, поданих покупцем з виникненням його по­треб у товарах, а в договорі зазначаються порядок і строки подання і виконання таких замовлень.

Стаття 253. Початок строку

/. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок.

Оскільки строки визначаються роками, місяцями, тижнями тощо, то вони мають свій початок, який пов'язується або з конкретною календарною датою, або з подією, яка неминуче має настати. Але календарна дата чи день настання події в обчисленні тривалості строку не враховується. Строк починається або з наступного дня після календарної дати, або з наступного дня після настання події. Так, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК). Але коли особі стало відомо про порушення її права, наприклад 15 червня, то позовна давність почне свій перебіг з 16 червня, оскільки згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК порядок обчислення позовної давності визначається за загальни­ми правилами обчислення строків, передбаченими статтями 253—255 ЦК.

Стаття 254. Закінчення строку

/. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число остан­нього року строку.

2. До строку, що визначений півроком або кварталами року, застосовують­ся правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ве­деться з початку року.

3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п ятнадцяти дням. Якщо закін­чення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

1. Як початок, так і закінчення строків, обчислюваних роками, місяця­ми, днями тощо, приурочується до конкретної календарної дати. Строк, обчис-

427

люваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього стро­ку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Наприклад, якщо право на позов виникло 15 червня 2001 р., то загаль­ний 3-річний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 2001 р. і закін­чується 15 червня 2004 p., тобто рівно через три роки. Якщо кінець строку, об­числюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця. Так, наприклад, коли місячний строк почався 31 березня, то він закінчується 30 квітня, оскільки у квітні 31 числа немає.

2. Строки, які визначені півроком або кварталами року, обчислюються за правилами, що стосуються місячних строків, при цьому піврічний строк дорів­нює шести місяцям, а квартал — трьом місяцям. Відлік кварталів ведеться з по­чатку року. Так, якщо квартальний строк почався 15 квітня 2003 р., то він закін­чується рівно через три місяця, тобто 15 липня 2003 р.

3. Якщо строк визначено у півмісяця, то він розглядається як строк, що об­числюється днями, і вважається за тривалістю як такий, що дорівнює п'ятнад­цяти дням, незалежно від того, чи кількість днів у відповідному календарному місяці ділиться рівно на п'ятнадцять днів (наприклад, у лютому). Тому півмісяч­ний строк спливає на 15 день з його початку.

Такі ж правила діють і щодо строків, які обчислюються тижнями (тиждень дорівнює 7 дням). Тижневий строк спливає у відповідний день останнього тиж­ня строку. Наприклад, тижневий строк, який бере відлік з понеділка одного тиж­ня, закінчиться у понеділок наступного тижня.

4. Відповідно до ст. 73 Кодексу законів про працю України неробочими дня­ ми є вихідні дні: субота і неділя при п'ятиденному, неділя — при шестиденному робочому тижні, в тому числі перенесені Кабінетом Міністрів України вихідні дні, а також святкові дні: 1 і 2 січня, 7 січня, 8 березня, 1 та 2 травня, 9 травня, 28 червня, 24 серпня. Якщо святковий день припадає на вихідний, то цей вихідний переноситься на перший за ним робочий день. Тому коли останній день строку припадає на неділю або на інший неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий за ним робочий день. Ці ж правила поширюються і на такі випадки, коли вихідними днями офіційно (розпорядженням місцевих органів влади чи адміністрації установи) визначаються робочі дні. Тоді подання заяви або вчинення дії щодо такої установи у найближчий за вихідним день вва­ жається вчиненими своєчасно.

Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку /. Якщо строк установлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до за­кінчення останнього дня строку. Уразі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припи­няються відповідні операції.

2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

У цій статті визначено порядок вчинення дій, що мають юридичне значення, в останній день строку. Якщо, наприклад, боржник має повернути борг не пізніше

428

ніж 20 квітня, то він може вчинити цю дію до закінчення 24 годин цієї дати. Момент закінчення 24 годин визначається за місцем вчинення дії, тобто за місце­вим часом. У разі коли певну юридичну дію слід вчинити в установі в останній день строку, вона має бути вчинена до моменту закінчення часу виконання відпо­відних операцій в цій установі (наприклад, в ощадному банку встановлено годи­ни приймання від громадян платежів за комунальні послуги з 10 до 20 години). Строк передачі письмових заяв та повідомлень не вважається пропущеним, якщо вони подані до установи зв'язку (поштою, факсом тощо) до закінчення 24-х го­дин останнього дня строку.