Запитання №12

В чому суть основних положень Статуту вищого управління Україною прийнятого Центральною Радою та Інструкції для Генерального Секретаріату Тимчасового Уряду? Як вони вплинули на політичну ситуацію в Україні ?

29 липня 1917 р. Ц.Р. прийняла "Статут вищого управління Україною", яку деякі історики (зокрема Т. Гунчак) називають "Конституцією автономного устрою України"

Згідно цього документу (він містив 21 пункт):

1. Генеральний Секретаріат оголошувався найвищим крайовим органом влади на Україні;

2. Генеральний Секретаріат формується Центральною Радою і" відповідає перед нею. а Тимчасовий Уряд лише затверджує його;

3. свою владу Генеральний Секретаріат здійснює через всі урядові органи в Україні, а вони всі підлягають владі Генерального Секретаріату;

4. всі урядові посади в Україні, якщо вони не виборні заміщуються Генеральним Секретаріатом;

5. при Тимчасовому Уряді має бути статс-секретар для справ України, якого призначає Тимчасовий Уряд по згоді з Центральною Радою:

6. всі закони Тимчасового Уряду мають силу на Україні з дня проголошення їх у "Краевому Урядовому Віснику": на українській мові тощо.

Проте Тимчасовий Уряд не затвердив цього документу, а сам 17 серпня видав "Тимчасову Інструкцію для Генерального Секретаріату" яка була прямим запереченням Статуту і суттєво обмежу вала права України :

1. Генеральний Секретаріат мав стати місцевим органом Тимчасового Уряду тобто звичайним адміністративним апаратом, який мало чим відрізнявся від губернського комісаріату. Про ознаки Генерального Секретаріату, як вищого виконавчого органу автономної України не було жодного слова, він ставав проміжною інстанцією між Петроградом та місцевими органами управління та й то не у всіх випадках;

2. Центральна Рада позбавлялась законодавчих прав;

3. всі урядові посади затверджував не Генеральний Секретаріат (він тільки рекомендував кандидатури), а Тимчасовий Уряд;

4. до складу Генерального Секретаріату мали входити не 14, а лише 9 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками національних меншин. Генеральний Секретаріат втрачав секретарства військових, продовольчих, судових справ, шляхів сполучення, пошт і телеграфів;

5. відкидались майже всі демократичні положення Статуту, але найбільшим утиском України було зменшення території поширення компетенції Генерального Секретаріату з 9-ти губерній до 5-ти (поза її межами, тобто підпорядкованою безпосередньо Петрограду, опинилась велика частина українських земель: Харківська, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії);

6. навіть не згадувалось про автономію України і про те, що це питання розглядатимуть Всеросійські Установчі Збори тощо .

Висновок:

Хоча "Інструкцію" В. Винниченко назвав "миршавим клаптиком паперу" і Ц.Р. судячи з власної резолюції не збиралася її виконувати, а лише прийняла до відома, видання "Інструкції" Тимчасовим Урядом виявилося "цинічним, безсоромним зламанням досягнутих домовленостей, відвертим бажанням видерти з рук українства всі його революційні здобутки " (В. Винниченко). Вона відкидала внормування відносин між Україною та Росією в правому полі і відкривала простір для сваволі Тимчасового Уряду. Досить чітку оцінку його політиці дала київська "Робітнича газета" в статті "Дрібне шахрайство у великій справі", "Коли правительство мусило сплатити свого векселя, з'ясувалось, що Тимчасовий Уряд — не є правительство, гідне великої держави, а є дрібний шахрай, який своїм шахрайством, хоче залагодити великі політичні проблеми". Таким чином між Центральною Радою та Тимчасовим урядом загострились суперечності, назрівав конфлікт. Склалася специфічна ситуація, коли Центральна Рада не мала реальної сили, щоб категорично відкинути, денонсувати інструкцію, а Тимчасовий Уряд не мав змоги реалізувати її на практиці .