3. Критичний стан склався і в таких сферах культури як театр, кіно, навчальна , наукова і художня література, періодичні видання.

Більш як половина українських театрів ставила вистави російською мовою. Одеська кіностудія з 60-ти відзнятих фільмів українською мовою випускала лише 3. Репертуар кінотеатрів на 99% був російськомовним. Якщо в 1970 р. в республіці видавалось українською мовою книг і брошур 38%, то в 1988 році лише 21%. Число українських газет за цей же час скоротилось з 80,9% до 70,3%.

4. Активно застосовувалась асиміляція, змішування народів у "єдиний совестський народ", переселення українців у східні райони республіки і у віддалені регіони радянської імперії.

Число українців серед жителів республіки постійно зменшувалось, а частка росіян зростала. Якщо в 1959 році мову своєї національності вважали рідною 93,5% українців, то в 1989 - 87,7%, кількість українців з 1970 р. по 1989 р. зросла на 6%, а росіян на 24%. Симптоматично, що за 1979 - 1989 рр. частка українців серед жителів республіки зменшилась на 0,9% при збільшенні питомої ваги росіян з 21,1% до 22,1%.

Такі приклади можна продовжити. Національно свідомі українці протесту вали проти російської мовно-культурної асиміляції, експансії. Ще в 1965 році Іван Дзюба надіслав керівникам УРСР П.Шелесту та В.Щербицькому листа і свою книгу "Інтернаціоналізм чи русифікація?" з переконливим, теоретично і документально обґрунтованим аналізом цілеспрямованої русифікаторської політики Москви. Ці духовні рани не так легко загоїти і сьогоднішній українській державі, отруйні плоди русифікації відчутні донині.

Запитання № 47

Назвіть і охарактеризуйте основні тенденції розвитку радянської системи в другій половині 60-х - поч. 80-х років.

Узагальнюючи історію радянської влади, можна зробити висновок, що більшовицька система рятувала себе в різні часи ленінською хитрістю, сталінським страхом, хрущовськими романтичними обіцянками. Більшовизм оправдовував себе в екстремальних умовах, коли треба було мобілізувати сили на вирішення надзвичайних завдань (війна, відбудова, тоталітарний соціалізм), але в нормальних, цивілізованих, загальнолюдських умовах він втрачає свою силу і майбутнє.

Наступне десятиріччя (1965 - 1985 рр.) ще раз підтвердило закономірний круг історії більшовизм}»' - спроби реформ, оновлення і їх повний крах.

Які загальні тенденції історії більшовизму і УРСР в другій половині 60-х - поч. 80-х рр.?

1. Це був час ще однієї спроби реформувати тоталітарну систему, не зачіпаючи її основ. У вересні 1965 р. на партійному пленумі було проголошено економічну реформу, яка мала забезпечити модель нового механізму господарювання. Її суть полягала:

• у розширенні самостійності підприємств;

• у розгортанні прямих договірних зв'язків між ними;

• встановленні економічно обгрунтованих цін;

• матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їх праці;

• оцінка діяльності підприємств за такими "капіталістичними" показниками, як "рентабельність і прибуток"'.

Період реформування (1966-1970 рр.) виявився одним з найрезультативніших. Виробництво промислової продукції зросло в Україні на 50%, продуктивність праці у цій галузі - на 28%, національний дохід - на 38%, але після цього темпи економічного зростання почали спадати, досягнувши у 80-х рр. від'ємні значення.

Реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий, які попередні спроби реформування вона закінчилась невдачею, бо була лише тактичним кроком брежнєвського керівництва.

2. Відбувається поступове повернення до неосталінських методів керівництва, зростання диктату центру, партії, ідеології, збільшення бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою, зведення нанівець самостійності суспільних організацій, згортання гласності, свободи слова, злиття функцій партійного і державного апарату, підміна держави та її органів комуністичною партією, яка оголосила себе у Конституції 1977 р. "ядром політичної системи суспільства".

3. Продовжується національно-визвольний, дисидентський рух, мирна боротьба проти тоталітарної імперії, носіями якої найперше була інтелігенція. Дисиденство породжує ідеї альтернативного, нетоталітарного суспільства, воно охоплює всі сфери суспільного і духовного життя: правову, економічну, релігійну, культурну, національну.

Отже, в 70-х рр. відбувається реанімація тоталітарної, командно-адміністра­тив­ної системи.

Які конкретні напрямки і факти її прояву в соціально-економічній сфері?

1. Економіка розвивалась на екстенсивній, затратній основі, зростання обсягів * досягаються за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі, нарощування капіталовкладень, розширення посівних площ, тобто за рахунок великих додаткових, трудових і матеріальних коштів.

Наприклад, в 1966-1985 рр. основні виробничі фонди України зросли у 4 рази, кількість робітників і службовців в 1,5 рази, капіталовкладення - у 2.5 рази, але ріст обсягу промислової продукції знизився з 50% у 1970 році до 19% у 1980 році, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився 13,2% до 0.5%. продуктивність праці зменшилась у 2.2 рази, національний дохід у 2.5 рази, реальні доходи населення - у 2,6 рази.

2. Переважали не якісні, а кількісні показники, домінувала планова соціалістична система, волюнтаристськи встановлені показники, поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. Не вистачало якісного металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних засобів тощо. Водночас вироблялося чимало нікому не потрібних речей лише тому, що вони були включені в план.

Наслідком такої політики стало значне відставання від досягнень світового НТП. Середній вік устаткування на виробництві становив 28 років, тільки 15% радянської техніки було на рівні світової, затрати на науку в 4 рази менш, ніж у СІЛА.

3. Продовжувалась руйнація села. Закупівля продовольства за кордоном стала нормою, з 1980 р. сільське господарство стало збитковим, в той час як виробництво зерна в країнах Заходу з 1950 по 1985 роки зросло втричі. Зате значно зросла чисельність адміністративного апарату. Систематично підвищувались ціни на сільгосптехніку, транспорт, міндобрива, хоча залишались незмінними ціни на сільськогосподарську продукцію. Відбувалось гальмування розвитку особистих підсобних господарств. Ручною працею у рослинництві було зайнято 71% колгоспників. До цього можна додати відсутність на селі достатньої кількості шкіл, дитсадків, клубів, транспорту, доріг, відсталість медичного та побутового обслуговування.

Такий перелік можна продовжити. 70-ті - першу половину 80-х років дещо оптимістично називали періодом застою. Насправді ж це був час неухильного сповзання країни і всіх республік у тяжку економічну кризу, до краху тоталітарної системи.

Запитання № 48