Запитання №36

Українські землі на завершальному етапі Другої Світової війни.

На завершальному етапі радянсько-німецької війни українські землі і народ знову пережили великий подвиг солдата і великі жертви, руїни, спустошення, тактику "спаленої землі" уже з боку німецьких окупантів, які відступаючи, застосовували її.

Початком визволення території України стала Сталінградська битва, внаслідок якої розпочато контрнаступ і 18 грудня 1942 року визволено перший український населений пункт - с.Півнівку Міловського району Ворошиловградської (нині Луганської) області.

До лютого 1943 року визволено значну частину Донбасу, Харківщини (16 березня 1943 р. Харків знову було захоплено фашистами). Розвиваючи успіх після перемоги на Курській дузі, війська Південно-Західного фронту на початку вересня 1943 р. визволили Донецьк і вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська. Війська Південного фронту визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя. Війська Воронежського фронту визволили Суми і вийшли до Дніпра в районі Переяслав-Хмельницького.

На світанку 6 листопада 1943 року визволено Київ, хоча ціною величезних втрат, тільки в районі Букрина загинуло 40 тис. воїнів.

У січні 1944 року розпочалося визволення Правобережної України та Криму: 5 лютого - Луцьк і Рівне, 20 березня - Вінниця, 25 березня - Проскурів (Хмельницький), ЗО березня - Чернівці, 15 квітня - Тернопіль, 10 квітня - Одесу, травень - Крим, 27 липня - Львів і Станіславів (Івано-Франківськ). На початку жовтня 1944 року завершилось повне визволення території України від фашистських окупантів, 28 жовтня війська 4-го Українського фронту вибили ворога із останнього населеного пункту Закарпаття.

Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки героїзму, мужності і подвигу всіх борців з окупантами рідної землі.

У зв'язку з цим, ще одна болюча проблема. Істина незаперечна - головною причиною перемоги над фашизмом було бажання врятувати і очистити рідну землю від фашистського окупанта, тому незважаючи на історичну правомірність називати події 1941-1945 рр. - радянсько-німецькою війною, все ж таки дія солдата це була війна Велика Вітчизняна. Бо хіба за Сталіна, за ефемерну "Родину" воювали українці, білоруси, росіяни, грузини і т.д. вони воювали найперше за свій Край, свою Батьківщину, свою Вітчизну, за свою родину, сім'ю, матерів і дітей.

Очевидно, що при такому підході, такому розумінні не варто відмовлятися від усталеної назви - Велика Вітчизняна війна.

Запитання № 37

Дивізія "Галичина" - хто вона?

На завершальному етапі війни відбулася ще одна трагічна і неоднозначна подія в історії українства - створення дивізії СС "Галичина '.

Зазнавши поразки під Сталінградом, керівництво вермахту врешті одобрило проект створення українського збройного формування, але тільки з населення Галичини. Цей проект одразу був підданий жорсткій критиці з боку ОУН - Бандери, бо він вносив розкол в національний рух опору, перетворював галицьку - молодь у гарматне м'ясо, значно обмежу вав національні і військові інтереси українства, протиставляв "галичан"' і "українців-наддніпрянців", давав підставу радянській пропаганді говорити про співпрацю українського націоналізму з німцями.

Але в ситуації, коли нависла загроза повернення радянського тоталітаризму, коли появилася знову наївна надія на допомогу і розуміння української справи з боку німців, коли, як зауважив митрополит А.Шептицький, "немає майже такої ціни, яку не треба б дати за створення української армії", лідери Українського Центрального Комітету пішли на цей крок.

В квітні 1943 року почалось формування дивізії, яка нараховувала 16-18тис.осіб і дістала назву - 14 Галицька добровольча дивізія СС, невдовзі її було відправлено на фронт. У липні 1944 року під Бродами дивізія оточена радянськими військами і розгромлена, втративши 7 тис. воїнів. До кінця війни вона так і не стала омріяним зародком української національної армії, хоча на початку 1945 р. командуючий дивізією генерал П.Шандрук самовільно змінив її назву на "Першу українську дивізію", вона брала участь у боях в Австрії й здалась в полон союзникам.

Участь в організації дивізії СС "Галичина" 1943 р. не може бути розцінена інакше, як військове співробітництво з німецькою владою, і відображає політичну обмеженість галицького націоналістичного консерватизму, та кожна капля крові, пролита бійцем за свою землю і на своїй землі рано чи пізно дає сходи, вона має свою найдорожчу ціну - довгоочікувану свободу і незалежність держави.

Запитання № 38

Назвіть територіальні, геополітичні зміни, що відбулися

на українських землях в післявоєнний період.

В XX ст. українська земля та її народ винесли на собі страшний тягар двох світових війн. Україна стала буфером і полем бою між двома імперіями, які прагнули до світового панування.

В роки другої світової війни українці знову мали надію визволитись від тоталітаризму і чужинців, добитися незалежності, але й наступні післявоєнні роки стали часом відновлення сталінізму і дальшого утвердження тоталітарної системи.

Найсуттєвішими територіальними та геополітичними змінами, що відбулися в післявоєнний період було завершення процесу об'єднання українських земель та формування сучасної території України, активізація зовнішньополітичної діяльності УРСР.

Серед повоєнних адміністративно-територіальних змін можна назвати:

По-перше - врегулювання територіального питання з Польщею. У вересні 1944 року за угодою між Польщею і УРСР споконвічні українські землі, 17 повітів Підляшшя, Холмщини. Посяння і Лемківщини. де проживало майже 800 тисяч українців, передавалися Польщі.

16 серпня 1945 року між СРСР і Польською Республікою укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону, який закріплював кордон в основному по "лінії Керзона'", хоча і тут Москва тиша на поступки прорадянській політиці польського уряду - на окремих ділянках відхилення на схід (в користь Польщі) було до 30 км.

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 році, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, майже однаковими за площею.

По-друге - приєднання Закарпаття до УРСР.

В листопаді 1944 року І з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України в Мукачево ухвалив маніфест про воз'єднання Закарпатської України з УРСР, а в червні 1945 року договір між Чехословаччиною та СРСР юридично закріпив це рішення.

По-третє - остаточно крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 року під час підписання радянсько-румунського договору, в якому Румунія визнала права УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично визнані кордони, встановлені в червні 1940 року.

Отже, західні кордони УРСР і СРСР в післявоєнні роки визначалися не по волі народів і історичній справедливості, а по волі диктаторів і прорадянських режимів, хоча в основному цей процес мав позитивні наслідки, бо:

по-перше - відбулося остаточне визнання кордонів республіки, які зафіксовані Актом про державну незалежність України в 1991 році;

по-друге - відбулося збільшення території УРСР (з 470 тис.км² до 601 тис. км²) та її демографічного потенціалу на 8 млн. чоловік;

по-третє - відбулося об'єднання земель у складі однієї держави (УРСР), завершилося формування сучасної території (останнім актом цього процесу стало включення у 1954 році Кримської області до складу УРСР.