Запитання № 19

Дайте характеристику процесу відновлення УНР та правлінню Директорії.

В травні 1918р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові П. Скоропадському Український національно-державний союз (з серпня - Український національний союз; з вересня очолив Винниченко). 13 листопада на таємному засіданні УНС було вирішено підготувати збройний виступ проти П. Скоропадського і для керівництва Повстанням було утворено тимчасовий орган - Директорію [названа за аналогією з Вел. Французькою буржуазною революцією, в ході якої у 1795р. , після повалення якубінської диктатури було утворено Директорію в кількості 5 чоловік] До Директорії увійшло 5 чоловік:

В.Винниченко, соціал-демократ, голова;

С.Петлюра, соціал-демократ;

Ф.Швець, соціаліст-революціонер:

П. Андрієвський, соціаліст-самостійник;

А.Макаренко, безпартійний.

Головним центром зосередження антигетьманських сил стало м. Біла Церква. Найбільший бій відбувся під Мотовилівкою 18 листопада 1918р., де війська гетьмана зазнали нищівної поразки і питання про владу було практично вирішено. 14 грудня 1918р. гетьман П. Скоропадський зрікається влади і вона повністю переходить в руки Директорії, котра 19 грудня аташтовує тріумфальний парад переможців на Садіївській площі у Києві.

Таким чином після перемоги антигетьманського повстання Директорія формально повинна була скласти свої повноваження. Однак відновивши УНР вона не відновила Центральну Раду, оскільки та втратила свою популярність у масах. 26 грудня 1918р. Директорія проголосила дуже важливий документ, яку деякі дослідники називають «Тимчасовою Конституцією України».

В «Декларації»:

1. вперше після свого утворення чітко заявила про основні програмні цілі та чинники їх реалізації;

2. зроблена спроба самоідентифікації - Директорія оголосила себе «верховною владою революційного часу», правда (функції і повноваження не було чітко окреслено) зазначивши свою тимчасовість і готовність передати свої права і повноваження трудовому народові самостійної УНР;

3. було офіційно оповіщено про скликання Конгресу Трудового Народу України, який був «революційним представництвом організованих працюючих мас» і розглядався як Тимчасовий передпарламент.

4. проголошено ряд «стандартних» соціально-економічних гасел, зокрема:

а) робітничий контроль;

б) боротьба із спекуляцією;

в) «кращі форми соціальних реформ, яких досягла західно-європейська трудова демократія;

г) «національна злагода і дружнє поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють українську землю» тощо;

5. скасовано всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики: відновлено 8 годинний робочий день, колективні договори, право коаліції і страйків;

6. дрібні селянські землеволодіння лишалися непорушними, а решта земель повинна була перейти у користування безземельних і малоземельних селян;

7. відновлювалась нац. персональна автономія;

8. позбавлялися права голосу класи нетрудові (виникла проблема з тим чи зараховувати до трудових класів представників інтелігенції, зокрема адвокатів, лікарів, журналістів тощо).

За соціалістичними фразами і публіцистичною формою Декларації вгадувалась постать її автора В. Винниченка.

26 грудня 1918р. було утворено перший уряд Директорії, який очолив соціал-демократ, пробільшовицької орієнтації В. Чехівський. В уряді було 6 укра­їнців соціал-демократів, по 4 українці соціал-революціонерів і соціал-самостій­ників, 3 соціал-федералісти, 1 єврейський соціал-демократ і 1 безпартійний.

За інструкцією від 5 січня 1919р відбулися вибори до Конгресу Трудового

Народу України (КТНУ). Було обрано: 593 делегати в тому числі 65 від ЗУНР. Делегати обиралися на основі куріальної системи: від селян - 377, від робітників - 118. від трудової інтелігенції - 33. Слід зазначити, що на відміну від більшовиків, які в Конституції (липень 1918р) закріпили принцип: один голос робітника дорівнює п'яти голосам селян, лідери Директорії вважали всі голоси рівними.

