Запитання № 34

Дайте оцінку боротьбі проти фашизму на українських землях в 1941-1944 рр.

Питання боротьби з фашистським окупаційним режимом на українських землях залишається предметом гострих дискусій на сторінках історичної літератури, у виступах людей різної політичної орієнтації.

Архівні документи, історичні факти, об'єктивні наукові дослідження переконливо засвідчують, що в русі опору проти фашизму на українських землях було дві течії:

• радянський партизанський та підпільний рух;

• національно-патріотичні сили, в основі яких була політична організація ОУН і військова - УПА.

Основна різниця між ними в роки боротьби проти німецьких окупантів - проблема державності України.

Радянські партизани і підпільники виступали за Радянську Україну в складі СРСР.

Патріоти - націоналісти - за створення незалежної, самостійної Української держави.

Якщо порівняти масштаби цих рухів, то звичайно, треба врахувати, що перших підтримувала Москва і влада в тилу "за лінією фронту", другі - орієнтувалися на власні сили, допомогу місцевого населення, вони ніде не мали своїх власних державних структур і підтримки поза лінією фронту.

Віддамо тут належне радянським партизанам, які підтримували на окупованій території віру людей в кінцеву перемогу над ворогом, завдавали певних втрат противнику, здобували інформацію для фронту.

Проте, в історії радянського партизанського руху існує ряд проблем і суперечностей:

По-перше: Стримуючими факторами розвитку партизанського рух}' (особливо в початковий період війни) стали:

• наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кадрів та вироблення засобів для ведення "малої війни", ліквідації документації та партизанських схованок і баз;

• дефіцит підготовлених партизанських кадрів, до кінця 1941 року так звану підготовку до "малої війни" пройшли лише 15% усіх тих, хто залишився на окупованій території;

• відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами;

• жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму.

По-друге: Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов кілька етапів, які мали свої особливості:

1-ий - зародження і становлення - тривав з початку війни до кінця 1942 року. Його змістом було збирання сил, визначення організаційних форм, ефективних методів боротьби у ворожому тилу. В складних умовах, наприкінці 1941 р. утворюються партизанські загони О.Федорова на Чернігівщині, С.Ковпака на Сумщині, кілька десятків невеликих загонів в прифронтовій смузі Харківщини і Донбасу.

На початку 1942 року утворено Український штаб партизанського руху. Улітку 1942 р. окремі партизанські загони злилися у партизанські частини, згодом навіть з'єднання чисельністю до 3-5 тис.чол. під командуванням С.Ковпака, О.Федорова, О.Сабурова, М.Наумова, М.Шукаєва.

2-ий етап - стабілізація - триває до середини 1943 р. Партизанські з'єднання відбивають каральні акції фашистів і тримають під контролем цілі райони, здійснюють рейдові операції, хоча основною метою рейду на захід була боротьба з "націоналістичними формуваннями УПА". Ігноруючи накази центру, деякі партизанські командири вступали в контакти з командуванням частин УПА. Комісар з'єднання Ковпака генерал С.Руднєв говорив, що з УПА "можна жити окремо, але ворога треби бити спільно" На відміну від Руднєва більшість командирів (Ковпак, Сабуров, Наумов, Вершигора та ін.), які діяли під контролем НКВС, беззаперечно виконували накази Москви.

3-ій етап - участь в активних наступальних діях, який триває до повного

розгрому фашистів. Для цього періоду характерні численні рейди в тил противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій, вони намагалися силою захопити українські повстанські райони, внести розкол в ряди УПА, залучити до боротьби з повстанцями поляків, але всі ці спроби наштовхувалися на збройний опір УПА. Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося близько 180 тис. чоловік, 30% із них загинули.

По-третє: Всі учасники боротьби з фашизмом ризикували своїм життям і заслуговують пам'яті нащадків. Проте сьогодні незаперечними є факти неефективності і недоцільності дій ряду радянських диверсійних і партизанських груп, їх дії часто приводили до великих втрат мирного населення, вони мали пропагандистський політичний характер, та й по чисельності не відповідали придуманим після війни цифрам, які декілька разів змінювались за вказівкою партійних лідерів. Отже, в роки фашистської окупації український народ не скорився жорстокому ворогові, боротьба проти нього продовжувалась всіма формами і засобами, всіма силами, які захищали свою землю, хоча були між ними суперечності, проблеми, помилки і непорозуміння, породжені тоталітарною системою.