Запитання № 2

Що можна сказати про соціально-економічний розвиток українських земель

в складі Російської імперії на поч. XX ст.?

Скасування кріпацтва (1861 р.) та низка буржуазних реформ 60-70pp. XIX ст. були спробами царизму пристосувати частково реформовану феодальну систему до назрілих потреб часу. Оскільки реформи проводитися згори, то базові елементи феодального суспільства значною мірою зберігали свої позиції.

Залишались:

1. Самодержавство.

2. Поміщицьке землеволодіння.

3. Селянська община.

Непослідовність і незавершеність реформ 60-70 рp. суттєво стримували соціально-економічний розвиток Російської імперії, а відповідно і українських земель в її складі. Проте ці реформи вже були незворотними і давали певний простір запізнілим соціально-економічним перетворенням.

Аграрна реформа (1861 р.) звільнила селян від особистої залежності, а також виштовхувала їх заради сплати викупних платежів за землю на ринок робочої сили (цьому сприяв також земельний голод) тощо.

Значні зміни сталися у сфері землеволодіння та землекористування. Перетворення землі на товар стимулювала активний продаж поміщицької землі. Значно зросла оренда землі, причому з переходом до грошової форми замість відробіткової. Зросли посівні площі, а також відбулися значні зміни в структурі посівів: різко збільшилась питома вага посівів пшениці та ячменю, технічних культур (цукрового буряк)', картоплі, тютюну тощо).

Таким чином, Україна перетворилася на потужний центр виробництва с/г продукції всієї Російської імперії. Так частка України в експорті пшениці Рос. імперії становила 90%, а збір пшениці становив 20% світового врожаю тощо.

В кінці XIX ст. В Україні завершився промисловий переворот суть якого полягала в переході від мануфактурного виробництва до фабричного, від дрібного - до широкомасштабного, від ручної праці - до машинної. Поряд з економічними кількісними змінами відбулися і значні якісні зміни.

4. занепадають провідні галузі дореформеного періоду - ґуральництво, виробництво сукна т. б. мануфактурне, часто сільське виробництво;

5. бурхливо розвиваються підприємства важкої індустрії - вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна та ін.;

6. значне збільшення залізничної транспортної мережі (на Україну припадало 20% всіх залізниць Російської імперії) тощо.

Економічний розвиток українських земель на поч. XX ст. відбувався в руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас він мав свої особливості, що зумовлювалось:

1. вигідним географічним розташуванням;

2. природні ми багатствами;

3. дешевою кваліфікованою робочою силою тощо.

Особливостями економічного розвитку українських земель поч. XX ст. були:

1. перетворення Донбасу та Подніпров'я на основну паливно - металургійну базу Російської імперії [70% видобутку кам'яного вугілля імперії тощо];

2. більш швидкі порівняно із загальноімперськими темпи розвитку індустрії;

3. високий рівень концентрації виробництва:

4. значна доля іноземного капіталу [наприклад в гірничій промисловості 80- 90%];

5. структурна та територіальна диспропорційність [гіпертрофоване нарощення виробництва засобів виробництва, за рахунок зниження виробництва предметів споживання; промисловий потенціал в основному зосереджено в Донбасі, Подніпров'ї і разом з тим слабо розвивались Правобережна. Північна Україна тощо];

6. економіка українських земель розвивалась не як самодостатня, а як органічна частина економічного простору Російської імперії [штучно гальмувались галузі, які конкурували з аналогічним виробництвом рос. областей; мережа залізниць будувалась в основному на догоду воєнним та економічним інтересам імперії без особливого врахування інтересів України; побудова підприємств незавершеного виробничого циклу тощо].

Висновок: Отже, економічний розвиток український земель відбувався суперечливо і неоднозначно. Але кількісні та якісні зрушення суттєво змінили місце та роль української економіки в складі Російської імперії.