22 січня 1919р. на Садіївській площі було урочисто проголошено Акт Соборності України (злуки УНР і ЗУНР). КНТУ ухвалив «Закон про форму влади в Україні». Хоча цей закон був дуже недосконалий (готувався поспіхом у ході засідань Конгресу на основі фракційних резолюцій) і містив дуже багато декларативних положень, але цим законом підтверджу вся статус Директорії як верховної влади (тимчасової) до скликання «слідуючої» сесії Трудового Конгресу, а також її повноваження видавати закони, що підлягали затвердженню сесією Конгресу. КНТУ став нажаль фінальним акордом молодого українського парламентаризму, останньою спробою демократичного вибору.

Перші тижні перебування Директорії при владі були водночас і періодом її найвищого тріумфу, а далі її сили невпинно занепадали. Розпочалася інтервенція більшовицьких військ в Україну (доречі 17 листопада 1918р. в Курську було утворено Українську революційну військову раду, а 20 листопада «псевдонезалежний» Тимчасовий Український радянський уряд). З січня 1919р. більшовицькі війська зайняли Харків - більшовицька республіка отримала офіційну назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), головою радянського уряду 29 січня 1919р. став болгарин X. Раковський.

Голова українського уряду В. Чехівський надіслав три ноти (31 грудня, З і 4-го січня) до Ради Народних Комісарів Росії із запитанням «з яких причин російське совітське військо робить наступ на територію УНР». У відповідь 6 січня 1919р. до Києва надійшла радіотелеграма підписана народним комісаром закордонних справ Г. Чичеріним, в якій демагогічно заявлялось «ніякого війська Радянської Росії на Україні не має. Військова акція на українській території проводиться між військами Директорії і військами Українського Совітського Уряду, який є цілком незалежним». До Москви виїхала для ведення переговорів українська делегація на чолі С.Мазуренком. Доки велись переговори - тривав наступ більшовицьких військ. І лише на сорок другий день неоголошеної агресії - 16 січня Директорія офіційно оголосила стан війни з РСФРР. Але сили були не рівними 2 лютого Директорія переїхала до Вінниці, а 5 лютого більшовицькі війська захопили Київ (утримували до 30 серпня 1919р).

Продовжуються безуспішні пошуки надійної зовнішньополітичної підтримки. 8 лютого 1919р. Державна Нарада у Вінниці прийняла рішення про переговори з Антантою. На вимогу Антанти про виведення із Директорій - В. Винниченка, С. Петлюри, як головних провідників більшовицького курсу. 9 лютого В. Винниченко виходить із Директорії, С. Петлюра із соціал-демократичної партій, а уряд В. Чехівського подав у відставку. З цього часу розпочинається період так званих «Похідних кабінетів», які очолювали по черзі С. Остапенко, Б. Мартос, І.Мазепа, В. Прокопович, а місцем осідку уряду були Вінниця, Проскурів, Кам'янець-По­дільський, Рівне.

15 листопада 1919р. Директорія передала свої повноваження С. Петлюрі, який фактично став диктатором (він ще з 9 травня був обраний головою Директорії). 4 грудня С. Петлюра оголосив перехід до партизанських методів ведення війни, а сам виїхав за кордон у Польщу.

Ще буде українсько-польська угода (квітень 1920р.), яку слушно називають договором Петлюри - Пілсудського, бо ні в польському ні в українському суспільстві договір не користувався підтримкою. Критики договору доречно запитували, як можна боротися з українцями під Львовом і водночас допомагати їм відвойовувати власну державу у Києві? Спільний польсько-український похід на Київ закінчився його взяттям 7 червня, але вже 11 червня 1920р. більшовики знов оволоділи Києвом. А 18 березня 1921р. між Польщею і Радянською Росією було підписано Ризький мирний договір, за яким кордон встановлювався по так званій ліній Керзона, яву в 1919-1920рр. Антанта визнала як східний кордон Польщі. Суть устремлінь сторін добре передав один із керівників радянської делегації. А. Йоффе, який заявив голові польської делегація Я. Домбовському «Росія розуміє, що для Польщі конечна галицька нафта, але для Росії конечне українське збіжжя /зерно - Авт./».

Висновок:

Отже, Ризький мир остаточно поховав самостійницькі плани Директорії і «узаконив» контроль більшовицької Росії над більшістю території України, а територія Західної України переходила під владу Польщі.