Запитання № 16

Дайте характеристику Брест-Литовському мирному договору

15 грудня 1917р. між Радянською Росією та країнами четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією ) було підписане перемир'я. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, не втратити шанс легалізації та утвердження української державності на міжнародній арені Генеральний Секретаріат 24 грудня звернувся з нотою до всіх воюючих країн, в якій заявив, що оскільки влада Раднаркому не поширюється на українські землі, то будь-яка ухвала підписана Радянською Росією не буде правочинною для України, без ухвали урядом УНР. Таким чином було проголошено, що УНР "стає на шлях самостійних міжнародних стосунків до того часу, поки не буде створено загальнодержавної федеративної влади в Росії." У відповідь на це повноважні представники німецького блоку дали згоду на участь у переговорах делегації УНР.

10 січня 1918р. розпочалися переговори делегації УНР. Українську делегацію очолив В.Голубович. Глава делегації Радянської Росії Л.Троцький змушений був визнати самостійне становище на переговорах представників УНР, тоді як представники харківського "народного секретаріату" увійшли до складу російської делегації. Пізніше делегацію УНР в Бресті очолив О. Севрюк. 9 лютого 1918р. договір між УНР і державами німецького блоку було підписано. Не вистачало часу на підготовку добротного документу. Тому австро-німецька сторона запропонувала укласти короткий договір у загальних рисах з додатками, які потім мали бути опрацьованими у комісіях. Делегація УНР спочатку відмовилась від такої пропозиції. Але обставини в Україні склалися так, що Київ уже захопили більшовики, і тоді у вкрай нервовій, напруженій атмосфері в ніч на 9 лютого (о 2-й ночі) поспіхом, навіть без перекладу на українську мову відбулося офіційне підписання Брестської мирної угоди. Така робота у надзвичайній ситуації не могла не відбитися на якості тексту мирного договору. З юридичної точки зору він заслуговує критики. Багато його статей грішать неясностями, різночитанням, юридичними і фактичними неточностями і суперечностями. Переклад на українську мову робився поспіхом уже після підписання і теж був недосконалий.

Що стосується суті Брестського мирного договору то:

1. у преамбулі договору визнавалось незалежність УНР;

2. кордонами між Австро-Угоршиною і УНР проголошувались ті, які існували між Російською і Австро-Угорською імперіями до 1914р. тобто вся Галичина, Закарпаття, Північна Буковина залишались за Австро-Угорщиною, зате вся Холмщина, Підляшшя поверталися Україні;

3. відновлювалися дипломатичні і консульські стосунки;

4. обмін військовополоненими;

5. відкидались будь-які відшкодування збитків;

6. вказувалось на обов'язок сторін розвивати господарські стосунки, проводити взаємообмін лишками сільськогосподарських і промислових товарів на державній основі;

7. допускався дрібний товарообмін у межах 15-кілометрової прикордонної смуги;

8. передбачалися взаємні митні пільги тощо.

В цей же день 9-го лютого був укладений україно-німецькіх договір. Через три дні були укладені аналогічні двосторонні додаткові договори між УНР і Австро-Угорщиною, УНР і Болгарією, УНР і Туреччиною. Згідно цих угод УНР зобов'язувалась на протязі першої половини 1918р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса іншої сільськогосподарської та промислової сировини. 17 лютого представник делегації УНР М.Любинський від імені Центральної Ради звернувся до німецької сторони з проханням "надати допомогу українському народові у важкій боротьбі за своє існування." Центральна Рада розраховувала, що ця допомога буде надана введенням на Україну двох дивізій (приблизно ЗО тис.) сформованих з військовополонених українців, але Німеччина та Австро-Угорщина розпочали широкомасштабний наступ силами 450 тисячної армії. На почату березня 1918р. Центральна Рада повернулася разом з німецько - австрійськими військами до Києва. Україну було звільнено від більшовиків. Але це була так звана "піррова перемога".

Отже відкривалася ще одна трагічна сторінка історії України - "незалежне" життя в умовах окупаційного режиму (німці безконтрольно господарювали в Україні, видавали власні нормативні акти, що мали обов'язковий характер в Україні). Поступово втрачаючи рештки влади, Центральна Рада ще проіснувала до 29 квітня 1918р., коли в Україні відбувся державний переворот і до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський.