Запитання № 21

Чому зазнала поразки українська революція 1917-1920рр?

Наукові дискусії про причини поразки української революції розпочалися зразу ж після самої поразки. Тут зіткнулися два діаметрально протилежні підходи, які в спрощеному вигляді зводилися до питання - хто винен: народ чи політичні лідери(еліта)? Одна група, представлена українськими соціалістами різних спрямувань вбачала головну причину поразки у низькій національній і політичній свідомості народних мас. Друга - консервативна група перекладала всю вину на українську революційну еліту. Звичайно було багато інших думок проміжкового, компромісного характеру. Синтезуючи основні погляди, можна виділити головні причини поразки української революції 1917-1920 рр.:

1. слабка соціальна база українського національного руху, як результат неповної соціальної структури української нації (відсутність середнього класу, промислової буржуазії, міського елементу тощо);

2. з усіх соціальних верств найбільш національно свідомими була інтелігенція, але вона складала лише 2-3 % усього населення;

3. міста не були осередками українства, оскільки були зрусифіковані і являлися базою впливу більшовиків;

4. український рух під час революції опирався на дві найсміливіші і непостійні у політичному відношенні соціальні групи солдат і селян, які були ще не досить політично зрілими, ще не осягнули ідею національної незалежності в повному обсязі і легко піддавались демагогічним гаслам більшовиків, що стосувалися соціальних проблем і були їм зрозумілими;

5. лідери української революції не змогли розв'язати дилему, які проблеми потребують першочергового розв'язання: соціальні (земля. 8-годинний робочий день і т.п.) чи національне визволення, чим і скористалися більшовики;

6. нерішучість у питанні про національну незалежність, панування ідей федералізм} та автономізму також стримувала наступальний темп української революції;

7. відсутність дієвого адміністративного апарату на місцях, брак відповідно підготовлених кадрів;

8. українські лідери дуже мало уваги надавали будівництву власних державних структур, очікуючи, що до влади в Росії прийдуть помірковані, демократичні і федералістські налаштовані сили;

9. не повне усвідомлення нагальної потреби створення боєздатної національної армії (особливо це стосується Центральної Ради);

10. соціальний максималізм лідерів українського руху (особливо Директорії) відштовхнули від революції велику частину потенційних спільників, які з пересторогою ставилися до соціалістичних експериментів;

11. на жаль в Україні була відсутня сильна центристська сила, котра б об'єднала політичні сили в боротьбі за національну незалежність (так Центральна Рада і Дерикторія опиралися на ліві сили, гетьман П. Скоропадський лише на праві);

12. відсутність ясних, не дуже складних для сприйняття, привабливих і простих гасел та розбудованого належного пропагандистського апарату і взагалі недооцінка значення пропаганди і роз'яснення цілей української революції серед народу;

13. українські лідери були перейняті не духом прагматизму та реалізму, а знаходилися в полоні революційної романтики і соціального утопізму;

14. відсутність єдності серед лідерів національного руху (досить згадати антагонізм між керівниками Директорії С. Петлюрою та В. Винниченком). Хоча роль особистостей в поразці української революції не варто переоцінювати. Можна погодитись з думкою В.Винниченка про те, що "коли б (весною 1918р.) ожив Олександр Македонський чи Наполеон і захотів допомогти Центральній Раді та Генеральному Секретаріатові, то й то не помогло б";

15. державне будівництво, спроба самоутвердження України відбувалося не в стабільній, мирній обстановці, а в умовах нескінченних воєн (досить лише сказати, що лише у Києві влада переходила з рук в руки 14 разів!);

16. Україна перебувала в оточенні ворожих сил, не маючи на міжнародній арені жодного союзника, котрий би підтримав її національні змагання:

17. трагізм ситуації полягав і в тому, що Антанта відмовилася поширити принцип права націй на самовизначення (відомі 14 пунктів американського президента В.Вільсона) на українців. Проголосивши свою самостійність від Росії й уклавши сепаратний мир з Німеччиною та іншими державами Четверного союзу, Україна автоматично потрапила у табір ворогів переможної Антанти тощо.

Висновки;

Отже поразку української революції 1917-1920рр. спричинила ціла низка причин, як внутрішнього так і зовнішнього порядку. Але говорячи про причини поразки, слід погодитись з досить слушною думкою українського історика з діаспори І.Лисяка-Рудницького, що "було б помилкою говорити про абсолютну поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішню переродила суспільство України ..." і ще " ...не має сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжувачі цієї самої боротьби на новому історичному етапі"'.